Ухвала суду № 65416186, 21.03.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Деркач І.М.

за участі: сторін, їх представників та представника третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 24 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3; про виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, та визначення порядку користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського районного суду від 24 січня 2017 року позов задоволено частково:

Виділено ОСОБА_1 зі спільної часткової власності частину будинковолодіння, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 (варіант розподілу № 1, додаток 1 до графічної частини (синій колір) згідно з висновком експерта № 50901/1-ЮШ від 05.01.2016 року із урахуванням висновку експерта додаткової судової інженерно-технічної експертизи № 160524/1-ЮШ від 15.07.2016 року, а саме:

по будинку "А-1": 1-2 житлова площею 16,80 м.кв; 1-7 житлова площею 23,70 м.кв;

по прибудові "а": 1-1 коридор площею 4,6 м.кв; 1-9 коридор площею, 6,3 м.кв;

по прибудові "а"2": 1-8 кухня площею 6,8 м.кв;

по надвірних будівлях та спорудах: "пг/а" - погріб; 41/100 - "Б" - сарай-гараж; "В" - сарай; "в" - сарай; 12/10 N 1 - "N" - огорожа,

що складає 44/100 будинковолодіння, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 та складає цілу частку, визнавши за ОСОБА_1 право власності на вказане майно.

Виділено ОСОБА_2 зі спільної часткової власності частину будинковолодіння, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 (варіант розподілу № 1, додаток 1 до графічної частини (чорний колір) та згідно з висновком експерта № 50901/1_ЮШ від 05.01.2016 року із урахуванням висновку експерта додаткової інженерно-технічної експертизи № 160524/1_ЮШ від 15.07.2016 року, а саме:

по будинку "А-1": 1-3 житлова площею 14.3 м.кв; 1-4 - коридор площею 5,9 м.кв; 1-6 - житлова площею 14,4 м.кв;

по цокольному поверху "Цп": 1-11 - кухня площею 12,9 м.кв; 1-12 - кладова площею 3,0 м.кв; 1-13 - котельня площею 8,8 м.кв; 1-14 - вбиральня площею 1.0 м.кв; 1-15 - кладова площею 6,70 м.кв;

по прибудові "а1": 1-5 - коридор площею 6,7 м.кв; 1-10 - коридор площею 5,8 м.кв;

по надвірних будівлях та спорудах: 59/100 - "Б" - сарай-гараж; "Г - вбиральня; 88/100 "N 1" - огорожа;

що складає 56/100 будинковолодіння, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1 та складає цілу частку, визнавши за ОСОБА_2. право власності на вказане майно.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо будинковолодіння, господарських будівель та споруд АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 615 гривень як компенсацію за нерівність часток (6%) при розподілі майна; 615,87 гривень як судовий збір.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Рівненського районного суду Рівненської області 3 654 гривень судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненського районного суду Рівненської області 2 509, 27 гривень судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач покликався на порушення судом норм процесуального і матеріального права, а також неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи.

На її обґрунтування зазначав про неврахування судом тих обставин, що він зареєстрований та проживає в спірному будинку з 1979 року. Даний будинок належав його батькові і він брав участь в його будівництві. Після одруження та створення сім'ї він продовжував користуватися будинком та господарськими будівлями. За власні кошти поліпшив майно, побудувавши гараж, приєднавши будинок до централізованого газопостачання, яке обліковується саме за ним.

Відповідач почала мешкати у спірному будинку після смерті спадкодавця, зареєструвавши своє місце проживання після смерті його матері та фактично набувши право власності на майно в 2013 року. Поза увагою суду залишилось й те, що частину житлових приміщень вона зайняла тимчасово з його усного дозволу. Тому вважав, що суд мав би врахувати час і порядок, що склався, користування майном.

Необґрунтованими, на його думку, є висновки суду про виділ гаража у власність відповідача, що побудований ним і який перебуває в його користуванні, а також виділ їй частини будинку, де встановлено за його рахунок газопостачання. Відповідач самовільно в 2014 році відключила частину будинку від газу, а в 2015 році - від світла. Тому з цих обставин та відповідно до ст.ст. 322, 358 ЦК України суд мав би взяти до уваги недобросовісність користування. Дії відповідача призвели до того, що виділена йому частина будинку перебуває у незадовільному стані. Стіни вкрилися грибком та цвіллю. При поділі, на якому він наполягає, сплатить відповідачу грошову компенсацію за різницю часток.

Судом неправильно вирішено питання щодо розподілу судових витрат. З наданих суду документів - договору від 1 вересня 2015 року, акта виконання робіт від 5 січня 2016 року, рахунку-фактури від 1 вересня 2015 року та квитанції про оплату коштів стверджується про оплату за проведення судової експертизи саме за його рахунок. Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд повинен був стягнути ці витрати з відповідача на його користь.

З наведених мотивів просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині виділу часток у будинку, визнання права власності та припинення права спільної часткової власності, ухваливши нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Рішення в частині відмови в позові про визнання порядку користування земельною ділянкою не оскаржувалося.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у своїх запереченнях вважала апеляційну скаргу необґрунтованою і просила її залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки сторони у справі є співвласниками спірного житлового будинку в рівних частках, а варіанти його поділу визначені відповідно до висновку експерта в судовій інженерно-технічній експертизі. З урахуванням порядку користування спірними приміщеннями в будинку, що склався, та ґрунтуючись на зазначеному висновку експерта, проведено поділ його та приналежних господарських будівель.

Як обґрунтовано встановлено судом, і ці обставини ними не заперечуються, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 з розрахунку по 1\2 частці за кожним. Право власності у сторін виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видане держаним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори 12 листопада 2011 року (а.с. 5, т. 1).

Спірні відносини виникли з приводу виділу в натурі належних сторонам часток у житловому будинку.

Тому, вважаючи, що його речові права порушуються, позивач у грудні 2014 року звернувся з позовом до ОСОБА_2 про виділ 1\2 частки зі спільної часткової власності, визнання права власності на частку та припинення право сторін на спільну сумісну власність будинку.

В ході судового засіданні позовні вимоги було збільшено, доповнивши їх вимогою про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст.ст. 356, 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у пункті 7 своєї постанови від 04.10.1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного суду України №13 від 25.12.1992 року та №15 від 25.05.1998 року), вбачається, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин справи може провести його зі зміною у зв'язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК УРСР (аналогічні положення містяться і в ст. 364 ЦК України) ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилася.

При поділі жилого будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

Колегія суддів зважає на те, що при з'ясуванні обставин справи та перевірки їх доказами свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ствердили в засіданні суду першої інстанції про те, що відповідач почала проживати у спірному будинку приблизно з 1990-1991 років. Показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стверджено, що вона розпочала проживати після смерті спадкодавця, а свідок ОСОБА_9 вказав про її проживання з 2000 року, при цьому пояснивши, що він постійно користувався кімнатою 1-7.

З урахуванням порядку користування жилими приміщеннями, що склався, висновку експерта у судовій інженерно-технічній експертизі №50901\1_ЮШ від 05.01.2016 року та висновку експерта у додатковій судовій інженерно-технічній експертизі №160524\1_ЮШ від 15.07.2016 року при виділі майна відповідачу суд вірно взяв до уваги варіант розподілу №1, додаток 1 до графічної частини (чорний колір), а позивачу - додаток №1 графічної частини (синій колір).

Тому повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, однак зробивши висновки у справі, які не в повній мірі відповідають його доводам, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, виділивши житлові приміщення та приналежні до житлового будинку господарські будівлі відповідно до судової інженерно-технічної експертизи.

Доводи апеляційної скарги про те, що склався інший порядок користування житловим будинком, а тому виділити частки слід в тому ж варіанті судової експертизи, але навпаки, тобто 44\100 частин - відповідачу, а 56\100 - на його користь, на увагу не заслуговують і спростовуються перевіреною судом сукупністю доказів у справі.

Так, за змістом ст.ст. 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не можна погодитися і з твердженнями позивача про те, що він разом з батьком будував спірний будинок, а тому набув переважне право на цей об'єкт нерухомості. Як убачається, право власності обох сторін на нього виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видане держаним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори 12 листопада 2011 року, а тому вони мають рівноцінні права та обов'язки.

Посилання на хибність поділу спірного майна, зокрема гаража на користь відповідача, оскільки його побудовано позивачем, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону і спростовуються правильністю висновків суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про покладення понесених витрат за проведення судової експертизи виключно на позивача, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Так, з оскаржуваного рішення видно, що питання про присудження даного виду судових витрат судом не вирішувалося, що відповідно до вимог ст. 220 ЦПК України дає підстави для ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 цієї статті суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Решта доводів автора скарги до уваги колегією суддів не беруть уся через їх безпідставність.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, про необхідність та вимушеність захисту її прав, не заслуговують на увагу колегії суддів.

Перегляд рішення суду в іншій частині унеможливлюється правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, за якими під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського районного суду від 24 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: