Рішення № 6541184, 16.10.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2009 р. Справа № 57/245-09

вх. № 7881/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Жебелева Г.С., довір. від 16.07.2009 року відповідача - Лазебний Д.В., довір. № 06-1/3926 від 12.10.2009 року

розглянувши справу за позовом ТОВ "ФК "Буллет", м.Харків

до АКБ "Базис" м. Харків

про визнання угоди дійсною

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2009 року, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Буллет" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Акціонерного комерційного банку "Базис", в якій просить визнати дійсною Додаткову угоду від 16.07.2009 року до Договору факторингу №2 від 16.07.2009 року. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Додатковою Угодою до Договору факторингу №2 від 16.07.2009 року сторони домовилися про те, що відповідач відступає позивачу право вимоги (права іпотекодержателя та заставодержателя) за договорами, які укладені з метою забезпечення виконання Приватним підприємством "ПАП-СЕРВИС" та Товариством з обмеженою відповідальність фірмою "ПРАНК" своїх зобов'язань за Основними договорами, а саме: Іпотечним договором №10 від 05.02.2008 року та Іпотечним договором №13 від 22.02.2008 року. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку", правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Однак Відповідач, в порушення статті 24 Закону України "Про іпотеку", ухиляється від укладання договору у формі, встановленій чинним законодавством.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2009 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 13 жовтня 2009 року о 11: 50 год.

12 жовтня 2009 року через канцелярію господарського суду Харківської області від Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Пранк” надійшло клопотання (вх. № 24430), в якому ТОВ фірма “Пранк”(адреса: 61124, м. Харків, проспект Гагаріна 167/1, код ЄДРПОУ 23468734), в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на те, що винесене судом рішення вплине на правовідносини, що існують між ТОВ фірма “Пранк” з АКБ “Базис”(відповідачем).

Дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно п.1.6. Роз'яснень Вищого господарського суду України від 18.09.97 за № 02-5/289 (з останніми змінами та доповненнями станом на 30.04.09) господарський процесуальний кодекс передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

На підставі договору Факторингу № 2 від 16.07.09 року, який укладено між АКБ "Базис" (відповідачем у справі) та ТОВ "Фінансова компанія "Буллет" (позивачем у справі), право грошової вимоги за Кредитним договором № 12/08 від 22.02.08 АКБ "Базис" (відповідача) до ТОВ фірма "Пранк" було переуступлене ТОВ фінансовій компанії "Буллет" (позивача), про що боржника було повідомлено листом № 06-1-07/2826 от 16.07.09 року.

Отже, на підставі Договору Факторингу № 2 кредитні правовідносини між АКБ "Базис" та ТОВ фірма "Пранк" за кредитним договором № 12/08 від 22.02.2008 року припинені, з чого вбачається відсутність правовідносин між ТОВ фірма "Пранк" та АКБ "Базис, на боці якого заявлено клопотання про участь у справі в якості третьої особи.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

ТОВ фірма "Пранк" не є стороною Додаткової угоди до Договору факторингу № 2 від 16.07.09, яка є предметом позовних вимог. Судове рішення по справі не може вплинути на його права та обов'язки, оскільки угода підлягає укладенню поза волею боржника (ТОВ фірма "Пранк") та не потребує його погодження з огляду на ст. 516, 1080 Цивільного кодексу України.

Отже, через відсутність прав ТОВ фірма "Пранк" на погодження укладення Договору факторингу № 2 від 16.07.09 та Додаткової угоди від 16.07.09 до Договору факторингу № 2 від 16.07.09, припинення кредитних правовідносин між АКБ "Базис" та ТОВ фірма "Пранк" за кредитним договором № 12/08 від 22.02.08 спростовується наявність його інтересу в цій справі, межами розгляду якої є питання дійсності укладеної Додаткової угоди від 16.07.09 до Договору факторингу № 2 від 16.07.09.

У судовому засіданні в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16 жовтня 2009 року о 15:00 год.

У призначеному 16 жовтня 2009 року судовому засіданні представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні, через канцелярію господарського суду Харківської області в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав письмові пояснення щодо клопотання ТОВ фірми “Пранк” про залучення до справи в якості третьої особи та докази повідомлення ТОВ фірми “Пранк” щодо відступлення права вимоги по договору факторингу (вх. № 12780 від 16.10.2009 року), яке задоволено судом, дані документи долучені судом до матеріалів справи.

Відповідач у призначеному 16 жовтня 2009 року судовому засіданні проти позову не заперечував, через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив (вх. № 12778 від 16.10.2009 року), в якому зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог, також, на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 30 вересня 2009 року надав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 12779 від 16.10.2009 року), в якому зазначає, що відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" 24.09.2009 року найменування Акціонерного комерційного банку "Базис" було змінено на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Базис", яке задоволено судом, дані документи долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 липня 2009 року між позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Буллет” та відповідачем - Акціонерним комерційним банком “Базис” був укладений договір факторингу № 2 (далі –договір), у відповідності до умов якого позивач зобов'язувався передати грошові кошти в сумі 52000000,00 грн. в розпорядження Відповідача за плату, а Відповідач зобов'язувався відступити Позивачу свої права грошової вимоги до Приватного підприємства "ПАП-СЕРВИС" та Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ПРАНК" за Основними договорами, якими є Кредитний Договір №07/08 від 05.02.2008, укладений між Відповідачем та Приватним підприємством "ПАП-СЕРВИС" (надалі іменується “перший боржник”), та Кредитний Договір №12/08 від 22.02.2008, укладений між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ПРАНК" (надалі іменується “другий боржник”).          Згідно з пунктом 1.2 Договору до позивача перейшли права та обов'язки відповідача, як Кредитора в грошових зобов'язаннях, що виникли із основних договорів відносно усіх прав відповідача, у тому числі права одержання від першого боржника та другого боржника сум основного боргу та процентів у повному обсязі.

Пунктом 3.1 Договору факторингу встановлено, що позивач сплачує відповідачеві 52000000, 00 гривень, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок №36192029, МФО 351760 (АКБ "Базис") в день підписання договору.

          В пункті 2.1. Договору факторингу встановлено, що для забезпечення реалізації позивачем, придбаних за цим Договором прав та з метою підтвердження загальної суми боргу, право вимоги якої відступається відповідачем позивачу за Договором факторингу, Відповідач передає Позивачу на час підписання Договору факторингу наступні документи: копії Кредитного Договору №07/08 від 05.02.2008 року та Кредитного Договору №12/08 від 22.02.2008 року, засвідчені печаткою Клієнта та підписом уповноваженої особи або засвідчені нотаріально, а також документи, які підтверджують розмір основного боргу за Кредитним Договором №07/08 від 05.02.2008 року та Кредитним Договором №12/08 від 22.02.2008 року окремо та розмір процентів за вищевказаними договорами окремо.

Вищевказані вимоги були виконані сторонами в повному обсязі, таким чином сторонами при укладенні Договору Факторингу №2 від 16.07.2009 року виконали всі вимоги діючого законодавства.

На виконання умов договору, позивачем була здійснена оплата за право грошової вимоги згідно Договору факторингу №2 від 16.07.2009 року у сумі 52000000,00 грн., а відповідачем ця сплата була отримана, що підтверджується платіжним дорученням № 6 від 16 липня 2009 року. Також, позивачем були отримані копії документів, визначені в пункті 2.1 Договору факторингу від 16.07.2009 року, що підтверджується Актом прийму передачі документів від 16.07.2009 року.

16 липня 2009 року між позивачем та відповідачем була підписана Додаткова угода до Договору факторингу №2 від 16.07.2009 року, згідно з якою відповідач відступається позивачу права вимоги (права іпотекодержателя та заставодержателя) за договорами, які укладені з метою забезпечення виконання Приватним підприємством "ПАП-СЕРВІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРАНК" своїх зобов'язань за Кредитним Договором 07/08 від 05.02.2008 року, що був укладений між Відповідачем та Приватним підприємством "ПАП-СЕРВІС" та за Кредитним Договором 12/08 від 22.02.2008 року, що був укладений між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальність фірмою "ПРАНК", а саме: Іпотечним договором №10 від 05.02.2008 року, укладеним між Іноземним підприємством "Ровена" та відповідачем та Іпотечним договором №13 від 22.02.2008 року, укладеним між Іноземним підприємством "Ровена" та відповідачем.          На виконання умов Додаткової угоди у відповідності до пункту 2.1 Договору Факторингу №2 відповідач передав позивачу копії документів, що підтверджується Актом приймання передачі виконаних робіт.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку", правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи вимоги статті 24 Закону України "Про іпотеку", для належного додержання форми правочину та належного оформлення Додаткової угоди від 16.07.2009 року, позивач звернувся до відповідача з листом, в якому запропонував йому 17.07.2009 року вчинити дії щодо нотаріального посвідчення Додаткової угоди до Договору факторингу № 2 від 16.07.2009 року.

Проте, відповідач даний лист залишив без відповіді, у призначені позивачем часи для нотаріального посвідчення не з’явився, що свідчить про ігнорування ним вимоги позивача про нотаріальне вчинення зазначеного правочину, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України проголошує, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Статтею 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

          Зі змісту вищенаведених статей вбачається, що істотними умовами Договору факторингу, що визначені Цивільним Кодексом України, є змісту грошової вимоги право на яку відступаються до третьої особи та відповідна плата за це відступлення.

Суд встановив, що в Договорі факторингу №2 від 16.07.2009 року сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку", правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Дослідженням умов укладеного між сторонами додаткову угоду до договору та інших матеріалів справи судом встановлено, що сторони за спірним договором уклали договір у простій письмовій формі, домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося виконання його умов сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права суб’єкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Згідно зі ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 219 Цивільного кодексу України суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Згідно з п.4 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року N 3 (зі змінами та доповненнями), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора, вправі визнати угоду дійсною.

Пунктом. З Роз'яснення ВСУ "Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Зобов'язання, що виникають з угод)" від 04.08.2001 року, також, вбачається, що суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна із сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється від нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених законодавством перешкод для цього, у тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов'язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Із врахуванням приписів вищенаведених положень закону та фактичних обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання дійсним додаткової угоди до договору факторингу № 2, підписаною сторонами 16.07.2009 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, суд також враховує, що відповідач позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.41,124,129 Конституції України, ст.ст. 16, 219, 220, 626, 627, 628, 638, 220, 1077 ЦК України, ст. 24 Закону України “Про іпотеку”, статтями 1, 4-2, 4-3, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання про залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на боці відповідача ТОВ фірма "Пранк" відмовити.

Позов задовольнити повністю.

          Визнати дійсною Додаткову угоду від 16.07.2009 року до Договору факторингу №2 від 16.07.2009 року укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансовою компанією "Буллет" (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 88, п/р № 26504383950010 в АКБ «Базис», МФО 351650, код ЄДРПОУ 36371197) та Публічним акціонерним товариством Акціонерний Комерційним Банком "Базис" (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська 88, кор/р № 32008176500 в УНБУ в Харківській області, МФО 351760, код ЄДРПОУ 19358916).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного Комерційного Банку "Базис" (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська 88, кор/р № 32008176500 в УНБУ в Харківській області, МФО 351760, код ЄДРПОУ 19358916) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансовою компанією "Буллет" (адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 88, п/р № 26504383950010 в АКБ «Базис», МФО 351650, код ЄДРПОУ 36371197) 170,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та підписано 21 жовтня 2009 року

справа № 57/ 245-09.