Ухвала суду № 65417329, 20.03.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4254/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2017 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Ластовка Н.Д., за участю секретаря судових засідань Панасюк Ю.М., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого Дніпровського управління поліції ГУНП в місті Києві ст. лейтенант поліції Сіренко А.В., погоджене з прокуророром Київської місцевої прокуратури № 4 Пономаренко Я.В. про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесенного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040003754 від 18.03.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, -

в с т а н о в и в :

До слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надійшло вищезазначене клопотання, яке обгрунтоване тим, що 18.03.2017 до Дніпровського управління поліції ГУНП в м. Києві надійшов рапорт слідчого Дніпровського УП ГУНП в м. Києві Сіренка А.В. про те, що 13.02.2017 року невстановлена досудовим розслідуванням особа заволоділа приміщенням, що за адресою: АДРЕСА_1 шахрайським шляхом.

В подальшому на досудовому слідстві встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (№ НОМЕР_2 від 09.03.2017) вказаний вище об'єкт нерухомого майна право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1(реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:НОМЕР_1) згідно Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер:32872391 від 12.12.16, ОСОБА_4, Комунальне підприємство «Солом'янка-Сервіс», м. Київ набув ОСОБА_5, особа якої, на теперішній час слідством встановлюється.(підстави виникнення права власності: договір дарування, серія та номер:2-2739, виданий 07.12.2012, видавник: Державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Фоєю Л.А. Органом досудового розслідування отримано відповідь з Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області про те, що державним нотаріусом Фоєю Л.А. цей договір не посвідчувався.

Після чого, згідно Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер:33839172 від 13.02.17, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 право власності набув ОСОБА_8, особа якої, на теперішній час слідством встановлюється.(підстави виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер:241, виданий 13.02.2017, видавник: ОСОБА_7 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Не виключено, що правочин відбувся формально з метою легалізації набутого майна шахрайським шляхом.

Таким чином, майно ОСОБА_9 набуто на користь невстановленої особи - ОСОБА_5, але підстави викликають сумніви щодо законності та дійсності вказаного правочину.

Враховуючи вищевикладене, з метою попередження відчуження об'єкту квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:НОМЕР_1), що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від НОМЕР_2 від 09.03.2017, належить невстановленій особі ОСОБА_8 та попередження настання можливих тяжких наслідків, перевірки дійсності вказаного правочину необхідно накласти арешт шляхом заборони відчуження майна.

В судовому засіданні слідчий заявлене клопотання підтримав в повному обсязі, просив задовольнити дане клопотання з підстав викладених у ньому.

В свою чергу, враховуючи положення ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглядати дане клопотання у відсутність інших учасників процесу, та дослідивши надане клопотання на відповідність КПК України кримінальне провадження, заслухавши думку учасників процесу, приходить до наступного.

В силу положень ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, яка передбачає, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Так, в судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання про арешт майна подано, у відповідності до ст. 170 КПК України, оскільки останнє містить в собі критерії визначені даною статтею Кодексу.

Клопотання органу досудового розслідування відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Зазначене у клопотанні майно відноситься до видів передбачених Главою 17 Розділу ІІ КПК України, на які може бути накладено арешт.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Також, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

При цьому, у судовому засіданні слідчим суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна.

Тож, слідчий суддя погоджується з заявником, що необхідно накласти арешт на майно на підставі ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки є достатні підстави вважати, що це майно відповідає критеріям, зазначеним у даній статті цього Кодексу, та зокрема забезпечить виконання завдань такого арешту та досягнення його мети передбаченої ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів.

За таких обставин, слідчий суддя враховуючи правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню та, вважає за необхідне застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах осіб та накласти арешт саме на підставі ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий судя,-

постановив :

Клопотання слідчого Дніпровського управління поліції ГУНП в місті Києві ст. лейтенант поліції Сіренко А.В., погоджене з прокуророром Київської місцевої прокуратури № 4 Пономаренко Я.В. про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесенного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040003754 від 18.03.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, - задовольнити.

Накласти арешт шляхом заборони відчуження майна, а саме на об'єкт житлової нерухомості, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Роз'яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Копію ухвали надіслати слідчому, прокурору, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: Н.Д. Ластовка