Ухвала суду № 65439157, 16.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11622/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я. І. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Василенка Я. М., Степанюка А. Г.,

за участю секретаря Видмеденко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокурати міста Києва про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними дії прокуратури міста Києва щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 01.07.2015 р. по 11.01.2016 р. включно відповідно до вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; стягнути з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 400878 грн 60 коп., яка підлягала нарахуванню за період з 01.07.2015 р. по 11.01.2016 р. включно, та виплатити таку заборгованість з урахуванням утримання відповідних податків, внесків і зборів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В засідання з'явився апелянт, наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про апеляційний розгляд повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду спірного питання відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що оскільки у спірний період Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31.05.2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» не внесено, а законами України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону № 1697-VII не передбачено, Прокуратура міста Києва не мала правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу у інших розмірах, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_2 з 01.09.2009 р. працював в органах прокуратури міста Києва.

Позивач 29.09.2011 переведений старшим прокурором відділу участі прокурорів у розгляді справі Апеляційним судом м. Києва управління підтримання державного обвинувачення прокуратури міста Києва.

Наказом в.о. прокурора міста Києва від 06.01.2016 р. №20к звільнений з обійманої посади у зв'язку із поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

04.07.2016 р. позивач звернувся на адресу відповідача із запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому просив надати інформацію щодо нарахованої та виплаченої йому заробітної плати за періоди з січня по грудень 2014 р. включно та з січня по червень 2015 р. включно.

У відповідь листом від 07.07.2016 р. №19-244вих-16 Прокуратурою м. Києва скеровано розрахунковий лист за 2014 - 2015 роки, згідно якого вбачається, що в спірний період посадовий оклад позивача установлювався на рівні 2083 грн.

При цьому згідно розрахункового листа за 2014 р. позивачу нараховану суму коштів у розмірі 106785,93 грн., з них серед іншого: оплата за окладом - 15826,84 грн., за класний чин - 1117,95 грн., за вислугу років - 2653,13 грн.

Згідно розрахункового листа за 2015 р. позивачу нараховано суму коштів у розмірі 110415,89 грн., з них серед іншого: оплата за окладом - 15679,06 грн., за класний чин - 1099,93 грн., за вислугу років - 3355,96 грн.

Тобто, як вбачається, заробітна плата позивачу у спірний період нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 р. № 505.

На думку позивача, враховуючи, що прокуратура міста Києва є регіональною, його посадовий оклад у 2015 році повинен складати 12 м.з.п. (10x1,2), а у 2016 році - 13,2 м.з.п. (11x1,2).

При цьому, виходячи із зазначених сум посадового окладу, позивач також просить стягнути недоплачені суми надбавки за класний чин, вислугу років, виконання особливо-важливої роботи, щомісячної премії та єдиноразової премії, індексації, компенсації за невикористану відпустку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 р. №1697-VII «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII).

Апелянт посилається на те, що ст. 81 Закону № 1697-VII встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у спірному періоді, відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Крім того, пунктом 64 Розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", що набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до п.26. розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України. Зокрема, установлено, що норми і положення у т.ч. частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спірні відносини регулюються спеціальним законодавством у сфері бюджетних відносин і саме вони мають пріоритет у застосуванні.

Слід зазначити, що частиною 1 статті 22 Бюджетного Кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі ст.89 Закону №1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.

Так, додатком №5 до вищевказаної постанови визначено, що посадовий оклад прокурора районної прокуратури складає 1294 - 1334 грн.

Суд врахував, що відповідач, як бюджетна установа, зобов'язаний дотримуватися правил бюджетної дисципліни, нормативно-правових актів як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня та дотримуватися ст.95 Конституції України.

Пунктами 2, 6 Постанови №505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на отримання органів прокуратури.

Підпунктом 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Оскільки Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача відсутні повноваження самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти позивачу.

Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що оскільки за період з 02.07.2015 року по 14.12.2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 505 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а законами України від 28.12.2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", видатки на реалізацію положень абзацу частини 2 статті 81 Закону №1697-VII не передбачено, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників органів прокуратури поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 серпня 2016 року у справі №815/1302/16.

Також схожі висновки щодо заробітної плати працівників бюджетних установ висловлював і Верховний Суд України у своїх постановах від 30.03.2016 (№822/504/13-а), від 12.07.2016 (справа № 21-1726а16) та від 13.07.2016 (справа № 21-1488а16).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі "Великода проти України" від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Також, згідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, згідно з яким однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Також, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокурати міста Києва про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості по заробітній платі - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк

Повний текст ухвали виготовлено 21.03.2017

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.