Ухвала суду № 65414410, 16.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/11622/13-к Головуючий у І інстанції Бурбела Ю. С.Провадження № 11-кп/780/296/17 Доповідач у 2 інстанції Авраменко М. Г.Категорія 22 16.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

16 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Авраменка М. Г.

суддів - Габрієля В.О., Полосенка В.С.

при секретарі - Коломиченко А.С.

за участю:

прокурора - Сідашова О.В.

обвинуваченої - ОСОБА_2

захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4

представників потерпілого - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2017 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016100200000096 від 22.03.2013 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Нураталди Актогайського району Карагандинської області Казахської РСР, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 громадянки України, раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченому ч.4 ст.190 КК України - повернуто прокурору для усунення недоліків,-

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадження щодо ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України - повернуто прокурору у звязку із його невідповідністю положенням п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України. В обґрунтування свого рішення суд зазначив про відсутність в обвинувальному акті відомостей щодо моменту виникнення умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману, щодо предмету злочину, а також способу заволодіння майном потерпілого.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати у звязку з істотним порушенням вимог кримінального-процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та повернути обвинувальний акт до суду першої інстанції для виконання вимог ст.ст. 314, 315 КПК України.

В обґрунтування вказаних вимог зазначив, що аналізуючи викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, зазначені в обвинувальному акті, злочинний умисел на заволодіння майном ОСОБА_6 у ОСОБА_2 виник у вересні 2009 року, тобто, до погашення 20.10.2009 ОСОБА_6 за рахунок власних депозитних коштів, наявних в АБ «Банк регіонального розвитку», згідно депозитного договору 29.1-Дф-980/1033/08 від 25.12.2007, заборгованість по кредитному договору №14/10-188 від 25.12.2007, укладеного ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 в сумі 2 555 951 грн.

Крім того, на думку прокурора, з обвинувального акту вбачається, що предметом злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_2, є грошові кошти, які знаходились на депозитному рахунку потерпілого ОСОБА_6 в АБ «Банк регіонального розвитку» згідно депозитного договору, за рахунок яких ОСОБА_6 погасив заборгованість по кредитному договору, укладеного ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2

Прокурор посилається на показання ОСОБА_2 про те, що суть обвинувачення їй зрозуміла, а отже конкретність викладення фактичних обставин у даному кримінальному провадженні не викликає сумнівів.

Захисники обвинуваченої подали заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в якому просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Обґрунтовуючи вимоги, захисники зазначають, що визначення моменту виникнення умислу на шахрайське заволодіння майном потерпілого відіграє важливу роль для кваліфікації дій обвинуваченої особи як шахрайство.

Захисники не погоджуються з твердженням прокурора щодо моменту настання злочинного умислу на заволодіння майном потерпілого, оскільки, як вбачається з обвинувального акту, після погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_7 депозитними коштами потерпілого, право власності на земельну ділянку та будинок було переоформлено на ОСОБА_2, після чого остання уклала договір іпотеки з ОСОБА_6 будучи вже володільцем будинку і земельної ділянки, що свідчить про відсутність злочинного умислу на заволодіння шляхом шахрайства майна потерпілого.

Крім того, як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_7, будучи в дружніх відносинах із ОСОБА_2 та, не усвідомлюючи її справжніх намірів, погодилась придбати земельну ділянку з об'єктами нерухомості, розташованими на ній, на умовах, запропонованих ОСОБА_2 Тобто, за логікою обвинувачення і суду, ОСОБА_2 ще в момент оформлення кредиту ОСОБА_7 розуміла, що у банку можуть виникнути фінансові труднощі, і ОСОБА_7 буде запропоновано погасити кредит коштами потерпілого ОСОБА_6, а отже і в цей час у неї виник умисел на шахрайське заволодіння коштами ОСОБА_6

Захисники звертають увагу, що відповідно до обвинувального акту «… не провівши за домовленістю із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 жодних розрахунків з останньою, як були зазначені у договорах купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки від 26.11.2009» Таким чином, відповідно до обвинувального акту ОСОБА_2 мала розрахуватися саме із ОСОБА_7 за придбаний будинок і земельну ділянку, що свідчить про наявність правовідносин між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 та відсутність будь-яких дій з боку ОСОБА_2 на заволодіння депозитними коштами потерпілого ОСОБА_6 Таким чином, вищевикладене підтверджує висновки суду першої інстанції про відсутність визначення предмету злочину, що в свою чергу свідчить про неконкретність обвинувачення.

Крім того, захисники вказують, що з незрозумілих причин, прокурором в формулюванні обвинувачення не відображається факт укладення договору позики між потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 20.10.2009, відповідно до якого ОСОБА_7 отримує від ОСОБА_6 позику у розмірі 2,600,000 грн. та зобов'язується передати у заставу будинок та земельну ділянку. Разом з тим, зазначений договір наявний у переліку речових доказів, зазначених в обвинувальному акті. Наявність цього договору свідчить про існування боргових зобов'язань саме між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що виключає можливість у ОСОБА_2 заволодіти депозитними коштами ОСОБА_6

Захисники акцентують увагу, що посилання прокурора на те, що обвинуваченій зрозуміле обвинувачення, не може бути обґрунтуванням відповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

Крім того, звертають увагу, що 03.12.2013 під час підготовчого судового засідання вже заявляли клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора в підтримку вимог та доводів апеляційної скарги; заперечення захисників обвинуваченої, які просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін; думку представника потерпілого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

Процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування - є обвинувальний акт, яким має відповідати вимогам ст. 291 КПК України, зокрема: містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, яке повинно містити посилання на обставини, які у відповідності до положень ст. 91 КПК України входять до предмету доказування, це подія злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, вид і розмір шкоди, завданої злочином.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено обвинувачення як твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

З огляду на забезпечення права на захист, обвинувачений має право знати у вчиненні якого злочину його обвинувачують, у звязку із чим, викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація з посиланням на закон про кримінальну відповідальність, має бути чітким, зрозумілим, не повинні містити протиріч, неточностей та неоднозначного тлумачення. Виконання вказаних положень забезпечує собі можливість ефективно захищатись від пред'явленого обвинувачення.

Як убачається із матеріалів провадження, обвинувачення, висунуте ОСОБА_2 полягає у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах, яке кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України.

Диспозиція статті 190 КК України описує склад шахрайства як придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Тобто, обман та зловживання довірою - це два різні способи вчинення шахрайства, які потребують детального викладу обставин, за яких вони були реалізовані у разі пред'явлення обвинувачення особі у їх вчиненні.

Аналізуючи обвинувальний акт, колегією суддів встановлена відсутність чіткого та зрозумілого формулювання обвинувачення, оскільки з його змісту не вбачається у яких діях ОСОБА_2 виражався обман, а у яких зловживання довірою, більш того, вказані способи вчинення злочину не розмежовані. Під час апеляційного розгляду прокурор не зміг пояснити об'єктивну сторону складу злочину за умов його вчинення у вищезазначені способи, натомість, використовуючи в поясненнях альтернативний сполучник «чи», колегія суддів має сумніви щодо правильності розуміння пред'явленого обвинувачення прокурором.

На думку колегії, висновки суду першої інстанції про наявність інших порушень, допущених під час складання обвинувального акту, заслуговують на увагу, і їх усунення не може бути перекладено з органів досудового слідства на суд, зокрема: встановлення предмету злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, зазначення відомостей щодо виникнення умислу в обвинуваченої на заволодіння чужим майном.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції незаконно виніс ухвалу про повернення прокурору обвинувального акта спростовуються матеріалами провадження, оскільки в підготовчому провадженні необхідні висновки зробити можливо лише на підставі обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування тому, невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України є неприпустимою, а у даному обвинувальному акті виявлено вищезазначені недоліки.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що при обвинуваченні особи у вчиненні злочину, у сторони обвинувачення виникає обов'язок вдаватися до активних дій задля надання цій особі докладної інформації про її обвинувачення та пересвідчитися в тому, що вона його розуміє. Згідно зі Статтею 6 Європейської Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Європейський суд з прав людини пояснюючи мету вказаного положення, наголошує на тому, що повне розуміння підозрюваним обсягу обвинувачень проти нього сприяє підготовки адекватного захисту, і в світлі більш загального права, гарантує справедливий судовий розгляд.

Доводи прокурора щодо розуміння обвинуваченою змісту пред'явленого обвинувачення є надуманими, оскільки з матеріалів справи убачається, що під час підготовчого судового засідання 03.12.2013 захисник обвинуваченої ОСОБА_3 заявляв клопотання про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків(т.1,а.с.55).

Таким чином, на думку колегії, суд першої інстанції вірно та обґрунтовано встановив порушення вимог ст. 291 КПК України, за наявності яких ухвалив правильне рішення про повернення обвинувального акту прокурору відповідно до вимог ст.314 КПК України.

За таких обставин, ухвала суду є законною та обґрунтованою і скасуванню не підлягає. Інших порушень закону, які б тягли за собою зміну чи скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2017 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42016100200000096 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченому ч.4 ст.190 КК України повернуто прокурору - залишити без змін.

Головуючий:

Судді: