Рішення № 65440772, 15.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Рейнарт І.М.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в сумі 3024549 грн. 17 коп., що складається з основного боргу у розмірі 1051650 грн., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України втрат від інфляції, в сумі 1727576 грн. 36 коп., та трьох відсотків річних, у сумі 245322 грн. 81 коп.

Зазначав, що 03 березня 2008 року ОСОБА_2, у відсутність письмових угод, отримала від нього грошові кошти, у сумі 22500 дол. США, з метою внесення завдатку за майбутнє придбання позивачем земельної ділянки у м. Вишгород Київської області й вчинення дій по відчуженню майна.

Після отримання грошових коштів, відповідачка договору відчуження нерухомості у власність позивача не уклала, кошти не повернула, у зв'язку з чим у листопаді 2014 року він звернувся з заявою про злочин відносно шахрайського заволодіння ОСОБА_2 його коштами до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві й згідно висновку правоохоронного органу від 10 грудня 2014 року, факт отримання у 2008 році від позивача і неповернення йому 22500 дол. США ОСОБА_2 було повністю встановлено на підставі відібраних у ОСОБА_2 особистих пояснень, та у зв'язку з встановленням між сторонами спору цивільно-правових відносин, з метою вирішення якого рекомендовано ОСОБА_3 звернутись до суду.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості у розмірі 1051650 грн., три відсотки річних у розмірі 245322 грн. 81 коп., а також судовий збір, у сумі 2618 грн. 70 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідачки, посилаючись на незаконність та безпідставність рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постановити по справі нове рішення про відмову у позові в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, ОСОБА_3 та його представника, які просили апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, поклав в основу рішення встановлені у висновку Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 10 грудня 2014 року обставини отримання боржницею від позивача завдатку та його неповернення й визнав доведеним наявність між сторонами зобов'язальних відносин.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам процесуального права рішення районного суду не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Звертаючись у суд з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_2, отримавши від нього 03 березня 2008 року 22500 дол. США з метою внесення завдатку за майбутнє придбання земельної ділянки у м. Вишгород Київської обл., зобов'язання не виконала, договору про відчуження земельної ділянки не уклала, гроші не повернула.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач та його представники твердили про передачу боржниці саме завдатку й невиконання нею умов попередньої домовленості.

Окрім цього, позивач вказав, що вперше до ОСОБА_2 з вимогою про повернення коштів він звернувся через рік після передачі коштів, у 2009 році.

Ухвалюючи рішення, районний суд визнав доведеними обставини, якими позивач обґрунтував вимоги й на підставі положень ч. 1 ст. 570 ЦК України, яка регулює такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як завдаток, ухвалив рішення.

При цьому, суд виходив зі змісту висновку Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 10 грудня 2014 року, яким вказано про отримання боржницею від позивача завдатку й невиконання домовленості та подальше неповернення коштів.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК України згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, з долученої до справи копії рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 липня 2015 року, що набрало законної сили, убачається, що ОСОБА_3 звертався у суд з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину й стягнення грошових коштів, проте у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з недоведеністю існування між сторонами договірних відносин та того, що ОСОБА_2 отримала від позивача грошові кошти в якості завдатку.

Відповідно до вказаного рішення, позивач свої вимоги ґрунтував на висновку правоохоронного органу про отримання відповідачкою грошей у якості завдатку, а пояснення боржницею отримали оцінку у рішенні (а.с.67-69).

Окрім цього, ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року під час розгляду справи в апеляційному порядку визнано доведеним, що ОСОБА_2 не являлась довіреною особою продавця земельної ділянки, яку бажав придбати ОСОБА_3, а також не була власником цієї ділянки або нею розпоряджатися, у неї не було довіреності та жодних повноважень ні від власника, ні від позивача для укладення від їх імені будь-яких правочинів.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 отримала від позивача 22500 дол. США у відсутність існування між сторонами будь-яких договірних відносин та виключено підстави до визнання вказаних коштів завдатком (а.с.67-73).

Разом з тим, районний суд в порушення вимог ч. 3 ст. 61, 215 ч. 1 ЦПК України на обставини, встановлені у долучених до справи судових рішеннях, уваги не звернув, належної оцінки в оскаржуваному рішенні не дав й при наявності висновків суду по іншій справі, які не підлягають доказуванню та є обов'язковими до врахування при розгляді даної справи, у відсутність нових доказів, визнав доведеним існування між сторонами зобов'язаних правовідносин та отримання ОСОБА_2 коштів в якості завдатку у відповідності до ч. 1 ст. 570 ЦК України.

Окрім цього, не узгоджуються з положеннями ст. 261, 267 ЦК України та обставинами справи висновки суду першої інстанції про можливість застосування строку позовної давності лише при наявності письмових доказів досудового звернення позивача до боржниці з відповідною вимогою.

Допущені районним судом порушення призвели до неправильного встановлення дійсних обставин справи та правової кваліфікації спірних відносин.

Наявні істотні порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення суду.

При цьому, колегія суддів враховує, що заявлені по справі вимоги про застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України носять похідний характер від вимог про стягнення заборгованості й при наявності підстав до скасування основного позову не можуть залишатися в силі.

За наведених підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а по справі слід ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 11 цього Кодексу).

При цьому, згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити, є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З урахуванням зазначеного та обраного ОСОБА_3 способу захисту й підстав заявленого ним позову; того, що право зміни підстав позову належить лише позивачу; що позивач у березні 2009 року звертався до боржниці з вимогою про повернення коштів, а також передбачених положеннями ЦПК України повноважень суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 січня 2017 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 756/325/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3199/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Великохацька В.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.