Ухвала суду № 65440428, 07.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року м. Київ К/800/66794/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Калашнікової О.В.,

Єрьоміна А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірлпул Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірлпул Україна» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року ТОВ «Вірлпул Україна» (далі - Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання дій протиправними та скасування постанови Інспекції про накладення штрафних санкцій від 15 липня 2013 року № 000086.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Інспекції від 30 квітня 2014 року № 265, листа Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 2 квітня 2014 року № 1959-2-7/6 та направлення від 30 квітня 2014 року № 000307 Інспекцією з 4 по 18 червня 2014 року проведено позапланову поєднану перевірку характеристик продукції Товариства, про що складено акт перевірки характеристик продукції від 18 червня 2014 року № 000136 (далі - Акт).

Актом зафіксовано не надання технічної документації на продукцію в обсязі, передбаченому технічним регламентом.

У зв'язку з виявленням вказаного порушення, 18 червня 2014 року відповідачем складено протокол № 000093 про виявлене порушення вимог статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та статті 15 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», а 15 липня 2014 року винесено постанову про накладення штрафних санкцій № 000086, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 51000 грн за порушення пункту 2 частини другої статті 44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що оскаржувана постанова Інспекції є правомірною, прийнятою з дотримання норм чинного законодавства і скасуванню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів.

Правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції встановлені Законом України від 2 грудня 2010 року № 2735-VІ «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (далі - Закон № 2735-VІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2735-VІ, органом державного ринкового нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності, що визначається відповідно до цього Закону (далі - орган ринкового нагляду). У разі якщо орган ринкового нагляду здійснює визначені цим Законом та Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» повноваження також через свої територіальні органи, термін «орган ринкового нагляду» позначає також його територіальні органи.

Під державним ринковим наглядом (далі - ринковий нагляд) Закон розуміє діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.

Повноваження органів ринкового нагляду визначені у статті 11 Закону України № 2735-VІ.

Так, з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності проводять, зокрема, перевірки характеристик продукції, в тому числі відбирають зразки продукції та забезпечують проведення їх експертизи (випробування); приймають у випадках та порядку, визначених цим Законом, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, здійснюють контроль стану виконання суб'єктами господарювання цих рішень; вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог.

Порядок проведення перевірок характеристик продукції врегульований статтею 23 Закону № 2735-VІ, в якій зазначено, що під час перевірок характеристик продукції проводяться документальні перевірки, у разі необхідності - обстеження зразків продукції, а за наявності підстав вважати, що продукція є небезпечною, становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, - відбір та експертиза (випробування) зразків продукції.

Органи ринкового нагляду проводять планові та позапланові перевірки характеристик продукції.

Планові перевірки характеристик продукції проводяться у розповсюджувачів цієї продукції, а позапланові, - у розповсюджувачів та виробників такої продукції.

Під час таких перевірок перевіряються характеристики лише того виду продукції, що є предметом перевірки.

Згідно частини п'ятої вказаної статті, перевірки характеристик продукції проводяться на підставі наказів органів ринкового нагляду та посвідчень (направлень) на проведення перевірки, що видаються та оформляються відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». У разі одержання інформації про надання на ринку продукції, що становить серйозний ризик, відповідні накази та посвідчення (направлення) видаються і оформляються невідкладно.

Перевірка характеристик продукції може бути невиїзною (за місцезнаходженням органу ринкового нагляду) або виїзною. У разі потреби органи ринкового нагляду для перевірки характеристик продукції можуть поєднувати невиїзні та виїзні перевірки.

Питання, які підлягають з'ясуванню під час проведення виїзних та невиїзних перевірок, визначені у частини 7 та 8 статті 23 Закону № 2735-VІ.

За результатами перевірки характеристик продукції посадова особа, яка здійснює ринковий нагляд, складає акт відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Під час проведення перевірки відповідачем виявлено ненадання позивачем технічної документації на продукцію в обсязі, передбаченому технічними регламентами, що розповсюджуються на зазначену в акті продукцію та повинна надавати можливість оцінити відповідність зазначеного обладнання вимогам технічних регламентів та включати процес проектування, виробництва та функціонування обладнання, а саме: загальні конструкторські та виробничі креслення; електричні схеми та схеми вузлів, деталей тощо; опис та пояснення, необхідні для розуміння зазначених креслень та схем і функціонування електрообладнання; перелік стандартів, які повністю або частково застосовано, та опис прийнятих рішень для забезпечення положень тощо безпечності, визначених у Технічному регламенті, якщо стандарти не було засновано; результати виконаних проектних розрахунків, проведених перевірок, тощо; протоколи випробувань.

З огляду на відсутність названих документів, посадовими особами відповідача зроблено висновок про невідповідність продукції встановленим вимогам.

Відповідно до Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009 року № 1149 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Технічний регламент № 1149), він встановлює вимоги до низьковольтного електричного обладнання та його введення в обіг або в експлуатацію на ринку України.

Пунктом 3 вказаного регламенту закріплено, що введення в обіг низьковольтного електричного обладнання (далі - електрообладнання) можливе тільки в разі, коли воно не загрожує безпеці людей, свійських тварин або майна за умови належного встановлення, обслуговування та використання за призначенням, для якого воно створене.

Основні вимоги щодо забезпечення безпечності електрообладнання наведені в додатку 2 до цього Технічного регламенту.

Перед введенням в обіг на електрообладнання повинен бути нанесений національний знак відповідності, який підтверджує відповідність електрообладнання вимогам цього Технічного регламенту, включаючи виконання процедури оцінки відповідності (внутрішній контроль виробництва) згідно з додатком 3 до цього Технічного регламенту.

У той же час, виробник або імпортер може надавати органу державного ринкового нагляду оформлений призначеним органом з оцінки відповідності протокол випробувань, що підтверджує відповідність електрообладнання вимогам пункту 3 цього Технічного регламенту.

Пунктом 2 Процедури оцінки відповідності низьковольтного електричного обладнання (внутрішній контроль виробництва) закріплено, що виробник повинен скласти технічну документацію, визначену в пункті 3 цього додатка, яку він або уповноважений представник має зберігати на території України не менше ніж 10 років після дати випуску останнього виробу і надавати її для перевірки відповідним органам державного ринкового нагляду в установлених законодавством випадках.

У разі коли виробник не є резидентом України та не має уповноваженого представника в Україні, ці зобов'язання покладаються на особу, яка ввела електрообладнання в обіг на ринку України.

Згідно з пунктом 3 технічна документація має надавати можливість оцінити відповідність електрообладнання вимогам Технічного регламенту та, наскільки це стосується такого оцінювання, включати проектування, виробництво та функціонування електрообладнання. До зазначеної документації мають бути включені: 1) загальний опис електрообладнання; 2) загальні конструкторські та виробничі креслення, електричні схеми та схеми вузлів, деталей тощо; 3) описи та пояснення, необхідні для розуміння зазначених креслень та схем і функціонування електрообладнання; 4) перелік стандартів, які повністю або частково застосовано, та описи прийнятих рішень для забезпечення положень щодо безпечності, визначених у Технічному регламенті, якщо стандарти не було застосовано; 5) результати виконаних проектних розрахунків, проведених перевірок тощо; 6) протоколи випробувань.

Виробник або уповноважений представник повинен зберігати примірник декларації про відповідність разом із технічною документацією.

Аналіз наведених положень Технічного регламенту № 1149 дає підстави дійти висновку, що у виробника або уповноваженого представника обов'язково повинні бути в наявності документи, згідно з наведеним вище переліком разом з декларацією про відповідність, а отже наявність останньої не звільняє зазначених суб'єктів від обов'язку зберігати документи, які входять до складу технічної документації за наявності декларації.

Щодо Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 785 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Технічний регламент № 785), яким встановлені вимоги стосовно електромагнітної сумісності обладнання та його введення в обіг або в експлуатацію на ринку України, суд зауважує на таке.

Пунктом 6 названого регламенту закріплено, що обладнання може бути введено в обіг або в експлуатацію, якщо воно за умови правильного встановлення, обслуговування та використання за призначенням відповідає вимогам цього Технічного регламенту.

Обладнання повинно відповідати таким основним вимогам: 1) вимоги щодо захисту: обладнання повинно бути спроектовано та виготовлено з урахуванням рівня технічного розвитку таким чином, щоб забезпечувати, що створювані електромагнітні завади не перевищують рівня, вище якого радіо- і телекомунікаційне та інше обладнання не може працювати за призначенням; воно має рівень завадостійкості до електромагнітних завад, очікуваних під час його експлуатації за призначенням, який забезпечує його працездатність без неприйнятного погіршення його роботи за призначенням; 2) особливі вимоги до стаціонарних установок: установлення та використання комплектувальних виробів за призначенням; стаціонарна установка повинна встановлюватися із застосуванням належного інженерного досвіду та з урахуванням інформації про використання її комплектувальних виробів за призначенням для забезпечення виконання вимог щодо захисту, встановлених у підпункті 1 цього пункту. Відповідна документація повинна зберігатися відповідальною особою (особами) протягом усього часу експлуатації стаціонарної установки.

Процедури оцінки відповідності визначені у відповідному розділі Технічного регламенту № 785.

Так, пунктом 13 передбачено, що виробник повинен провести оцінювання електромагнітної сумісності апаратури на основі відповідних явищ з метою забезпечення відповідності апаратури вимогам щодо захисту, встановленим у підпункті 1 пункту 9 цього Технічного регламенту. Правильне застосування всіх відповідних стандартів з переліку національних стандартів рівнозначне проведенню оцінювання електромагнітної сумісності.

Оцінювання електромагнітної сумісності повинно враховувати всі передбачувані нормальні умови експлуатації. Для апаратури, застосування якої можливе в кількох конфігураціях, оцінювання електромагнітної сумісності повинно підтверджувати, що апаратура відповідає вимогам щодо захисту, встановленим у підпункті 1 пункту 9 цього Технічного регламенту, в усіх можливих конфігураціях, визначених виробником як типові для використання за призначенням.

Виробник розробляє технічну документацію, що містить докази відповідності апаратури основним вимогам.

Виробник або уповноважений представник виготовлювача продукції в Україні (далі - уповноважений представник) повинен зберігати технічну документацію не менш як 10 років після дати випуску останньої одиниці апаратури, а відповідність апаратури основним вимогам повинна підтверджуватися декларацією про відповідність, складеною виробником або уповноваженим представником.

У той же час, у разі коли виробник не є резидентом України та не має свого уповноваженого представника в Україні, зобов'язання щодо збереження технічної документації та декларації про відповідність покладається на особу, яка ввела апаратуру в обіг.

Крім того, пунктом 14 Технічного регламенту № 785 закріплена можливість за ініціативою виробника або уповноваженого представника застосування процедури оцінки відповідності із залученням призначеного органу з оцінки відповідності.

Після застосування процедури внутрішнього контролю виробництва виробник або уповноважений представник подає технічну документацію до призначеного органу, зазначеного в пункті 28 цього Технічного регламенту, із заявою щодо проведення її оцінювання. Виробник або уповноважений представник зазначають основні вимоги, що повинні бути оцінені призначеним органом.

Призначений орган повинен розглянути технічну документацію і оцінити, чи доводить вона належним чином виконання виробником вимог, установлених цим Технічним регламентом.

За позитивними результатами проведеного оцінювання технічної документації призначений орган видає виробнику або уповноваженому представнику сертифікат відповідності апаратури. Сертифікат відповідності повинен обмежуватися тими основними вимогами, щодо яких призначеним органом було проведено оцінювання.

Виробник повинен додати зазначений сертифікат відповідності до технічної документації.

Отже, якщо названими суб'єктами отриманий сертифікат відповідності, виданий органом з оцінки відповідності, у них в обов'язковому порядку має бути в наявності технічна документація мовою діловодства такого органу.

Як встановлено судами, Товариством надано сертифікат відповідності, виданий ОС ДП УкрНДНЦ на підставі протоколу сертифікаційних випробувань від 5 червня 2013 року № 13-0361-02.

Однак технічної документації, яка повинна була бути подана для його складання та має бути в наявності у позивача згідно наведених положень Технічного регламенту № 785, останнім ані під час перевірки, а ні під час розгляду справи не було надано.

Посилання позивача на безпідставне застосування до нього штрафу згідно з частиною другою статті 44 Закону № 2735-VІ, а саме за введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, оскільки ним не було надано лише технічну документацію у повному обсязі, суди обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки зі змісту частини третьої статті 29 вказаного Закону вбачається, що ненадання чи надання технічної документації на відповідну продукцію не в обсязі, передбаченому технічним регламентом, є підставою для невідкладної вимоги органу ринкового нагляду до відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено, що відсутність технічної документації у повному обсязі свідчить про невідповідність продукції встановленим вимогам, за що і передбачена відповідальність у частині другій статті 44 Закону № 2735-VІ.

Отже, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Таким чином, колегія суддів, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірлпул Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді