Постанова № 65436400, 16.03.2017, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 р. Справа №818/255/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Терехової О.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Давиденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 818/255/17

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач, ГУНП в Сумській області) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення в сумі 18932, 55 грн., моральної шкоди в сумі 5000, 00 грн., витрат на оплату правової допомоги в сумі 6000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював заступником начальника сектору у складі відділу Сумського відділу поліції (м. Суми) Головного управління Національної поліції в Сумській області.

15.12.2016 згідно наказу №419 о/с позивача звільнено за п.4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".

09.02.2017 із позивачем було проведено розрахунок.

Позивач вважає, що відповідачем порушені його права щодо своєчасного проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульоване спеціальним законодавством.

ОСОБА_3 було звільнено 15.12.2016, а розрахунок проведено лише 09.02.2017, тобто з затримкою 57 днів.

Таким чином, сума грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні з 15.12.2016р. по 09.02.2017, складає 18 932,55грн. (332,15грн. середньоденного заробітку * 57 календарних днів).

У вирішенні питання про стягнення відповідної суми компенсації в позасудовому порядку відповідач ОСОБА_3 відмовив.

Крім того, позивач зауважує, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків по своєчасній виплаті грошового забезпечення позивач фактично майже на два місяці залишився без засобів до існування, порушення законних прав на отримання грошового забезпечення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало додаткових зусиль для організації свого життя. Моральну шкоду, завдану відповідачем позивач оцінює у 5000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, зазначивши, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України здійснюється згідно Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 № 669/28794. Відповідно до цього Порядку виплата середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку не передбачена.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 15.12.2017 № 419 о/с "По особовому складу" ОСОБА_3 відповідно до пункту 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції (а.с. 5).

Розрахунок при звільненні з ОСОБА_3 проведено 09.02.2017, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку (а.с. 6-7), та не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Сумській області з проханням виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, проте листом від 10.02.2017 № 111/05/29/14-9-2017 йому було відмовлено з посиланням на те, що Порядком та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, така виплата не передбачена (а.с. 20).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30.06.1961р., незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 вказаної Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Оскільки законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, то норми цього Кодексу можуть застосовуватись до відповідних відносин в тій частині, що не визначені або не суперечать спеціальному законодавству, яке регулює відповідні трудові відносини.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас питання проходження служби в поліції, звільненням із неї, права і обов'язки поліцейських визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про Національну поліцію".

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, на що вказано і в Постанові Верховного суду України від 17.02.2015 року по справі №21-8а15.

Відповідно до абз.2 ч.І ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За правилами ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульоване спеціальним законодавством, а тому у даному випадку мають застосовуватися норми трудового законодавства.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок).

Із п.5 вказаного Порядку вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (абз.2 п.8 Порядку).

Згідно із довідкою про доходи ОСОБА_3 від 16.03.2017 № 29/285 (а.с. 39) середньоденне грошове забезпечення позивача становить 322, 15 грн.

ОСОБА_3 було звільнено 15.12.2016, а розрахунок проведено 09.02.2017, тобто з затримкою 57 днів.

Таким чином, сума грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 з Головного управління Національної поліції в Сумській області за час затримки розрахунку при звільненні з 15.12.2016р. по 09.02.2017р., складає 18 932,55грн. (332,15грн. середньоденного заробітку * 57 календарних днів).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Сумській області моральної шкоди в сумі 5000, 00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням, під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проте, позивач не надав доказів в чому полягає завдана йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача її заподіяно позивачеві, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині позову.

Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч.1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Задовольняючи частково заяву щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань витрат на правову допомогу у розмірі 431,47 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрім іншого, витрати на правову допомогу.

Зі змісту зазначених вище норм вбачається, що обов'язковою умовою для присудження судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу, є фактичне здійснення цих витрат та їх належне документальне підтвердження.

Проте, в даному випадку, в якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу позивачем були надані: ордер, договір від 22.02.2016 про надання правової допомоги (а.с. 21), додаток №1 до договору б/н та квитанція до прибуткового касового ордера про оплату послуг, розрахунок витрат часу адвоката (а.с. 22-23,37).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, документальним підтвердженням здійснення витрат на правову допомогу є наявність належним чином складених первинних документів, які відображають суть господарської операції по наданню юридичних послуг та підтверджують її фактичне здійснення.

Надані представником позивача документи не можуть вважатись належним чином складеними первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції по наданню юридичних послуг, оскільки не надано жодного документу, який містить зміст та обсяг господарської операції, визначений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Разом із тим, слід зазначити, що частиною 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішення.

З матеріалів справи, зокрема журналів судових засідань від 15.03.2017 (а.с. 35) та 16.03.2016, судом встановлено, що ОСОБА_1, який надавав правову допомогу позивачу, витратив на участь в судових засіданнях 0 год. 21 хв. 14 с. та 00:19:31 робочого часу, при цьому, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року у 2017 році становить 1600 грн., а тому підлягає відшкодуванню 431,47 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на правову допомогу за фактично відпрацьований робочий час за участь в судовому засіданні у загальному розмірі 431,47 грн.

З огляду на те, що позивачем не надано суду належного документального підтвердження здійснення інших витрат на правову допомогу, решта суми витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, є необґрунтованою та не може бути стягнута з відповідача.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи представника позивача щодо витрачання часу на складення позовної заяви, оскільки зі змісту позовної заяви судом встановлено, що вона підписана особисто позивачем, що спростовує доводи його представника.

Відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини не визнає встановлення обмеження максимально допустимого для відшкодування розміру витрат на правову допомогу на рівні національного законодавства держави. Так, у справі "Кьоніг проти Німеччини" від 10 березня 1980 року (підпункт 3 пункту 25) Європейський суд з прав людини встановив, що обмеження максимально допустимого для відшкодування розміру витрат на правову допомогу, передбачене національним законодавством держави-відповідача, не повинне братися судом до уваги під час вирішення питання про суму такого відшкодування

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Також у рішенні "Санді Тайме проти Сполученого Королівства" від 6 листопада 1980 року Європейський суд з прав людини вирішив, що потерпіла сторона має право на відшкодування витрат на правову допомогу незалежно від того, наскільки результативними були дії в рамках надання їй такої допомоги, адже до обов'язків юриста входить максимально повне представлення інтересів клієнта, і за такого підходу ніколи не можна з упевненістю передбачити значення тієї чи іншої юридичної дії, якщо вона, утім, не є очевидно марною чи позбавленою юридичної сили (пункт 28).

Отже, суд, проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що оскільки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року у 2017 році становить 1600 грн., а граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу за годину участі особи становить 640 грн. 00 коп., то понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 431,47 підлягають стягненню з Головного управління Національної поліції в Сумській області .

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (40000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення в сумі 18932 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн. 55 коп., витрати на оплату правової допомоги в сумі 941 (дев'ятсот сорок одна) грн. 51 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, Сумська область, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 23, код ЄДРПОУ 40108777).

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складений та підписаний 21.03.2017

Суддя О.А. Прилипчук