Ухвала суду № 65441736, 21.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 р. Справа № 814/1727/16

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Шеметенко Л.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття з майна яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Зобов'язано Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції Миколаївської області зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191.

Інгульський відділ Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 08 грудня 2016 року по справі № 814/1727/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Інгуського відділу ДВС м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції Миколаївської області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/1412/2510 виданого 17.04.2013 року виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення боргу з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447643,52 грн.

20 червня 2013 року державним виконавцем в рамках ВП№№37676191 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

05 серпня 2013 року Державним виконавцем Щербатих М.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №37676191, якою виконавчий лист Заводського районного суду м. Миколаїв №2/1412/2510 від 17.04.2013 року повернуто стягувачу, у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення.

04 липня 2016 року позивач звернувся до Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області із заявою про зняття арешту з майна, оскільки виконавче провадження №37676191 є закінченим.

За результатами розгляду вищезначеної заяви позивача Інгульським ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області надіслано Лист-відповідь від 12.07.2016 р. №30138 в якому зазначено, що виконавче провадження №37676191 завершено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повернуто стягувачу у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення), а також повідомлено, що підстав для зняття арешту не має.

Не погодившись з позицією відповідача позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року визнано протиправною бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного управління територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо зняття з майна яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1) та зобов'язано Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції Миколаївської області зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_5 (РНОК НОМЕР_1), накладений в рамках виконавчого провадження №37676191. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-ХІV, державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 25 названого Закону за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Водночас ч. 4 ст. 47 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема, у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до ч. 5 цієї статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

За приписами частини першої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цьому, обов'язку державного виконавця знімати накладені арешти в межах виконавчого провадження, у разі повернення виконавчого документу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, з підстав визначених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, не передбачено.

Зазначена норма необхідна для забезпечення прав стягувача, у разі його повторного пред'явлення виконавчого документу протягом строків, визначених ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження».

Одночасно з цим відповідачем не надано до суду докази того, що повторно протягом року до відділу пред'являлися до виконання виконавчі документи, раніше повернуті по виконавчому провадженню № ЄДРВП №37676191.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що стягувач своїм правом на повторне пред'явлення до виконання виконавчих документів не скористалися.

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що арешт майна боржника порушує його права, як власника адже у теперішній час строк, визначених ст.ст. 22, 23 Закону України «Про виконавче провадження», сплив.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Водночас, слід наголосити, що зазначене судове рішення не позбавляє можливості відповідача накласти повторні арешти на майно позивача у разі необхідності по іншим виконавчим провадженням, або у разі повторного пред'явлення до виконання виконавчих документів, раніше повернутих стягувачам.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Інгульського відділу Державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року по справі № 814/1727/16, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя Л.П. Шеметенко