Ухвала суду № 65423670, 17.03.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 729/971/16-ц Провадження № 22-ц/795/337/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Демченко Л. М. Доповідач - Страшний М. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСтрашного М.М.,суддів:Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., при секретарі:Герасименко Ю.О.за участю:позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7, його представника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Бобровицького районного суду від 23 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання заповіту та свідоцтв про право на спадщину недійсними,

в с т а н о в и в:

Рішенням Бобровицького районного суду від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Позивач наполягає на тому, що заповіт було посвідчено особою, яка не мала на це повноважень, та в присутності свідка, тому порушено порядок посвідчення заповіту. Так, в справі відсутні документи, якими посвідчувались повноваження секретаря виконкому Кобижчанської сільської ради на посвідчення заповіту у 2008 році. Також позивач зазначає, що про справі було встановлено присутність свідка ОСОБА_9 В архівній справі Кобижчанської сільської ради за 2006 рік відсутній оригінал розподілу функціональних обов'язків між працівниками апарату сільської ради, а його копія роздрукована на принтері, в той час як всі документи в архівній справі роздруковані на друкарській машинці, проте сторона позивача наполягала на дослідженні саме оригіналу цього документу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 є невісткою ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1.

25 вересня 2008 року секретарем виконавчого комітету Кобижчанської сільської ради Бобровицького району посвідчено заповіт, який був зареєстрований 02 грудня 2008 року в Спадковому реєстрі і є чинним, згідно якого ОСОБА_10 розпорядилася власним майном на користь онука - ОСОБА_7 (а.с.76 зворот).

З копії спадкової справи, яка мається в матеріалах цивільної справи, вбачається, що 25 грудня 2012 року до Бобровицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття обов'язкової частки у спадщини звернувся син померлої - ОСОБА_11 (а.с 57).

05 жовтня 2012 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся онук померлої - ОСОБА_7 (а.с.57).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_11 помер, його спадкоємцем за законом стала дружина ОСОБА_5, яка є позивачем по справі.

Звертаючись до суду позивач ОСОБА_5, посилаючись на порушення ст. 1248 ЦК України, Закону України „Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, просила визнати факт недійсності заповіту та свідоцтв про право на спадщину, посвідченого та виданих секретарем виконкому Кобижчанської сільської ради Бобровицького району.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання заповіту нікчемним, а свідоцтв про право на спадщину - недійсними. Крім того, суд вказав, що за життя спадкоємець ОСОБА_11, отримавши спадщину після смерті своєї матері у вигляді обов'язкової частки, не оспорював заповіт останньої.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до п. 17 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою ст.1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст.215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається, а п. 16 вказаної постанови визначено, що заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України нікчемним правочином є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на спадкування спадкового майна пред'явлення позову про встановлення недійсності заповіту, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язана була довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.

Так, позивач ОСОБА_5 не ставила під сумнів здатність ОСОБА_10, станом на 28.09.2008 року, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними як і те, що заповіт складений особою, яка мала на це право.

Підставою нікчемності заповіту є порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК, а саме: складання заповіту у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 ЦК України.

Посвідчення заповіту закріплено нормами ст. 1248 ЦК України, згідно якої нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Оспорюваний заповіт містить відмітки щодо місця його складання, дати, про вчинення нотаріальних дій вдома у заповідача із зазначенням адреси. Заповіт посвідчено ОСОБА_12, секретарем виконавчого комітету Кобижчанської сільської ради, Бобровицького району, Чернігівської області.

При цьому, рішенням виконавчого комітету Кобижчанської сільської ради № 80 від 16.08.2006 року підтверджується, що особою, відповідальною за вчинення нотаріальних дій в період з 2006 по 2010 рік, було визначено секретаря виконкому сільської ради - ОСОБА_12 (а.с.135-138).

Твердження позивача про те, що ОСОБА_12 є особою, яка не мала права на посвідчення заповіту, не підтверджена жодним належним та допустимим доказом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 також полягають у констатації незаконності дій посадової особи органу місцевого самоврядування при складанні заповіту, оскільки була порушена таємниця складання і посвідчення заповіту, однак дані факти не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, оскільки заповідач ОСОБА_10, яка звернулася до секретаря виконкому сільської ради для посвідчення заповіту, а також спадкоємець ОСОБА_7 на користь якої було вчинено заповіт, не мають відношення до порядку організації роботи органу місцевого самоврядування, та не несуть відповідальність за дії чи бездіяльність посадових осіб, а тому така помилка не може вплинути на волевиявлення спадкодавця та права спадкоємця, які виникають у нього на підставі даного заповіту.

З даного приводу існує позиція Європейського суду з прав людини, викладена у справі „Федоренко проти України", згідно якої громадяни не несуть відповідальності за незаконні дії органів державної влади чи місцевого самоврядування та повинні бути впевнені в тому, що органи державної влади чи місцевого самоврядування при розгляді заяв громадян діятимуть в межах законодавства.

Даючи оцінку наданих в судовому засіданні доказів, пояснень свідків, суд першої інстанції прийшов висновку, що ОСОБА_10 мала право на складання заповіту, мала повну цивільну дієздатність, не була обмежена у встановленому законом порядку в дієздатності чи визнана недієздатною, її волевиявлення було вільним.

Даний висновок вірний та не заперечувався позивачем.

Зважаючи на вищенаведене, висновки суду першої інстанції відносно того, що форма заповіту та його посвідчення відповідають вимогам ст.ст. 1247, 1248 ЦК України є обґрунтованими, оскільки заповіт посвідчений уповноваженою на те особою, волевиявлення заповідача було вільним, а підстави на які вказував апелянт не є істотними умовами для встановлення недійсності (нікчемності) заповіту.

Позивач ОСОБА_5 в позовній заяві також зазначала, що про існування заповіту дізналась лише 18 вересня 2013 році під час отримання її чоловіком ОСОБА_11 свідоцтва про право на частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_10 Проте зазначені обставини спростовуються текстом заяви від ОСОБА_11, поданої до нотаріальної контори 25 грудня 2012 року, згідно якої станом на зазначену дату ОСОБА_11 було відомо про те, що його мати залишила заповіт на ім'я ОСОБА_7 (а.с.57).

Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги щодо скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову, не можливо визнати такими, що не враховані судом першої інстанції і вони не спростовують законність і обґрунтованість рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бобровицького районного суду від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: