Ухвала суду № 65440974, 17.03.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

17 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_5, про визнання незаконним розпорядження органу приватизації,

в с т а н о в и л а :

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 29 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 6 червня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 6 червня 2016 року залишила без змін.

28 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме пункту 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаного судового рішення, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 7 жовтня 2015 року та 5 жовтня 2016 року, в яких, на її думку, по-іншому, ніж в оскаржуваному судовому рішенні, застосовано зазначену норму матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаного судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанову Верховного Суду України від 30 січня 2013 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 12 грудня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявниця, касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для визнання незаконним розпорядження органу приватизації з огляду на те, що приватизація квартири АДРЕСА_1 проведена з дотриманням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення, при цьому позивачка не надала суду відповідних доказів про відсутність у ОСОБА_6, яка мала право користування спірною квартирою, волевиявлення (наміру) на приватизацію цієї квартири.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 28 травня 2014 року касаційний суд, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про те, що при приватизації спірного жилого приміщення були порушені права та інтереси неповнолітньої дитини, яка також мала право на приватизацію;

- в ухвалі від 7 жовтня 2015 року касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про те, що приватизація спірної квартири була проведена відповідно до вимог ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення; при цьому позивачі не надали доказів порушення своїх прав та права основного квартиронаймача в результаті проведення приватизації;

- в ухвалі від 5 жовтня 2016 року касаційний суд, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконним розпорядження органу приватизації, вказав на порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Крім того, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року у зв'язку з її невідповідністю висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року, оскільки ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечить цьому висновку.

Таким чином, вважати подану ОСОБА_4 заяву обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради, треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_5, про визнання незаконним розпорядження органу приватизації за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко