Рішення № 6541317, 02.11.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2009 р. Справа № 61/249-09

вх. № 7700/4-61

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з’явився;

відповідача – Голубничий В.П., довіреність б/н від 14.09.2009 року;

розглянувши справу за позовом ТОВ "Цефей", м. Харків

до ВАТ "Інноваційно-промисловий банк (ВАТ "Інпромбанк")" правонаступник АКБ УБТС, м. Харків

про стягнення 420032,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ТОВ "Цефей", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" про стягнення залишку вкладу в сумі 300000,00 грн., процентів по вкладу в сумі 62371,53 грн., пені в сумі 27900,00 грн., 3% річних в сумі 2293,15 грн. та індексу інфляції в сумі 3000,00 грн., а також позивач просить стягнути з відповідача упущену вигоду в сумі 24467,52 грн. та витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відповідач в письмовому відзиві на позов та його представник в усних поясненнях в судовому засіданні 26.10.09р. та 02.11.09р. проти позову заперечує частково, а саме: визнає позовні вимоги в частині стягнення залишку вкладу в сумі 300000,00 грн. , процентів по вкладу в сумі 62371,53 грн., 3% річних в сумі 2293,15 грн. та індексу інфляції в сумі 3000,00 грн.. Проти позову в частині стягнення пені в сумі 27900,00 грн. та упущеної вигоди в сумі 24467,52 грн. заперечує та просить в цій частині позовних вимог відмовити позивачу.

Позивач в судове засідання 14.10.09р. та 26.10.09р. не з’явився, вимог суду щодо надання витребуваних документів не виконав, документів не надав. Про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.спр.31).

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов’язок з’ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, позивач, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутній в судовому засіданні 26.10.2009р. відповідач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 28.09.09р., 14.10.09р. сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника позивача.

В судовому засіданні 26.10.09 року було оголошено перерву до 02.11.2009 року для виготовлення повного тексту рішення.

Після судового засідання 26.10.09р. через канцелярію суду було отримано телеграму від позивача , в якій він виклав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю прибуття його представника в судове засідання 26.10.09р., оскільки він приймає участь в судовому процесі в Вищому господарському суді України.

Суд, розглянувши вказане клопотання позивача дійшов висновку про його необґрунтованість, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, на які він посилається як на підставу неможливості прибуття в судове засідання та відкладення розгляду справи. У зв’язку з вказаним суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

28 травня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № ДП-13/08 строкового банківського вкладу (депозиту) .

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору позивач передав відповідачу грошові кошти (вклад) в сумі 2000000,00 грн. на строк з 28.05.2008 року по 03.06.2009 року.

Згідно з пунктом 1.2 договору банк щомісяця нараховує і сплачує в українській гривні проценти від суми вкладу із розрахунку 12% річних на строк розміщення вкладу.

Відповідно до п. 3.1 договору банк зобов’язався повернути вкладнику суму вкладу на його поточний рахунок і зробити остаточний розрахунок по процентах в строк, зазначений в п.1.1 цього договору (тобто 03.06.2009р.)

08.05.2009 року позивач звернувся до відповідача з листом № 08/05-01 (арк. спр.14), в якому повідомляв банк, що не має наміру подовжувати термін дії договору ДП-13/08 строкового банківського вкладу (депозиту) та просив по закінченню строку договору повернути суму депозиту з нарахованими процентами на поточний рахунок.

15.07.2009 року позивач вдруге звернувся до відповідача з листом № 15/07-02, в якому просив банк повернути грошові кошти (арк.спр.15).

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те що станом на момент звернення до суду відповідач свої зобов’язань щодо вчасного перерахування грошових коштів за договором ДП-13/08 строкового банківського вкладу (депозиту) не виконав, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст.1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов”язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч.2 ст.1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Частиною 2 статті 340 Господарського кодексу України депозити підлягають виплаті вкладнику у відповідності до законодавства та умов договору.

Відповідно до ч. 3 статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку, якщо інше не встановлено цієї главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частина 1 статті 1074 Цивільного кодексу України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів , необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент розгляду справи відповідач своїх зобов’язань, передбачених п. 3.1.4 договору банківського вкладу не виконав, суму депозиту та нарахованих на нього відсотків не перерахував позивачу. До того ж, відповідач визнає позовні вимоги в цій частині, про що зазначає і в судових засіданнях і у відзиві на позов. З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача залишку вкладу в сумі 300000,00 грн. та нарахованих процентів по вкладу в сумі 62371,53 грн., у зв’язку з чим ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2293,15 грн. та інфляційні на суму 3000,00 грн., що також визнається відповідачем. Розрахунок перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства. На підставі вказаного позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 2293,15 грн. та інфляційні на суму 3000,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 27900,00 грн., нарахованої позивачем відповідно до статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Як вбачається з тексту договору від 28.05.08р. № ДП-13/08 строкового банківського вкладу (депозиту) сторонами при його укладанні не було передбачено такого виду забезпечення виконання зобов’язання, як неустойка (штраф, пеня).

Позивач, нараховуючи суму пені відповідачу за несвоєчасне прерахування ним грошових коштів, керувався статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до п. 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов’язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до стаття 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлює строки проведення переказу коштів, згідно з якими банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, в день його надходження або не пізніше наступного дня , якщо документ надійшов до банку після операційного часу.

З вказаного вище вбачається, що Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачає відповідальність банка за порушення строків виконання доручення клієнта, яке має міститись в розрахунковому документі, який було подано до банку.

Перелік розрахункових документів визначений чинним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, та відповідач на цьому наголошує, що позивач до банку (відповідача) звертався лише з листом, в якому повідомляв про небажання продовження договору банківського вкладу та просив за закінченням строку договору повернути вклад. Проте, ніяких розрахункових документів, в яких містилася б вимога клієнта до банку, яку останній зобов’язаний був виконати у строки, передбачені ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а у разі невиконання повинен був сплатити пеню, передбачену ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», від позивача на адресу відповідача не надходило. В матеріалах справи такі докази відсутні і позивачем суду такі докази не надані.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 27900,00 грн., нарахованої відповідно до ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки вказана норма права стосується випадків порушення банком інших зобов’язань , ніж ті, що передбачені умовами договору від 28.05.08р. № ДП-13/08 строкового банківського вкладу (депозиту). У зв’язку з чим, суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 24467,52 грн. упущеної вигоди, суд вказує на таке.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов”язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов”язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов”язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб”єкту або суб”єктом господарювання.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині упущеної вигоди, позивач посилається на те, що у разі вчасного отримання грошових коштів від відповідача, він поклав би їх на депозит в інший банк та отримав би відсотки у розмірі 26,5.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачем суду не надано в обґрунтування своїх посилань в цій частині позову на наявність у нього дійсного наміру покласти спірну суму грошових кошів на депозитний рахунок до іншого банку, не вказано, до якого саме банку позивач мав намір звернутися, та доказів на підтвердження того, що між позивачем та іншим банком міг бути укладений договір банківського вкладу саме на тих умовах , як вказує позивач в позові (26,5 відсотків).

З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 24467,52 грн. упущеної вигоди, а тому, суд відмовляє в цій частині позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати зі сплати державного мита у сумі 3676,65 гривень та витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 275,72 гривень покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 525, 526, 598, 629, 1058, 1060, 1166, 1192 Цивільного кодексу України, статтями 174, 193, 198, 340 Господарського кодексу України, ст.ст. 8, 35 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтями 1, 4, 12, 22, 27, 33, 43, 45, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" (61003, м.Харків, вул. Клочківська, буд.3, код ЄДРПОУ 20021814) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей" (61012, м.Харків, вул. К.Маркса , буд.9, код ЄДРПОУ 32869749, р/рах. № 26003000401 в АБ «Укргазпромбанк», МФО 320843) залишку вкладу в сумі 300000,00 грн., процентів по вкладу в сумі 62371,53 грн., 3% річних в сумі 2293,15 грн. та індексу інфляції в сумі 3000,00 грн., а також витрати зі сплати державного мита в сумі 3676,65 грн. та 275,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 27900,00 грн. та упущеної вигоди в сумі 24467,52 грн. відмовити.

Суддя

Повний текст рішення оголошено в судовому засіданні 02.11.2009 року

Справа № 61/249-09.