Постанова № 65438723, 15.03.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р.Справа № 915/1035/16Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів Колоколова С.І., Лисенко В.А.;

при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.;

за участю представників сторін:

Від ПАТ "Райффайзен банк Аваль" - Чаленко В.В., довіреність № 802/15, від 22.12.15;

від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4, довіреність № 287, від 22.06.15;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Миколаївської області від 05.12.2016 року

у справі №915/1035/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Вознесенськ

до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" , м.Миколаїв

про визнання недійсною заяви про продаж валюти

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсною заяви, поданої 01.07.2008 року до Миколаївської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про перерахування з позичкового рахунку № 20134291 коштів у сумі 68 042 доларів США на транзитний рахунок банку з метою продажу на міжбанківському валютному ринку та зарахування гривневого еквіваленту на поточний рахунок № 26002101645 згідно умов кредитного договору № 010/01-04/08-384 від 25.06.2008 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2016 року (суддя Олейняш Е.М.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення господарського суду першої інстанції обґрунтовано тим, що заява про перерахування коштів на транзитний рахунок банку не створює прав та обов'язків для сторін, суд дійшов висновку про помилковість тверджень позивача щодо того, що дана заява є правочином в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України та може бути визнана недійсною в судовому порядку на підставі п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Таким чином, позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови в позові.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2016 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. На думку заявника апеляційної скарги, рішення містить лише доводи та докази сторони, на користь якої прийнято рішення та не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Відповідачем в підтвердження проведених ним операцій видачі кредиту згідно умов кредитного договору №010/01-04/08-384 від 25.06.2008 жодного оригіналу витребуваних судом доказів не надано, оскільки вони були знищені у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Апелянт вважає, що судом, в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України, не надано належної оцінки вказаним обставинам і зроблено передчасний висновок щодо поважності причини неподання оригіналів витребуваних документів. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем надано на вимогу суду копії документів, які не є належними доказами у справі в розумінні ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. Позивач також вважає, що суд безпідставно послався в рішенні на ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даній справі фактично судом встановлено зовсім інші факти, що є відмінними від тих, на які послався Вищий господарський суд України у справі №915/1715/15. Апелянт вважає, що, встановивши необхідність подання двох заяв позивачем, суд дав їм невірну оцінку, не надавши належної оцінки всім доказам, а тому прийшов до помилкового висновку про недоведеність порушеного права. Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд безпідставно відмовився розглядати оспорювану ним заяву як договір комісії, прийнявши до уваги лише твердження відповідача, тим самим порушив принципи рівності перед судом. Також позивач вважає, що наявні всі підстави для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, а його порушене право підлягає захисту.

Відповідачем 07.02.2017 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим після детального вивчення матеріалів справи та у цілковитій відповідності законодавству України.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, викладених ними письмово.

Крім того, представником позивача заявлено клопотання про призначення по справі судової бухгалтерсько-економічної експертизи, яке судовою колегією розглянуто та відхилено у зв'язку з недоцільністю та відсутністю підстав для її проведення.

Також представником позивача заявлені клопотання: про витребування у відповідача кредитної справи ФОП за кредитним договором №010/01-04/08-384 від 25.06.2008; первинних документів бухгалтерського обліку, в яких відображені операції, здійснені банком на виконання заяви про продаж валюти від 01.07.2008 (оборотно-сальдові відомості, журнали-ордери, картки рахунків, тощо); про витребування для огляду і вивчення доказів господарську справу №915/1715/15 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Судова колегія, розглянувши заявлені клопотання, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що предметом даної справи є визнання недійсним конкретного правочину, а саме: заяви від 01.07.2008, копія якої наявна в матеріалах справи, як і рішення всіх інстанції по справі №915/1715. Крім того, встановлені ст. 101 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справ в апеляційній інстанції дозволяють приймати нові докази лише у випадку, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції, з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в апеляційній скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір № 010/01-04/08-384 від 25.06.2008. (а.с.21-36)

В подальшому до даного договору між сторонами укладались додаткові угоди.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.11.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2016 по справі № 915/1715/15 відмовлено в позові ФОП ОСОБА_3 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними п. 1.3 додаткової угоди від 30.03.2010 №010/01-04/08-384/2, п.п. 4,5,7.5 додаткової угоди від 31.03.2010 № 010/01-04/08-384/3, п.1, пп.9.3 додаткової угоди від 28.12.2010 № 010/01-04/08-384/4 до кредитного договору від 25.06.2008 № 010/01-04/08-384 та про розірвання цього кредитного договору, які укладені між ними. (а.с. 57-90)

Умовами кредитного договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п.1.1 Договору кредитор з 25.06.2008 надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Сума кредитного ліміту в іноземній валюті становить 68 042 доларів США з датою останнього погашення кредиту - 18.06.2018 (п.п. 1.1.1., п.п. 1.1.4.).

Згідно з п. 1.2 кредитного договору сторони встановили, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти, що розраховуються на основі процентної ставки, розмір якої може змінюватись на умовах цього договору, а п.п. 1.2.1. процентна ставка встановлена - 15,5 % річних.

Згідно з п. 4.1. обов'язковою умовою надання кредиту позичальнику є:

4.1.1. наявність поточного рахунку у Кредитора.

4.1.2. сплата комісії згідно з п. 1.3.1. цього Договору, укладання договорів забезпечення, передбачених п. 1.1.3. цього договору, та укладання договорів страхування відповідно до п.п. 1.3.4., 9.3 цього договору.

Відповідно до п. 4.2. кредитного договору на умовах цього договору, після виконання позичальником обов'язкових умов, вказаних в п. 4.1. цього договору, кредитор на підставі письмової заяви позичальника, зобов'язується надавати кредитні кошти з позичкового рахунку шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника №_____ згідно цільового призначення.

Відповідно до п.1.4 Договору видача кредиту - це операція перерахування кредитних коштів кредитором з позичкового рахунку позичальника. Датою видачі кредиту вважається дата першого списання коштів з позичкового рахунку позичальника.

В матеріалах справи наявна копія заяви Приватного підприємця ОСОБА_3 на ім'я Директора МОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Прудкому С.В. вх.№ 04-11/14-33165 від 01.07.2008, в якій позивач просив "перерахувати з позичкового рахунку НОМЕР_3 грошові кошти в сумі 68 042 доларів США 00 центів на транзитний рахунок НОМЕР_2 з метою продажу на міжбанківському валютному ринку та подальшого зарахування гривневого еквіваленту на поточний рахунок НОМЕР_1 згідно умов кредитного договору № 010/01-04/08-384 від 25.06.2008 року. (а.с. 47)

Позивач вважає вказану заяву заявою про продаж 68 042 доларів США на міжбанківському валютному ринку, яка на його думку, є нікчемною в силу ст. 228 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки вона не містить всіх необхідних умов для продажу валюти, вказівки на величину обмінного курсу та не визначає гривневий еквівалент іноземної валюти, яку позивач мала б отримати за результатами такого продажу, не містить необхідних обов'язкових реквізитів відповідно до Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів, затвердженим Постановою Правління НБУ від 05.03.2003 №82.

Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсною заяви, поданої 01.07.2008 до Миколаївської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перерахування з позичкового рахунку НОМЕР_3 коштів в сумі 68 042 доларів США на транзитний рахунок банку з метою продажу на міжбанківському валютному ринку та подальшого зарахування гривневого еквіваленту на поточний рахунок НОМЕР_1 згідно умов кредитного договору №010/01-04/08-384 від 25.06.2008 року.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.2 Технологічної карти № 269 з адміністрування операцій кредитування корпоративних клієнтів, клієнтів МСБ, затвердженої протоколом №269 від 20.09.2007 року, перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку здійснюється у порядку, передбаченому кредитним договором, на підставі письмових заяв позичальника шляхом оформлення розпоряджень та/або платіжних доручень, зокрема, на транзитні рахунки "Райффайзен Банк Аваль" (рахунки для продажу/конверсії валюти, рахунки для оплати акредитивів та інші) тощо. (а.с. 143-149)

Відповідно до п. 4.6 вказаної Технологічної карти перерахування кредитних коштів на транзитні рахунки в "Райффайзен Банк Аваль" здійснюється у наступних випадках: для здійснення продажу іноземної валюти за гривню (п. 4.6.1 Технологічної карти). У цьому випадку в кредитному договорі обов'язково має бути передбачено, що кредитні кошти можуть бути надані шляхом продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку з подальшим перерахуванням отриманого гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника.

Позичальник в цьому випадку надає заяву на отримання кредиту з подальшим продажем іноземної валюти за гривню. Працівник підрозділу адміністрування кредитів готує розпорядження працівникам операційного підрозділу на перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на відповідний транзитний рахунок, розпорядження візується працівником підрозділу адміністрування кредитів, начальником/заступником начальника підрозділу адміністрування кредитів, підписується уповноваженими особами банку з правом першого та другого підпису. Одночасно працівник підрозділу адміністрування кредитів готує заяву на продаж іноземної валюти (встановленого зразка), яка візується працівником підрозділу адміністрування кредитів, начальником/заступником начальника підрозділу адміністрування кредитів та передається підрозділу продажу казначейських продуктів.(а.с. 150)

За таких обставин, операція з перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на транзитний рахунок банку з подальшим продажем іноземної валюти та зарахування гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника відбувається на підставі двох заяв позичальника: заяви на отримання кредиту з подальшим продажем іноземної валюти та заяви на продаж іноземної валюти (встановленого зразка).

01.07.2008 згідно Технологічної карти №269 від 20.09.2007 і умов кредитного договору №010/01-04/08-384 від 25.06.2008, укладеного з ФОП ОСОБА_3 відповідачем видано розпорядження відділу платежів і обліку, казначейських кредитних, депозитних і документарних операцій про проведення наступної проводки з призначенням платежу: «Выдача кредита по Договору №010/01-04/08-384 от 25.06.2008 г., для продажи на межбанковском валютном рынке с последующим перечислением гривневого эквивалента на текущий счет НОМЕР_1 в НОД ОАО «Райффайзен Банк Аваль» МФО 326182». (а.с. 142)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору та вищевказаної заяви позивача МОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ФОП ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 68 042 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №1 від 01.07.2008, в якому в призначенні платежу зазначено: «Надання кредитних коштів згідно умов кредитного договору №010/01-04-04/08-384 від 25.06.08 для продажу на міжбанківському валютному ринку та зарахуванню гривень на поточний рахунок клієнта» Грошові кошти зараховані на позичковий рахунок НОМЕР_3 з подальшим зарахуванням на транзитний рахунок НОМЕР_2.(а.с.48)

Згідно банківської виписки по особовому рахунку ФОП ОСОБА_3 НОМЕР_1 за 01.07.2008 року та меморіального ордеру № 1 від 01.07.2008 року в цей день відбулось зарахування на вищевказаний поточний рахунок позивача грошових коштів в розмірі 307 890, 05 грн., призначення платежу: "транзитний рахунок, зарахування клієнтам купленої валюти, зарахування гривень після продажу 68 042, 00 доларів США по курсу 4, 525". (а.с. 44,141)

Місцевим господарським судом ухвалою від 18.10.2016 у відповідача витребувано додаткові документи, зокрема, оригінал заяви про продаж 68 042 доларів США в 2008 році.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано письмові пояснення, згідно яких витребувані судом документи, у тому числі, оригінал заяви про продаж валюти відноситься до касових документів і за офіційною архівною довідкою меморіальні та касові документи дня за 2008 рік були вилучені до знищення серед документів, що не підлягають зберіганню на підставі «в переліку документів, що утворюються в діяльності Національного Банку України та банків України із зазначенням строків зберігання», затвердженого Постановою Правління НБУ №601 від 08.12.2004. Тобто, всі вказані документи були вилучені та знищені на підставі Акту №12 від 31.01.2014, так як строк їх зберігання 5 років. (а.с.110, 115-119)

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальні обставини є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки інстинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

В постанові Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі №915/1715/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 17.08.2016, за позовом ФОП ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» встановлено, що відповідачем своєчасно та належним чином виконані взяті на себе за договором кредиту зобов'язання та з дотриманням положень ст. 4 кредитного договору, а, крім того, виконав ще доручення позивача щодо обміну кредитних коштів. Факт отримання вказаних коштів у національній валюті та використання їх визнається позивачкою, а, відтак, доводи позивачки, що при перерахуванні їй цих коштів було порушено порядок, передбачений договором та її заява оформлена належним чином і не приймається до уваги, оскільки метою укладання Кредитного договору було отримання коштів і відповідач, з урахуванням заяви (волевиявленням) позивачки, виконав свої зобов'язання за договором, а саме, спочатку надав кредит в іноземній валюті, а потім обміняв їх на національну валюту. (а.с. 65-79)

Доводи скаржника щодо помилковості застосування норм ст. 35 Господарського процесуального кодексу України судовою колегією розглянуті та відхилені в зв'язку з їх безпідставністю.

Положенням про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів, затверджене Постановою Правління Національного Банку України від 05.03.2003 р. № 82, встановлено загальні вимоги Національного Банку до оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті для здійснення транскордонних переказів і переказів у межах України, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, або банківських металів до уповноважених Банків і інших фінансових установ (далі -уповноважені Банки) та порядку їх виконання, а також порядку зарахування коштів в іноземній валюті або банківських металів на рахунки бенефіціарів та банків.

Відповідно до п. 1.5 вказаного Положення, для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України, клієнти уповноважених Банків використовують заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів за зразками, що наведені в додатках 2, З, 4, 5 цього Положення, або за довільною формою, але з зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, передбачених п.п. 3.3, 3.4 цього Положення. Разом з тим, під час операції конвертації однієї іноземної валюти в іншу валюту, або одного виду банківського металу в інший вид банківського металу, клієнт подає до уповноваженого Банку, що його обслуговує, заяву про купівлю іноземної валюти або банківських металів за довільною формою, але із зазначенням обов'язкових реквізитів, передбачених в абзацах другому -дев'ятому пункту 3.3 цього Положення. Для здійснення операцій з купівлі або продажу іноземної валюти на МВРУ клієнти уповноважених банків можуть використовувати форми заяв про купівлю або продаж іноземної валюти, аналогічні тим, що наведені у додатках 2-5 до цього Положення, але без урахування реквізитів, які стосуються банківських металів.

Як вказано вище, операція з перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на транзитний рахунок банку з подальшим продажем іноземної валюти в гривню та зарахування гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника відбувається на підставі двох заяв позичальника: 1) заяви на отримання кредиту з подальшим продажем іноземної валюти та 2) заяви на продаж іноземної валюти (встановленого зразка).

Оскаржувана позивачем заява містить вимогу до банку про перерахування з позичкового рахунку грошових коштів в іноземній валюті на транзитний рахунок банку з метою подальшого продажу на валютному ринку, а відтак місцевим господарським судом вірно зазначено, що позивач помилково вважає вказану заяву заявою про продаж іноземної валюти.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції правомірно не застосовано до спірних правовідносин вимоги Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів, затверджене Постановою Правління Національного Банку України від 05.03.2003 № 82.

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нормами ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на нікчемність оспорюваної заяви в силу приписів ст. 27, 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Цивільного кодексу України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріальна вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин, суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначені законні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 202 Цивільного кодексу України дає поняття правочину. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

В даному випадку судова колегія вважає, що позивачем не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі в розумінні норм ст.ст. 33,34,36 Господарського процесуального кодексу України, що оскаржена ним заява є взагалі правочином за нормами чинного законодавства України та його недійсність.

Сама оспорювана заява від 01.07.2008 не несе наслідків для сторін, так як вказана заява є побажанням клієнта про перерахування коштів з одного рахунку на інший з переконвертацією валюти і прикладається до матеріалів кредитної справи клієнта на виконання умов кредитного договору.

Фактично дії по перерахуванню коштів здійснювалися на підставі платіжного доручення, розпорядження АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 01.07.2016, Меморіального валютного ордеру від 01.07.2016.

Крім того, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові саме з підстав недоведеності порушеного права позивача, а не з підстав пропуску строку позовної давності, який в даному випадку не застосовується. А тому доводи апеляційної скарги в цій частині судовою колегією відхилені.

Інші доводи апелянта судом апеляційної інстанції розглянуті та відхилені, як такі, що спростовуються матеріалами справи і не впливають на правомірність прийнятого рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Миколаївської області від 05.12.2016 року по справі № 915/1035/16 залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Миколаївської області від 05.12.2016 року по справі №915/1035/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2016 року по справі № 915/1035/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: В.А. Лисенко

С.І. Колоколов