Рішення № 65438240, 14.03.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р.Справа № 922/431/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської районної ради Харківської області, м. Лозова про стягнення 24149781,48 грн за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_1, дов. від 11.01.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 12958707,04 грн. основного боргу, 2799740,40 грн. пені, 531541,18 грн. 3% річних та 7859792,88 грн. суми, на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення за договором купівлі-продажу природного газу № 1700/14-БО-32 від 05 грудня 2013 року.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю природного газу № 1700/14-БО-32 від 05 грудня 2013 року.

Відповідач проти стягнення інфляційних витрат у розмірі 1545351,70 грн. заперечує, крім цього з урахуванням викладеного у відзиві та за результатом проведеної судової експертизи просив суд зменшити пеню на 90% та надати відстрочку виконання рішення суду до 01 липня 2017 року. Також вказує на часткове погашення основного боргу у розмірі 6008141,02 грн. В обґрунтування своєї правової позиції по справі надав суду відзив на позовну заяву та уточнення до відзиву після проведення судової експертизи.

При розгляді справи судом була призначена судова економічна експертиза на вирішення якої були поставлені наступні запитання:

1. Визначити основні економічні показники (ліквідності, платоспроможності та прибутковості) господарсько-фінансової діяльності Комунального підприємства "Теплоенерго" за період починаючи з січня 2015 року по час проведення судової експертизи?

2. Які саме з вказаних показників вплинули на результати господарсько-фінансової діяльності Комунальне підприємство "Теплоенерго" та яким чином?

3. Визначити структуру збитків Комунального підприємства "Теплоенерго" та причини, що впливають на їх виникнення?

4. Чи може Комунальне підприємство "Теплоенерго" не припиняючи господарської діяльності уникнути причин на підставі яких виникають збитки, та яким чином?

5. Визначити наявність у Комунального підприємства "Теплоенерго" оборотних коштів для виконання зобовязань перед усіма наявними на час проведення експертизи кредиторами.

6. Чи існувала або існує у Комунального підприємства "Теплоенерго" будь-яка можливість без зовнішнього фінансування (кредитування) розрахуватися з позивачем по справі по сумі заявлених нарахувань на суму боргу за період починаючи з січня 2015 року по час проведення судової експертизи, у разі якщо першочергові платежі, які відповідач повинен робити з отриманих грошей є: виплата заробітної плати, оплата податків і зборів, у тому числі до Пенсійного фонду, - а тільки потім розрахунки з позивачем?

Після отримання висновку експерта № 23 від 01 лютого 2017 року судом на підставі ухвали від 08 лютого 2017 року було поновлено провадження у справі та призначена справа до розгляду у судовому засіданні на 27 лютого 2017 року на 12 годин 30 хвилин.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 лютого 2017 року розгляд справи було відкладено на 14 березня 2017 року на 12 годин 30 хвилин.

Враховуючи, що заяв та клопотань представниками сторін не заявлено, суд переходить до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судове засідання не з*явився. Матеріали справи свідчать про те, що правова позиція позивача по справі полягає у тому, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вважає, що відповідач не виконав узяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню основного боргу за зобовязаннями, що виникли на підставі договору № 1700/14-БО-32 від 05 грудня 2013 року, тому йому були нараховані нарахування на суму боргу (пеня, інфляційні витрати та 3% річних), крім того існує не погашена заборгованість.

Представник відповідача у судовому засіданні у відзиві на позовну заяву та уточненому відзиві проти заявлених позовних вимог заперечує.

В обґрунтування свої правової позиції відповідач зазначив, що є природною монополією з централізованого постачання теплової енергії у районі своєї діяльності. У відповідності до частини 4 пункту 2 статті 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг відноситься встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання, тобто тарифи на теплову енергію є регульованими та затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг в межах повноважень визначених законодавством.

У звязку з тим, що встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води були нижче їх собівартості у відповідача виникають збитки. Держава розуміючи дану ситуацію у відповідному Державному бюджеті на рік передбачає компенсацію витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення для таких підприємств як відповідач у вигляді субвенцій, однак ні якого постійно діючого правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, водопостачання та водовідведення до цього часу не має, тому виплата такої компенсації у повній мірі залежить від прийняття законодавчим органом відповідного нормативного акту (ЗУ Про бюджет) на кожний рік та наявності достатніх коштів у Державному бюджеті для їх оплати.

На сьогодні, вказує відповідач, тільки обсяг заборгованості за минулі роки з різниці тарифів на теплову енергію складає суму у розмірі 10466897,00 грн., тому він фізично не може погашати своєчасно зобовязання перед позивачем, у тому числі нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у звязку з несвоєчасним виконанням зобовязань.

Крім того відповідач звертав увагу суду, що на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у звязку з збитковістю послуг, що надавало підприємство, а саме з послуг теплопостачання. Однією з основних причин збитковості відповідача була невідповідність тарифів для населення та інших споживачів на послуги теплопостачання їх фактичним витратам, та не своєчасне погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплопостачання з боку Держави.

Ще одною причиною тяжкого економічного стану відповідач вважає дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними не платежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги станом на 01 лютого 2017 року у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по Комунальному підприємству "Теплоенерго" досягли по теплопостачанню суму у розмірі 58494418,32 грн., також не своєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації).

Також відповідач вказує на той факт, що позивача при розрахунку інфляційних витрат не узяв до уваги викладене у абзацах 3, 4 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «"Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", тому безпідставно завищив інфляційні витрати.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважного представника відповідача, судом встановлено наступне.

05 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем, постачальником) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Лозівської районної ради Харківської області (відповідачем, покупцем) був укладений договір № 1700/14-БО-32 про купівлю-продаж природного газу.

У відповідності до пункту 6.1. цього договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 01 січня 2014 року по 01 січня 2015 року передав у власність відповідача природний газ, у свою чергу відповідач виконав свої зобов'язання за договором не своєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду за стягненням основного боргу, штрафних санкцій та інших нарахувань за прострочку платежів.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.1 цього договору, покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За неналежне виконання зобов'язань за спірним договором позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2799740,40 грн., інфляційні витрати у розмірі 7859792,86 грн. та 3% річних у розмірі 531541,18 грн. До того ж на момент предявлення позову до суду існувала заборгованість у розмірі 12958707,04 грн., яка у відповідності до наданих до суду відповідачем доказів була частково погашена у розмірі 6008141,02 грн.

Враховуючи наведені обставини, провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 6008141,02 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

У свою чергу, суд перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних витрат зроблений позивачем, приходить до висновку про те, що нарахування (пеня та 3 % річних) зроблені вірно.

Відносно розрахунку інфляційних витрат, зроблених позивачем у розрахунку до позову суд зазначає наступне.

У абзацах 3, 4 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", де зокрема було вказано, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29 вересня 1997 року № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Втім, розрахунок інфляційних витрат доданий позивачем зроблений з порушенням роз'яснень викладених у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Так, у розрахунках інфляційних витрат зроблених позивачемп беруться до уваги індекси інфляції за місяць виникнення заборгованості (наприклад заборгованість виникла у лютому 2014 року позивачем береться індекс інфляції лютого місяця, коли потрібно було розраховувати інфляційні витрати починаючи з індексу інфляції того місяця, якій слідує за місяцем у якому виникла заборгованість, тобто наступного місяця, тому у даному випадку потрібно було нараховувати інфляційні витрати починаючи з індексу інфляції за березень 2014 року), що не відповідає вище наведеним роз'ясненням.

Також розрахунок інфляційних витрат зроблений з арифметичними помилками (розрахунок за січень - квітень, жовтень - грудень 2014 року). У свою чергу наданий відповідачем у відзиві на позовну заяву розрахунок інфляційних витрат відповідає викладеному у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року, тому суд погоджується з розрахованою сумою інфляційних витрат у розмірі 6314441,16 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного коедксу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21 листопада 2011 року № 01-06/1623/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм процесуального права" відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У наведеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені).

Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Згідно пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень,ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання даного рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави.

З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про надання відстрочки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України) та надання відстрочки виконання рішення суду (пункт 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи фактичні обставини справи.

Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.

На підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. До моменту прийняття нових тарифів у травні 2015 року тарифи на теплопостачання покривали лише частину витрат на їх виробництво.

Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по Комунальному підприємству "Теплоенерго" досягли по теплопостачанню суму у розмірі 58494418,32 грн., крім того суд погоджується з тим фактом, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі частина 7 статті 52 Закону України Про виконавче провадження у старій редакції та пункт 7 статті 48 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року у новій редакції) захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.

Крім населення несвоєчасно розраховуються з відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 7081034,42 грн., що також не залежать від волі відповідача, а з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів.

Субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про Державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів. Обсяг заборгованості з різниці в тарифах за надані послуги з теплопостання склав суму у розмірі 10466897,00 грн. яку Держава повинна компенсувати відповідачу. Факт того, що існує значна заборгованість перед комунальними підприємствами, у тому числі перед відповідачем, розуміють на державному рівні, що підтверджує прийнятий Закон України за № 626 VIII від 16 липня 2015 року "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг". Згідно прикінцевих положень цього Закону на Кабінет Міністрів України покладається обовязок до 01 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися державної влади чи органом місцевого самоврядування. Викладене у рішенні Рахункової палати № 3-3 від 23 лютого 2016 року також підтверджує цей факт, а саме вказується: що на цей час рахується заборгованість з різниці в тарифах на суму 5,7 млрд. гривень; нормативне-правове врегулювання окремих питань, повязаних з використанням у 2014, 2015 роках субвенцій, було недосконалим, що не сприяло ефективному управлінню коштами державного бюджету; система планування і розподілу субвенції не була цілісною і не забезпечувала реалізацію принципу справедливості і неупередженості розподілу суспільного багатства, визначеного Бюджетним кодексом України; бюджетна програма з надання субвенції недовиконана у 2014 році проти затверджених бюджетних призначень на 11,4 відс. (на 1,6 млрд. грн.), у 2015 році на 16,3 відс. (на 0,9 млрд. гривень); законом про державний бюджет на 2016 рік бюджетну програму з надання субвенції на погашення різниці в тарифах не передбачено, що не сприяє виконанню Закону України від 16 липня 2015 року № 626 "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг". У висновках Рахункова палата вказує на те, що відповідно до норм Закону України від 16 липня 2015 року № 626 "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг" Кабінету Міністрів України необхідно до 01 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі заборгованості з різниці в тарифах, яка утворилась до 01 січня 2016 року. Затримка з узгодження і погашення заборгованості погіршує фінансовий стан і підриває довіру підприємств надавачів послуг до зобовязань держави.

Також на цей час прийнятий Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03 листопада 2016 року (офіційно опублікований 29 листопада 2016 року у № 227 "Голос України"), який передбачає для таких підприємств, як відповідач, у разі їх участі у реструктуризації заборгованості за поставлений газ: зупинення виконавчих проваджень по стягненню заборгованості за поставлений газ та інших нарахувань нарахованих на суму боргу; відстрочення погашення заборгованості на пять років, та у разі виконання договору відстрочки погашення усіх нарахувань на таку суму боргу. Однак до цього часу Кабінетом Міністрів України у відповідності до цього Закону не прийнятий порядок згідно з яким буде проводитися списання нарахувань на суму заборгованості.

Фактично після отримання різниці в тарифах та невідшкодованих витрат відповідач зможе повністю розрахуватися з позивачем по сумі боргу, а у разі участі у реструктуризації заборгованості за поставлений газ з початком прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03 листопада 2016 року усі нарахування зроблені на суму боргу за поставлений природний газ повинні бути погашені.

Відповідач до моменту звернення позивача до суду з цим позовом повністю погасив більшу частину суми основного боргу, однак сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми пені, 3 % річних та інфляційні витрати мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.

Також суд враховує той факт, що інших джерел у відповідача погасити борг за цією справою перед позивачем не має, тому як з одного боку гроші, які відповідач отримує від споживачів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18 червня 2014 року "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача, та їдуть на користь позивача по існуючим договорам, а залишок грошей, що залишається у відповідача вже на цей час не покриває витрати на заробітну плату та на підтримання технологічного процесу з виробництва комунальних послуг, крім того майна не достатньо, щоб погасити усі зобовязання перед кредиторами без отримання зовнішнього фінансування , у тому числі перед позивачем по даній справі.

Тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджує надана фінансова звітність (баланси та звіти про фінансові результати за 2013 рік, за 2014 рік, за 2015 рік та за 2016 рік; звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання за 2013 рік, за 2014 рік; звіти з праці за 2013 - 2015 рік). Висновок судово-економічної експертизи № 23 від 01 лютого 2017 року про кризове становище відповідача близьке до банкрутства та неможливість самостійно розрахуватися без зовнішнього фінансування на час розгляду справи при співставленні показників останньої фінансової є актуальним. Так у пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал,постанов господарських судів України" були визначені певні підстави, якими повинні керуватися суди при прийнятті рішень про надання відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішень. Однією з таких обовязкових підстав, яку повинен врахувати суд при наданні відстрочки виконання рішення суду є наявність загрози банкрутства, відсутність достатнього майна або грошей, на яке можна було б звернути стягнення. Виходячи з цього суд виходячи з доказів, що маються у справі приходить до висновку, що фінансовий стан відповідача можна враховувати, як такий, що підпадає під розяснення наведені у пункті 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал,постанов господарських судів України" .

Підсумовуючи вище вказане суд враховує той факт, що прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, та приймає до уваги той факт, що без отримання належних позивачу субвенцій він не зможе погасити нарахування (пеня, 3% річних та інфляційні витрати) зроблені у звязку з несвоєчасним виконанням зобовязань за цією справою перед позивачем.

Як вже було зазначено прийнятий Закон України за № 626 VIII від 16 липня 2015 року "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг". Згідно змісту якого передбачено, що до 01 липня 2017 року повинно бути організоване відшкодування різниця в тарифах та невідшкодовані витрати комунальним підприємствам, що виробляють та постачають комунальні послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, до яких відносить відповідач.

Також у разі участі відповідача у реструктуризації заборгованості за поставлений газ з початком прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03 листопада 2016 року усі нарахування зроблені на суму боргу за поставлений природний газ повинні бути погашені, у тому числі і ті що є предметом розгляду цієї справи. Однак для прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03 листопада 2016 року потрібний деякий час.

Враховуючи усе вище вказане суд задовольняє клопотання відповідача про зменшення розміру пені частково на 90% (відповідно пеня до стягнення буде у розмірі 279974,04 грн.), крім того надає відстрочку виконання рішення до 01 липня 2017 року, тобто надається час необхідний для вирішення питання по погашенню заборгованості з різниці у тарифах, яка повинна бути компенсована з Державного бюджету та час для прийняття Кабінетом Міністрів України порядку згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1330-19 від 03 листопада 2016 року.

Відповідно до статтей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 193473,21 грн., враховуючи той факт, що позивачем не вірно була розрахована сума інфляційних витрат, тобто завищена на суму 1545351,70 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 509, 525, 530, 551, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 193, 216, 217, 230, 233 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, розрахунковий рахунок 26003300506899, банк філія ХОУ ВАТ Ощадбанк, МФО 351823, код ЄДРПОУ 38076191) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, розрахунковий рахунок 26009304921 в Головному операційному управлінні АТ "Ощадбанк", м. Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ 20077720) суму основного боргу у розмірі 6950566,02 грн., пені у розмірі 279974,04 грн., інфляційні витрати у розмірі 6314441,16 грн. та 3 % річних у розмірі 531541,18 грн., а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 193473,21 грн.

Надати відповідачу - Комунальному підприємству "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Ломоносова, 23, розрахунковий рахунок 26003300506899, банк філія ХОУ ВАТ Ощадбанк, МФО 351823, код ЄДРПОУ 38076191) відстрочку виконання рішення в цій частині до 01 липня 2017 року.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 2519766,36 грн., інфляційних у розмірі 1545351,70 грн. та судовому зборі у розмірі 13226,79 грн.

В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у сумі 6008141,02 грн. провадження у справі припинити.

Повне рішення складено 16.03.2017 р.

Суддя ОСОБА_2