Постанова № 65436022, 15.03.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року (об 11 год. 15 хв.) Справа № 808/3804/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Відділення у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Відділення у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2016 №43-13-Н, №44-13-Н, №45-13-Н щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості в сумі 3 120,94 грн., 6,33 грн. та 84,41 грн., винесені відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач володіє обєктами нерухомості виробничого призначення, які в силу приписів п.п. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та п.п. 2.2.2 «є» п. 2.2 ч.2 Положення про податок на майно, затверджене рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, не підпадають під обєкт оподаткування. Крім того, зазначає, що оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком, введений в дію рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5, то такий податок може застосовуватись не раніше наступного бюджетного періоду, що свідчить про передчасність винесення податкових повідомлень рішень. З урахуванням вищезазначеного, для захисту своїх прав позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та надав пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, про що подав заперечення на адміністративний позов (вх. № 3469 від 07.02.2017), відповідно до яких вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті з додержанням вимог діючого законодавства. Зокрема зазначив, що позивачу належать обєкти нерухомого майна, які в силу приписів ст. 266 Податкового кодексу України підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, механізм справляння якого визначений Положенням про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженим рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5. Посилання позивача на положення п.п. 266.2.2 «є» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вважає необґрунтованим, оскільки на думку контролюючого органу вказані положення розповсюджуються лише на юридичних осіб.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.08.2011, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р. № 2724, на праві спільної сумісної власності позивач володіє об'єктом нежитлової нерухомості, а саме: будівля допоміжного цеху інв. №16 літ. В, будівля цеху виробництва торговельного обладнання громадського харчування та галузі послуг інв. № 20 літ. З, адміністративна будівля інв. № 15 літ. Ж, будівля по виробництву панелей «сендвич» літ. 31, склад літ. Д, будівля складу літ. Д1, будівля дільниці сборки літ Н, будівля деревооброблюваної дільниці літ. О, вбиральня літ. М, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Стартова, буд. 3-Б (а.с.16-25).

На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.05.2012, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р. № 1177, на праві спільної сумісної власності позивач володіє об'єктом нежитлової нерухомості, а саме: приміщення літ. А інв. № 7 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Стартова, буд. 3-Б, приміщення 5 (а.с. 36-45).

На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р. № 1175, на праві спільної сумісної власності позивач володіє об'єктом нежитлової нерухомості, а саме: приміщення літ. А інв. № 7 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Стартова, буд. 3-Б, приміщення 2 (а.с. 26-35).

17.06.2016, згідно з пунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

№43-13-Н, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за податковий 2015 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості на суму 3120,94 грн. (а.с.9);

№44-13-Н, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за податковий 2015 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості на суму 6,33 грн. (а.с.9);

№45-13-Н, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за податковий 2015 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінене від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості на суму 84,41 грн. (а.с. 10).

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подані скарги б/н від 12.08.2016 та б/н від 11.10.2016, які рішеннями контролюючого органу залишені без задоволення № 740/14/8-01-10-1-13 від 17.08.2016, № 126/Р/99-99-11-02-01-14 від 25.11.2016 (а.с. 11-15).

Вважаючи прийняті відповідачем рішення від 17.06.2016 №43-13-Н, №44-13-Н, №45-13-Н протиправними позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі Податковий кодекс України).

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобовязаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості, у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Разом з тим, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється (п. 9.4 ст. 9 Податкового кодексу України).

Статтею 10 Податкового кодексу України, встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з нормами податкового законодавства є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За змістом п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, таким чином і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено податковим законодавством до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради, відповідно до правових положень податкового законодавства, мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм суд зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, яке прийнято та оприлюднене до 15 липня поточного року набирає чинності з 01.01.2016, а тому, встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Зазначені норми кореспондуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (пп. 4.1.9 п. 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Рішенням Запорізької міської ради № 5 від 28.01.2015 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки рішення ради про встановлення «податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» прийнято у 2015 році та оприлюднене до 15 липня 2015 року, то виходячи з вимог п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України воно набирає чинності з 01.01.2016, а тому встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

Також, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), суд зазначає про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

За змістом п. 56.21 Податкового кодексу України, у разі якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на його підставі, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи положення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

В той же час, посилання позивача на положення п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Згідно з п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України визначено перелік обєктів нерухомості, які не є обєктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма субєктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Обєктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промисловості» (код 1251), який включає будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств тощо.

До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.

Відтак, не на все майно, придбане позивачем у спільну сумісну власність за договорами купівлі-продажу від 22.08.2011, може бути розповсюджена дія положення підпункту «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно умов договорів купівлі-продажу та витягів про державну реєстрацію прав (а.с. 22-25, 32-35, 42-45), позивач разом з іншими співвласниками набув зазначені обєкти нерухомого майна у приватну спільну сумісну власність а не у спільну часткову, при цьому частки кожного співвласника не визначені.

Підпунктом 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України визначено платників податку в разі перебування обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо обєкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо обєкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо обєкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Доказів того, що відповідні обєкти нежитлової нерухомості, що перебувають у спільній сумісній власності кількох осіб поділені між ними в натурі відповідачем суду не надано, як і не надано доказів того, що позивач був визначений за згодою співвласників платником податку.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із положеннями частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2016 №43-13-Н, №44-13-Н, №45-13-Н щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для фізичних осіб, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості в сумі 3 120,94 грн., 6,33 грн. та 84,41 грн., винесені Відділенням у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Присудити на користь ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 551,20 грн. (пятсот пятдесят одна гривна двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Відділення у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак