Постанова № 6542409, 21.10.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2009                                                                                           № 26/297

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Шемет А.О. – представник за довіреністю від 21.07.2009

від відповідача -Туркевич О.С.– представник за довіреністю від 07.09.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.07.2009

у справі № 26/297 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Протеїн, Технології, Інгредієнти Україна"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд"

про                                                   стягнення 23910,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 16494 грн. за поставлений за договором № 04/08 від 10.01.2008, але неоплачений товар, пені в сумі 2644,10 грн., 3 % річних в сумі 396,44 грн. та збитків від інфляції в сумі 4376,01 грн. за порушення відповідачем зобов’язання по своєчасній оплаті зазначеного товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2009, повний текст якого підписаний 31.07.2009, у справі № 26/297 позов задоволено в повному обсязі з тих підстав, що позивачем належним чином доведений факт прострочення відповідачем свого обов’язку по оплаті товару, отриманого за умовами договору № 04/08 від 10.01.2008.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2009 у справі № 26/297 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що сторонами при укладенні Договору не досягнено всіх його істотних умов, зокрема строк поставки товару; що товар, стягнення заборгованості за який є предметом позову, поставлений позивачем не на умовах Договору, оскільки видаткові накладні та рахунки-фактури не містять жодних посилань на договір № 04/08 від 10.01.2008, а отже, враховуючи відсутність у вказаних документах строку оплати товару, позивач повинен був надсилати відповідачу вимогу про його оплату, і враховуючи той факт, що позивачем це зроблено не було, строк виконання відповідачем свого обв’язку по оплаті спірного товару ще не настав, і відповідач не може вважатись боржником.

Ухвалою від 05.10.2009 р. колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н.Ф., судді Синиця С.Ф., Коротун О.М. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „БМБ Компаунд” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/1 від 19.10.2009 року справу № 26/297 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

На вимогу ухвали колегії суддів позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії рахунків-фактур, на підставі яких здійснювалась оплата відповідачем спірних поставок Товару.

Крім того, позивач долучив до матеріалів справи докази часткового, в розмірі 4000 грн., погашення відповідачем після прийняття рішення судом першої інстанції заявленої до стягнення суми боргу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

10.01.2008 позивач та відповідач уклали договір № 04/08 (далі Договір), у відповідності до умов якого позивач як Продавець передає на умовах діючого Договору, а відповідач як Покупець приймає у власність Товар в кількості та асортименті згідно зі Специфікаціями, які є невід’ємними частинами цього Договору.

В період з січня 2008 року по січень 2009 року включно позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 99208,80 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних (а. с. 20-28) та довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а. с. 29-36).

Відповідач одержаний Товар оплатив частково, в сумі 82714,80 грн., станом на дату звернення позивача до суду неоплаченим залишався Товар на суму 16494,00 грн., що відповідачем не заперечується і підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача за період з 13.03.2008 по 08.04.2009.

Зі змісту вищезазначених видаткових накладних, а також із виписок з банківського рахунку позивача вбачається, що поставка позивачем Товару та оплата його відповідачем здійснювались на підставі рахунків-фактур.

На вимогу ухвали колегії суддів, позивач долучив до матеріалів справи належним чином завірені копії зазначених рахунків-фактур.

При видачі рахунків-фактур в графі „Підстава” позивач зазначав: „Підстава не вказана”.

В той же час, умовами укладеного сторонами Договору (п. 4.1), встановлений інший порядок розрахунків за поставлений Товар, яким видача Продавцем рахунків-фактур не передбачена.

Крім того, згідно п. 2.1 Договору вартість одного кілограму Товару та загальна вартість кожної партії Товару визначається у Специфікаціях.

До позовної заяви позивач додав копію Специфікації № 1 до Договору на поставку у січні 2008 Товару в кількості 1000 кг вартістю за 1 кг без ПДВ 13,00 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, позивач поставляв відповідачу також Товар, вартість одного кілограма якого без ПДВ дорівнювала 14, 42 грн., 15,18 грн., 20,99 грн., 26,46 грн. і будь-які докази узгодження зазначених цін у встановленому Договором порядку відсутні.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача на те, що Товар відповідачу поставлявся за умовами укладеного з ним Договору, жодним документальним доказом в матеріалах справи не підтверджуються.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з відповідачем, яким заперечується, що спірні поставки здійснювались саме за умовами вищезгаданого Договору, і що між ним та позивачем були укладені окремі угоди відповідно до видаткових накладних та рахунків-фактур, в яких відсутні будь-які посилання на укладений між сторонами Договір як на підставу відпуску Товару, проте думка відповідача, що вимоги позивача у повному обсязі не підлягають задоволенню виходячи лише з тої підстави, що у позові позивач посилався на умови укладеного сторонами Договору, колегія суддів вважає помилковою як таку, що суперечить загальним засадам господарського судочинства.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" судзобовязаний, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішити справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Отже, завданням господарського суду є визначити нормативно-правові акти, якими регулюються спірні правовідносини, у разі якщо сторони не дійшли згоди, і виходячи з цих актів та дійсних обставин справи вирішити спір.

На думку відповідача, оскільки вищезазначені накладні та рахунки-фактури не містять в собі відомостей про кінцевий строк повного розрахунку відповідачем за отриманий Товар, а позивач, згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, вимогу на адресу відповідача про сплату залишку заборгованості не надсилав, відповідач не може вважатися боржником, що прострочив грошове зобов’язання згідно ст. 612 ЦК України.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

          Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Проти факту поставки йому позивачем Товару і неповної його оплати відповідач не заперечує, а відтак, між позивачем та відповідачем склалися правовідношення, в силу яких відповідач зобов’язаний оплатити переданий йому позивачем Товар.

При цьому, думка відповідача про те, що строк оплати зазначеного Товару не настав, оскільки позивач не звертався до нього з відповідними письмовими вимогами, є помилковою, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 16494 грн. на дату звернення позивача до суду належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а посилання його на невизначеність строку оплати отриманого від позивача Товару є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 16494 грн. основного боргу, 396,44 грн. річних та 4376,01 грн. інфляційних втрат за порушення відповідачем зобов’язання по своєчасній оплаті Товару, незважаючи на підстави, якими керувався суд при його ухваленні, по суті є правомірним і скасуванню не підлягає.

При цьому, посилання відповідача на неузгодженість сторонами при укладенні Договору всіх його істотних умов у відповідності до правил ст. 34 ГПК України до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не мають значення для справи.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2644,10 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи, що поставка спірного Товару здійснювалась не за умовами Договору, і позивачем не надано доказів наявності між сторонами письмової згоди щодо відповідальності відповідача за несвоєчасну сплату платежів у вигляді пені, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідач пені в сумі 2644,10 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, відповідно, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, зокрема, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи і недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення у цій справі мали місце неповне з’ясування та недоведеність обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2009 у даній справі підлягає зміні: позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 16494 грн. 3 % річних в сумі 396,44 грн. та збитки від інфляції в сумі 4376,01 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступне.

Позивачем долучено до матеріалів справи докази часткового, в розмірі 4000 грн., погашення відповідачем заявленої до стягнення суми боргу після прийняття рішення судом першої інстанції.

Враховуючи, що нормами процесуального права така підстава для зміни або скасування апеляційною інстанцією рішення суду першої інстанції, як часткова сплата присудженої до стягнення суми боргу, не передбачена, рішення суду першої інстанції в цій справі в частині розміру присудженої до стягнення суми основного боргу зміні не підлягає, проте, у випадку пред’явлення наказу, який буде видано судом першої інстанції на виконання рішення суду, для примусового стягнення, сторонам слід повідомити орган стягнення про суму боргу, яка залишилася несплаченою з наданням відповідних доказів.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 23.07.2009 у справі № 26/297 позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 23910,55 грн.

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі і сплачено при цьому 1119,55 грн. державного мита.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, позивач безпідставно звернувся до відповідача з майновими вимогами на загальну суму 2644,10 грн. (пеня), витрати відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми слід покласти на позивача.

Отже, загалом з позивача на користь відповідача належить стягнути 13,22 грн. (50% від 26,44 грн.) судових витрати на державне мито за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “БМБ Компаунд” на рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2009 у справі №26/297 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2009 у справі № 26/297 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2009 року у справі № 26/297 в наступній редакції:

          „ 1. Позов задовольнити частково.

                     2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БМБ Компаунд” (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 30406297, р/р 260093010471 в ВАТ „УБРП” м. Києва, МФО 320995, або з будь–якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Протеїн, технології, інгредієнти України ” (03194, м. Київ, бул. Кольцова, 13, 3–й поверх, ідентифікаційний код 32903790, р/р 26006053103636 в КРУ КБ „Приватбанк” м. Києва, МФО 321842) 16494 (шістнадцять тисяч чотириста дев’яносто чотири) грн. основного боргу, 396 (триста дев’яносто шість) грн. 44 коп. 3% річних, 4376 (чотири тисячі триста сімдесят шість) грн. 01 коп. збитків від інфляції, 212 (двісті дванадцять) грн. 66 коп. державного мита та 277 (двісті сімдесят сім) грн. 94 коп. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

           3. В решті позову відмовити.

           4. Видати наказ.”

4 Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Протеїн, технології, інгредієнти України ” (03194, м. Київ, бул. Кольцова, 13, 3–й поверх, ідентифікаційний код 32903790, р/р 26006053103636 в КРУ КБ „Приватбанк” м. Києва, МФО 321842, або з будь–якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БМБ Компаунд” (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 30406297, р/р 260093010471 в ВАТ „УБРП” м. Києва. МФО 320995) 13 (тринадцять) грн. 22 коп. витрат на державне мито за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 26/297.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

27.10.09 (відправлено)