Рішення № 65419236, 15.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/13399/16-ц Провадження № 22-ц/772/313/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Панасюка О. С., Рибчинського В. П.

за участі: секретаря судового засідання Куленко О.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В липні 2016 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 та уточнивши вимоги, просив: стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 102931, 70 доларів США, за курсом 25,11 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.05.2016 року складає 2584614,99 грн. за кредитним договором № VIH0GF02020679від 06.07.2005 року, яка складається з наступного: 947, 43 доларів США заборгованість за кредитом; 29268, 52 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 5773, 68 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 66942, 07 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

14.12.2016 року представник позивача подав клопотання про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_5, відповідно суму боргу просив стягнути з ОСОБА_3 (а.с. 101).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.12.2016 року заяву задоволено, позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 залишено без розгляду (а.с. 101).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено в звязку з пропуском позивачем строку позовної давності. Судові витрати залишено за позивачем.

Не погодившись з таким рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин що мають значення та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати прийняте рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд помилково відмовив в задоволенні позовних вимог в звязку з пропуском строків позовної давності, вважає, що так як кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, то проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав. Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції вірним: банк пропустив строк звернення до суду.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб що зявилися в судове засідання, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного:

У звязку з порушенням боржником виконання зобовязання за кредитним договором банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 26.07.2011року претензію (вимогу) боржнику про дострокове негайне повернення всієї суми кредиту й повязаних з ним платежів в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги (а.с.67, т.1). Отже, предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та комісії та штрафних санкції, нараховані на день повернення кредиту, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після одержання такої вимоги, а оскільки сторонами не надано доказів коли саме була отримана вимоги, суд вважає за необхідне строк рахувати з дня направлення 26.07.2011року, а тому за визначенням пункту 2.3.3 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив 26.08.2011року. при цьому суд послався на правову позицію викладену в постановах Верховного суду України від 02.12.2015 року у справі №6-249цс15, від 02.11.2016 року у справі №6-1174цс16.

Такий висновок суду не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи та постановлений з помилковим застосуванням норм матеріального права, з невірним власним тлумаченням правових позицій Верховного Суду України.

По справі встановлено наступне:

06.07.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № VIH0GF02020679 (а.с.15-16, т.1).

Згідно п. 1.1 договору банк зобовязався надати ОСОБА_3 кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк до 04.07.2025 року включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 51 302, 00 доларів США на наступні цілі: купівля нерухомості у сумі 39600 доларів США та сплату страхових платежів у сумі 11 702, 00 доларів США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0, 92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0, 18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.11 даного договору. Період сплати вважати період з «8» по «13» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячні платежі) у сумі 485, 25 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії, а також іншим витратам банку відповідно до п.п. 2.2.9, 4.3 Договору.

Відповідно до п. 1.3 договору на забезпечення позичальником виконання своїх зобовязань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків, та інших витрат виступає договір іпотеки квартири: №25, місцезнаходження вул. Литвиненко, 24, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п. надані банку з метою забезпечення зобовязань за даним договором.

Згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,26% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п. 1.1 суми щомісячного платежу за кредитним договору (у випадку погашення заборгованості шляхом надання щомісячного платежу й установлення його суми в п. 1.). При встановленні банком у порядку, передбаченому п. 2.3.2 зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки (п. 3.2 договору).

Згідно п. 2.3.3 договору банк на власний розсуд, має право змінити умови договору зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобовязань за цим договором у повному обсязі шляхом спрямування відповідного повідомлення. При цьому. Згідно ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобовязань строк виконання яких не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобовязується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, комісію і відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобовязання за договором.

Відповідач заявила про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, подавши письмову заяву, викладену в запереченнях проти позову (а.с.65-66, т.1).

Суд першої інстанції, вирішуючи позов, не дав оцінку тій обставині, що існує судове рішення, яким з ОСОБА_3 стягнуто тіло кредиту:

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.07.2010 року (а.с.68 69, т.1) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № VIH0GF02020679 від 06.07.2005 року, яка склалася станом на 19.07.2010 року в розмірі 42332,53 долари США, з яких: заборгованість по тілу кредиту 37197,53 долари США, заборгованість по процентах за користування кредитом 4026,67 долари США, пеня 1107,97 долара США, вирішено питання судових витрат.

Як вбачається зі змісту рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.07.2010 року, цим рішенням стягнуто заборгованість по тілу кредиту, яка складається із поточної заборгованості ( 36555, 26 долара США) та простроченої заборгованості ( 642,63 долара США), це ж вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.6, т.1 на звороті).

Отже, банк фактично скористався правом достроково вимагати стягнення тіла кредиту ще в 2010 році, звернувшись до суду, і його вимоги були задоволені в повному обсязі, однак суд на зазначене уваги не звернув та не зясував звідки після повного стягнення за тілом кредиту виникла заборгованість в розмірі 947,43 долари США, яку банк просив стягнути після уточнення позовних вимог (а.с.74-77, т.1).

Пояснюючи в апеляційному суді чому наразі банк ставить вимогу про стягнення 947,43 долара США заборгованості за тілом кредиту, представник позивача зазначив, що це сума страхових платежів, які були сплачені банком замість позичальника. Однак в суді першої інстанції така вимога банком не висувалася, вказана сума обґрунтовувалася позивачем як заборгованість за тілом кредиту, договір страхування майна та супроводжуючі його документи, які представник надав в судове засідання апеляційного суду (а.с.203 210, т.1), не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому це фактично є зміною предмету і підстав позову в частині стягнення суми 947,43 доларів США та не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції. Окрім того, .банк не позбавлений можливості заявити відповідний позов про стягнення цієї суми з боржника.

За таких встановлених обставин, в задоволенні позову в частині стягнення 947, 43 доларів США заборгованості за кредитом слід відмовити.

Невірно суд вважав, що після предявлення 26.07.2011 року вимоги про дострокове погашення зобовязання та звернувшись до суду в 2016 році, банк пропустив строк позовної давності, а тому його вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, виходячи з наступного:

Дійсно в звязку з порушенням ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором, банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, надіславши 26.07.2011 року претензію (вимогу) боржнику про дострокове: в 30-денний строк з дня отримання цієї вимоги повернення всієї суми кредиту й повязаних з ним платежів (а.с.67, т.1). ОСОБА_3 не заперечує отримання нею 28.07.2011 року такої вимоги та в підтвердження цього надала в апеляційному суді копію конверту (а.с.216, т.2)

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що предявивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом: сплату відсотків за користування кредитом, комісії та штрафних санкції, нараховані на день повернення кредиту, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання.

Разом з тим суд не вижив заходів для встановлення дати отримання боржником такої вимоги і тому невірно визначив початок перебігу строку позовної давності з дня направлення вимоги: з 26.08.2011 року. Початок перебігу строку позовної давності, з урахуванням наданого боржником конверту (а.с.216, т.2) слід рахувати з 29.08.2011 року ( по закінченню 30 днів з дня отримання боржником вимоги).

Окрім того, суд першої інстанції, витлумачивши правові позиції Верховного Суду України на власний розсуд, помилково вважав, що не зважаючи на те, що кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, вимоги банку про стягнення процентів за кредитом та пені за процентами також не підлягають задоволенню через пропуск ним строку позовної давності.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (статті 530, 631 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобовязання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. (ОСОБА_6 правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016року у справі ? 6-1188цс16, від 02.12.2015 року у справі № 6-249цс15).

Строк укладеного ОСОБА_3 кредитного договору в розумінні положень ст. 631 ЦК України, не закінчився: грошові кошти надані боржнику до 04.07.2025 року. Позов банком предявлено 24.06.2016 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції (а.с.2, т.1), та висунута вимога про стягнення заборгованості, яка склалася станом на 26.05.2016 року, на день звернення до суду заборгованість за кредитним договором не погашена, термін, на який укладено кредитний договір, - не закінчився.

Тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням строку позовної давності, заборгованість станом на 26.05.2016 року за процентами (3 роки перед зверненням до суду) та за пенею (1 рік перед зверненням до суду).

Наданим позивачем розрахунком заборгованості доведено, що станом на 26.05.2016 року заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з червня 2014 року по червень 2016 року включно становить 11300, 43 (одинадцять тисяч триста доларів США 43 центи) доларів США, що становить 283753, 80 грн. за курсом 25,11 за долар відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.05.2016 року, яке застосовував позивач.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків. (ОСОБА_6 правова позиція Верховного Суду України висловлена в постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100 цс 14, в постанові від 14 вересня 2016року у справі № 6-473цс16).

В справі що розглядається з урахуванням строку позовної давності (один рік перед зверненням до суду), згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.11 9, т.1), розмір пені за період з червня 2015 року по червень 2016 року включно складає 505833,91 (пятсот пять тисяч вісімсот тридцять три гривні 91 коп.) грн., що значно перевищує розмір збитків (процентів, на які нарахована пеня), а тому пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами підлягає зменшенню до розміру процентів, що підлягають стягненню, тобто в цій частині позов підлягає до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути 283753 грн. 80 коп. пені за період з червня 2015 року по червень 2016 року включно.

Не підлягає до задоволення вимога про стягнення 5773,68 доларів США комісії, виходячи з наступного:

Договір кредиту що є предметом розгляду в даній справі відноситься до договорів споживчого кредиту та на нього поширюються положення закону України «Про захист прав споживачів». Договір кредиту між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено в 2005 році і тоді в умови договору, зокрема в пункт 1.1. було включено обовязок позичальника сплачувати банку комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Однак в 2007 році Постановою правління Національного банку України від 10травня 2007 року №168 було затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відповідно до пункту 3.6 яких, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які, у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Тому суд приходить до висновку, що нарахування та стягнення комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту в ході виконання кредитного договору, який є предметом розгляду, після 2007 року, - є незаконним, а тому в задоволенні вимоги про стягнення комісії в розмірі 5773,68 доларів США слід відмовити.

Посилання відповідача на те, що вона через касу банку отримала не долари, а їх еквівалент в гривнях, не свідчить про те, що укладений нею договір був спрямований на отримання нею в кредит саме гривневого кредиту, а не доларового: вона підписала кредитний договір про отримання доларів США, погодилась на умови отримання та повернення кредитних коштів, в тому числі і на сплату процентів, як були за валютними кредитами нижчими, ніж за гривневими; ордером-розпорядженням про видачу короткострокового кредиту від 06.07.2005 року (а.с.89) доведено, що банком було дано розпорядження на видачу ОСОБА_3 39600 доларів США згідно з кредитним договором, а тому отримання ОСОБА_3 у касі банку, як вона стверджує, гривневого еквіваленту отриманих у кредит доларів США суд розцінює як її власне волевиявлення, яке не може впливати на зміну валюти кредиту.

Посилання відповідача на те, що банк скористався своїм правом як іпотекодержатель та набув право власності на квартиру, а тому втратив будь-яке право вимоги за кредитним договором, спростовується наступним: банк дійсно 29.10.2016 року набув у власність як іпотекодержатель квартиру 25 по вул. Литвиненка в м. Вінниці, яка була предметом іпотеки в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № VIH0GF02020679від 06.07.2005 року, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна (а.с.136 137, т.1). Однак, по-перше, борг, про стягнення якого заявлено банком, склався станом на 26.05.2016 року, а перехід права власності відбувся 20.10.2016 року, тобто не в межах терміну заявленої заборгованості, по-друге, банк зарахував оціночну вартість предмета іпотеки в розмірі 766993 грн. ( за курсом НБУ 25, 77 становить 29763, 02 долари США) в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, яка була стягнута ще рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.07.2010 року, про що йшлося вище, а тому не впливає на вирішення питання про стягнення заборгованості за процентами та пенею, про яку йдеться в даній справі.

Посилання позивача на те, що він не безпідставно пропустив строк позовної давності, так як протягом цього часу неодноразово звертався до суду з різними позовами: про звернення стягнення на предмет іпотеки в 2013 році, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення в 2014 році, про виселення в 2015 році ( копії судових рішень на а.с. 150- 195, т.1), - не є підставою вважати що строк банком для звернення з позовом про стягнення грошових коштів пропущений з поважних причин, оскільки вимога про стягнення грошових коштів та вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійними способами захисту, не замінюють один одного і саме кредитор вправі обирати яким з них він бажає скористатись.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № VIH0GF02020679від 06.07.2005 року, яка склалася станом на 26.05.2016 року, а саме:

-11300, 43 (одинадцять тисяч триста доларів США 43 центи) доларів США процентів за користування кредитними коштами за період з червня 2014 року по червень 2016 року включно (еквівалент в гривнях становить 283753,79 грн. за курсом 25,11 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.05.2016 року)

-283753,79. (двісті вісімдесят три тисячі сімсот пятдесят три гривні 79 коп.) грн. пені за період з червня 2015 року по червень 2016 року включно

В порядку ст.ст. 88, 316 ЦПК України апеляційний суд приймає рішення щодо розподілу судових витрат. Позивач поніс наступні судові витрати: 44901, 89 грн. по сплаті судового збору за подання позовної заяви (квитанція на а.с.1, т.1) та 49392,08 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги (квитанція на а.с. 110, т.1), а всього 94293,97 грн.

З огляду на те, що позов заявлено на суму 2584614,99 грн., а до задоволення підлягає сума, що еквівалентна 567507, 60 гривень, що становить 22 % від суми, заявленої до стягнення, то й понесені позивачем судові витрати слід стягнути з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: 22 % від витраченої суми, що становить 20 744 грн. 68 коп. ( 94293,97 х 22 % = 20744,68).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2016 рокускасувати та ухвалити нове:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № VIH0GF02020679від 06.07.2005 року, яка склалася станом на 26.05.2016 року, а саме:

-11300, 43 (одинадцять тисяч триста доларів США 43 центи) доларів США процентів за користування кредитними коштами за період з червня 2014 року по червень 2016 року включно;

-283753 (двісті вісімдесят три тисячі сімсот пятдесят три) гривні 80 коп. пені за період з червня 2015 року по червень 2016 року включно.

В задоволенні позову про стягнення 947,43 доларів США заборгованості за тілом кредиту, 5773,68 доларів США комісії, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) 20744 (двадцять тисяч сімсот сорок чотири гривні) 68 коп. у відшкодування понесених судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча підпис ОСОБА_6

Судді: підпис ОСОБА_7

підпис ОСОБА_8

Згідно з оригіналом

Головуючий суддя Т. М. Шемета