Рішення № 65440904, 16.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Сидоренко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Первинна профспілкова організація Державного підприємства Адміністрація морських портів України», Міністерство інфраструктури України про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України» та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача утримані із заробітної плати без належних підстав кошти в сумі 2 000 грн. за січень 2015 року та компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 500 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.03.2015 по 14.11.2016 (423 календарних дня) у розмірі 934 214,04 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Справа № 761/27201/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/2464/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що відповідачем проведено відрахування із заробітної плати позивача та компенсація невикористаної відпустки безпідставно. Зазначив, що в табелі обліку робочого часу жодного запису про відсутність позивача у січні місяці немає. Вказав, що відсутні докази на підтвердження порушення ОСОБА_3 трудової дисципліни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що йому при звільненні не були виплачені всі суми, що належать йому від підприємства до виплати при звільненні, в тому числі не доведено відрахувань від його заробітної плати за декілька днів в січні 2015 року, які в зміненому відповідачем табелі обліку робочого часу значаться як прогули.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, враховуючи наступне.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працював на посаді начальника служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи ДП «Адміністрація морських портів України».

27.02.2015 ДП «Адміністрація морських портів України» видано Наказ № 68-к 3-2 «Про припинення трудового договору», ОСОБА_3 було звільнено з 27.02.2015 за систематичне порушення трудової дисципліни - п. 3 ст. 40 КЗпП України, підстава звільнення: Наказ № 69-к від 27.02.2015 (а. с. 8). У зв'язку з хворобою позивача Наказом «З особового складу» № 74-к 6-2 від 05.03.2015 було внесено зміни до наказу про припинення трудового договору № 68-к 3-2 від 27.02.2015 з п. 3 ст. 40 КЗпП України - за систематичне невиконання обов'язків, а саме вважати ОСОБА_3 звільненим з 05.03.2015 (а. с. 9).

При його звільненні відповідач виплатив позивачу не усі кошти, оскільки без будь-яких правових підстав незаконно утримав з його заробітної плати гроші за 28.01.2015; 30.01.2015; 31.01.2015, а саме оплату по окладу за січень 2015 року у розмірі 2 000,00 грн. та компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 500,00 грн., за відсутності наказів власника або уповноваженого ним органу з приводу їх утримання.

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Аналіз зазначеної норми права дає можливість дійти до висновку про те, що можливе відрахування із заробітної плати тільки у випадках, передбачених законодавством. Власник не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством. Підставою для відрахування не можуть бути положення генеральної, галузевої та регіональної угод, колективних і трудових договорів, інших угод між працівником і власником.

Встановлено, що відповідальними особами служби з організації закупівель та здійснення договірної роботи було подано «Табель обліку робочого часу за період з 01.01.2015 по 31.01.2015» до відділу кадрів. Жодного запису щодо відсутності позивача у січні місяці у ньому немає. На підставі даного табелю ОСОБА_3 було виплачено відповідачем заробітну плату за січень 2015 року в повному обсязі.

16.03.2016 було відкореговано Табель обліку робочого часу за період з 01.01.2015 по 31.01.2015, з якого вбачається, що позивач 28.01.2015, 30.01.2015 та 31.01.2015 був відсутній на робочому місці (а. с. 92). У зв'язку з чим, ДП «Адміністрація морських портів України» був проведений перерахунок заробітної плати позивача за січень 2015 року та були утримані кошти, що визнається відповідачем (а. с. 51).

Нормативні документи, що регулюють правила ведення Табеля обліку робочого часу не допускають виправлення в останньому, але таке внесення можливо регулювати, шляхом затвердження на підприємстві відповідного Положення де буде прописано порядок внесення відповідних змін. В будь-якому випадку внесення змін до Табелю можливе на підставі документів які передаються в кадровий орган та на підставі наказу керівництва установи, оскільки зазначені дані є підставою для нарахування заробітної плати.

При розгляді справи в суді першої інстанції, суд не дав належної оцінки, на підставі якого документу вносилися зміни до табелю обліку робочого часу позивача та на підставі якого наказу було зроблено відповідні зміни та відрахування із заробітної плати.

Вказані обставини, на думку колегії суддів призвели до неправильного вирішення судом першої інстанції справи по суті позовних вимог, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

Вирішуючи справу по суті колегія суддів вважає наступне.

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини дають можливість зробити висновок про те, що відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України, при цьому законодавець чітко визначив в яких випадках таке відрахування у безспірному порядку може робити роботодавець, а в яких таке відрахування може відбуватися або з письмовою згодою працівника або на підставі рішення суду.

В будь-якому випадку таке відрахування повинне відбуватися на підставі відповідного наказу роботодавця.

Власник вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати з метою погашення заборгованості працівника перед підприємством, яка утворилася внаслідок несвоєчасного повернення авансу, виданого у зв'язку з направленням працівника у відрядження, переїздом в іншу місцевість, а також на господарські потреби.

Для видання такого наказу необхідні дві умови:

працівник не оспорює підстав і розміру відрахування;

не сплинув строк один місяць з дня, встановленого для повернення авансу.

Якщо працівник оспорює підстави і розмір відрахувань, або пропущено зазначений строк, видання наказу (розпорядження) про відрахування не допускається.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник відповідача не зміг пояснити в суді, на підставі якого документу вносилися зміни, як до Табелю обліку робочого часу позивача, так і не надав наказу, на підставі якого відбувалося відповідне відрахування.

Більш того, 21.02.2017 судом апеляційної інстанції представнику відповідача були роз'яснені положення ст. 10 ЦПК України та надано час для представлення до суду відповідних доказів.

16.03.2017 в судове засідання з'явився інший представник, який пояснив, що будь-яких відрахувань з заробітної плати не проводилося, а недоплачена сума це недораховані податки із заробітної плати позивача, при цьому останній не надав на підтвердження виникнення помилки в розрахунках щодо зарахування даних коштів на податки жодного доказу.

Між іншим з тексту заперечень на позов, які містяться в матеріалах справи (а. с. 48-53), вбачається, що відповідач фактично визнавав проведення перерахунку заробітної плати позивача за 22.01.2015; 28.01.2015; 30.01.2015 та 31.01.2015 (а. с. 51)

За наведених обставин колегія суддів вважає встановленим факт того, що відповідач, в порушення, вимог діючого законодавства незаконно відрахував із заробітної плати позивача 2 000 грн. за січень 2015 року.

Відповідно до ст. 83 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 6 Закону «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні. Отже, якщо працівник відпрацював цілий календарний рік, то при звільненні він має право отримати компенсацію за вказані дні невикористаної відпустки.

Згідно з ч. 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки», конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Отже, скільки б працівник не працював, він має право на грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки.

Матеріали справи свідчать про те, що із заробітної плати позивача за січень 2015 року було здійснено відрахування компенсації невикористаної відпустки у розмірі 500,00 грн. без належних на те правових підстав.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає встановленим, що при звільненні з роботи ОСОБА_3, відповідач безпідставно утримав кошти із заробітної плати та невикористаної відпустки.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (правова позиція Верховного Суду України від 29.01.2014 у справі 6-144ц13).

Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Матеріали справи свідчать, що позивача було звільнено 27.02.2015, а потім, у зв'язку з хворобою останнього в цей час 05.03.2015 видано наказ №74-к 6-2, яким внесено зміни до наказу про припинення трудового договору №68-к 3-2 від 27.02.2015 за п. 3 ст. 40 КЗпП - за систематичне невиконання обов'язків, а саме вважати позивача звільненим з 05.03.2015.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 за два попередні місяці перед звільненням: січень 2015 року - 44 169,60 грн. (20 робочих днів) + лютий 2015 року - 44 169,60 грн. (20 робочих днів) / 40 робочих днів за 2 місяці = 2 208,48 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні становить 507 днів (з 06 березня 2015 року - 16 днів, квітень 2015 року - 21 день, травень 2015 року - 18 днів, червень 2015 року - 20 днів, липень 2015 року - 23 дні, серпень 2015 року - 20 днів, вересень 2015 року - 22 дні, жовтень 2015 року - 21 день, листопад 2015 року - 21 день, грудень 2015 року - 23 дні, січень 2016 року - 19 днів, лютий 2016 року - 21 день, березень 2016 року - 22 дні, квітень 2016 року - 21 день, травень 2016 року - 19 днів, червень 2016 року - 20 днів, липень 2016 року - 21 день, серпень 2016 року - 22 дні, вересень 2016 року - 22 дні, жовтень 2016 року - 20 днів, листопад 2016 року - 22 дні, грудень 2016 року - 22 дні, січень 2017 року - 20 днів, лютий 2017 року - 20 днів, до 16 березня 2017 року - 11 днів).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 2 208,48 грн. х 507 днів = 1 119 699,36 грн.

Таким чином, з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 119 699,36 грн.

Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що саме така сума середнього заробітку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому колегія суддів, приймаючи таке рішення, враховує, що ні при розгляді справи в суді першої, ні апеляційної інстанції представники відповідача не заперечували проти суми загальних відрахувань так і розрахунку середньоденної заробітної плати та будь яких доказів на спростування розрахунку позивача не надавали.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Також відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 14 469 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», треті особи: Первинна профспілкова організація Державного підприємства Адміністрація морських портів України», Міністерство інфраструктури України про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень, компенсацію невикористаної відпустки у розмірі 500 (п'ятсот) гривень та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 119 699 (один мільйон сто дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 36 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь держави судовий збір в розмірі 14 469 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят дев'ять) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк