Постанова № 6542440, 04.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2009                                                                                           № 22/253

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Хміль О. В. – представник за довіреністю № 170409/4 від 17.04.2009 року

від відповідача - не з’явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Генріх"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.08.2009

у справі № 22/253 (суддя

за позовом                               Приватного підприємства "Генріх"

до                                                   Акціонерного товариства відкритого типу "Святошино"

про                                                   стягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2499,96 грн. за поставлений за договором № 25-ПО/2005 від 08.12.2005 року, але неоплачений товар, пені в сумі 599,99 грн., 3 % річних в сумі 175,89 грн. та збитків від інфляції в сумі 1309,53 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, подавши суду відповідну заяву з розрахунками, з урахуванням яких позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 2499,96 грн., пені в сумі 3550 грн., 3 % річних в сумі 886,38 грн. та збитків від інфляції в сумі 3442,69 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2009 року, повний текст якого підписаний 31.08.2009 року, у справі № 22/253 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 2499,96 грн. основного боргу, 886,38 грн. 3 % річних, 3442,69 грн. збитків від інфляції, в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 3550,00 грн. відмовлено.

Відмову в задоволенні вимог про стягнення пені суд, з посиланням на те, що при прийнятті рішення суд обмежений заявленими позовними вимогами, мотивував тим, що, виходячи з норм законодавства про позовну давність та ст. 232 ГК України, позивач має право вимагати від відповідача сплати пені у відношенні простроченої суми 2499, 96 грн. протягом встановленого законом строку –шість місяців за період з 03.01.2007 року (від дня коли зобов’язання мало бути виконано) по 02.07.2007 року, в той час як позивач вимагає стягнути пеню за період з 08.05.2008 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд змінити рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2009 року у справі № 22/253 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення пені, та задовольнити позов в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що спірне рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, що суд першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не врахував розрахунок пені, доданий позивачем до заяви про уточнення позовних вимог.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції до спірних правовідносин безпідставно застосовано положення ч. 6. ст. 232 ГК України щодо обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями, і що суд невірно розподілив судові витрати за результатом розгляду справи.

Ухвалою від 05.10.2009 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді. Коротун О. М., Синиця О. Ф., апеляційну скаргу Приватного підприємства “Генріх” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав, відповідач представників в жодне судове засідання не направив, про причини відсутності представників в судовому засіданні суду не повідомив.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

08.12.2005 позивач як Продавець та відповідач як Покупець уклали договір № 25-ПО/2005 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов’язання поставити на протязі 10-ти робочих днів з моменту підписання Договору Товар (технологічне обладнання) загальною вартістю 35499,96 грн. (п.п. 3.3, 4.1 Договору), виконати монтаж та налагодження поставленого обладнання в узгоджений сторонами термін (п. 1.3 Договору) та провести навчання технічних працівників відповідача (п. 1.4 Договору).

Отже, за своєю правовою природою укладений договір є змішаним договором, оскільки має ознаки договору поставки та договору підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В той же час, згідно ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 35499,96 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткової накладної № РН – 0000114 від 08.12.2005 року та довіреності серія ЯКЯ № 322632 від 08.12.2005 року.

25.12.2006 року сторонами підписаний акт здачі – приймання маркувального обладнання по договору № 25-ПО/2005 від 08.12.2005 р. (далі Акт).

Актом сторони погодили, що позивач у відповідності до п. 1.3 та п. 1.4 Договору виконав роботи:

- по монтажу та налагодженню обладнання, що постачалось за умовами Договору, на підприємства відповідача в обумовлений термін;

- провів навчання технічних працівників відповідача щодо роботи з даним обладнанням;

- обладнання введено в експлуатацію.

Отже, матеріали справи свідчать, що позивач повністю виконав свої договірні зобов’язання.

Відповідач, як свідчать матеріали справи, розрахувався з позивачем частково, в сумі 33000 грн., заборгувавши йому за Договором на дату звернення до суду 2499,96 грн.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач свої договірні зобов’язання в частині оплати виконав невчасно і не у повному

З огляду на досліджені обставини справи та документальні докази у справі, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 2499,96 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2499,96 грн.

Що до вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3550 грн., слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, виходив з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, згідно якого позивач вимагав стягнути пеню за період з 08.05.2008 по 07.05.2009, тобто суд помилково не врахував заявлені позивачем зміни до вимог про стягнення пені.

Колегія суддів при вирішенні спору в частині стягнення пені виходить з розрахунку, доданого позивачем до заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

Відповідно до п. 6.2 Договору, у випадку невиконання відповідачем п. 4.2 Договору (терміни оплати), відповідач сплачує позивачу пеню у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від сум, несплачених в термін, згідно п. 4.2 за кожний день затримки, але не більше 10 % від суми Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, зміст якого погоджений сторонами у протоколі розбіжностей від 09.12.2005 року, відповідач здійснює 80 % оплати на розрахунковий рахунок позивача на протязі 10 днів з моменту поставки товару. Остаточний розрахунок за Договором – 20 % проводиться на протязі 5 банківських днів після виконання всього обсягу робіт та підписання акта прийому – передачі виконаних робіт та акта вводу обладнання в експлуатацію.

Відповідно до п. 3.4 Договору датою поставки Товару вважається дата на видатковій накладній позивача.

Отже, 80 % від вартості товару, що становить 28399,97 грн., відповідач мав перерахувати позивачеві до 23.12.2005 року, а решту – 20 % (7098,99 грн.) в строк до 03.01.2007 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач частину коштів в сумі 33000 грн. перерахував позивачу за період з 07.06.2006 по 29.11.2006, що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача (а. с. 11-18).

Таким чином, договірне зобов’язання в частині сплати 80 % вартості товару відповідачем було виконане повністю, але з порушенням строку його виконання, зобов’язання по сплаті решти 20 %, що становить 7098,99 грн., частково, в сумі 4599,03 грн., виконано вчасно, недоплата склала 2499,96 грн. (7098,99-4599,03).

За таких обставин, позивач має право вимагати від відповідача сплати пені:

- щодо сплачених з порушенням договірного строку 80 % від суми Договору за період з 23.12.2005 по 23.06.2006;

- щодо неоплаченої вчасно частини з 20 % від суми Договору (2499,96 грн.) - з 03.01.2007 по 03.07.2007.

Як слідує з розрахунку, доданого позивачем до заяви про уточнення до позовної заяви (а.с.35), позивач нараховує пеню за період з 23.12.2005 по 28.11.2006 за порушення строків перерахування 80% від суми Договору та з 03.01.2007 по 25.07.2009 щодо заборгованості в сумі 2499,96 грн.

Тобто, дати виникнення права на стягнення пені позивачем визначені вірно, проте нарахування пені відбулося без врахування правил ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Договором сторін не встановлений інший період нарахування пені.

З огляду на викладені вище обставини, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідач пені підлягають частковому задоволенню за розрахунком позивача із врахуванням строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, в сумі 2835,32 грн. (2626,76+208,56). Відповідно, рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені підлягає зміні.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача про визначення в Договорі більшого, порівняно з ГК України, періоду нарахування пені, як таких, що не відповідають дійсним обставинам.

Ототожнення позивачем штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання (неустойка, штраф, пеня – згідно ст. 230 ГК України) з відсотками за неправомірне користування чужими коштами в розумінні ч. 4 ст. 232 ГК України, виходячи з чого позивач наполягає на тому, що стягнення пені з боржника має здійснюватись по день сплати ним грошових коштів кредитору, є помилковим і до уваги колегією суддів не приймається як таке, що не ґрунтується на вимогах закону.

Умова п. 6.2 спірного Договору, згідно якій у випадку невиконання Покупцем п. 4.2 Покупець сплачує Продавцю пеню у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від сум, несплачених в термін, згідно п. 4.2 за кожний день затримки сплати, але не більше 10% від суми Договору, не є підставою вважати, що до правовідносин сторін в частині стягнення пені не застосовуються норми ч.6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що період нарахування пені не може перевищувати шести місяців з дати виникнення права на стягнення пені.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 886,38 грн. та збитків від інфляції в сумі 3442,69 грн. за розрахунком, наданим позивачем.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2009 року у даній справі підлягає зміні: позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 2499,96 грн., пеня в сумі 2835,32 грн., 3 % річних в сумі 886,38 грн. та збитки від інфляції в сумі 3442,69 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 27.08.2009 року у справі № 22/253 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 6829,03 грн.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене частково, в сумі 3550,00 грн., і сплачено при цьому 51,90 грн. державного мита, в той час як сплатити треба було 17,75 грн., 34,15 грн. (51,90 – 17,75) позивачем сплачено зайво.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні майнових вимог на загальну суму 2835,32 грн. (пеня), витрати позивача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми слід покласти на позивача.

Отже, загалом з позивача на користь відповідача належить стягнути 14,18 грн. (50% від 28,35 грн.) судових витрати на державне мито за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Генріх” на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2009 року у справі №22/253 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2009 року у справі № 22/253 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2009 року у справі № 22/253 в наступній редакції:

          „ 2. Стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу “Святошино”(03115, м. Київ, вул. Кричевського 19, ідентифікаційний код 19480830. р/р 26006962480998 у від. № 1 КВ ПУМБ м. Київ, МФО 322755, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного підприємства “Генріх”(01014, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького 21, кв. 38, ідентифікаційний код 30969864, р/р 26002100849001 в Філії “КиївСіті” ЗАТ КБ “Приватбанку”МФО 380775) 2499 (дві тисячі чотириста дев’яносто дев’ять) грн. 96 коп. основного боргу, 2835 (дві тисячі вісімсот тридцять п’ять) грн. 32 коп. пені, 3442 (три тисячі чотириста сорок дві) грн. 69 коп. інфляційних збитків, 886 (вісімсот вісімдесят шість ) грн. 38 коп. 3% річних, 96 (дев’яносто шість) грн. 64 коп. державного мита та 290 (двісті дев’яносто) грн. 98 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.”

4. Стягнути з Акціонерного товариства відкритого типу “Святошино”(03115, м. Київ, вул. Кричевського 19, ідентифікаційний код 19480830. р/р 26006962480998 у від. № 1 КВ ПУМБ м. Київ, МФО 322755, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного підприємства “Генріх”(01014, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького 21, кв. 38, ідентифікаційний код 30969864, р/р 26002100849001 в Філії “КиївСіті” ЗАТ КБ “Приватбанку”МФО 380775) 14 (чотирнадцять) грн. 18 коп. витрат на державне мито за подачу апеляційної скарги.

5. Повернути Приватному підприємству “Генріх” (01014, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького 21, кв. 38, ідентифікаційний код 30969864, р/р 26002100849001 в Філії “КиївСіті” ЗАТ КБ “Приватбанку”МФО 380775) з державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 34 (тридцять чотири) грн. 15 коп., перераховане платіжним дорученням № 317 від 07.09.2009 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 22/253.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

06.11.09 (відправлено)