Ухвала суду № 65411760, 16.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4969/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Градовського Ю.М., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - ОСОБА_1;

представника позивача - Сівологи Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним його скасування та про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 464-16 від 29 серпня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову зазначено, що в Сирії, громадянином країни, якої він є, відбуваються військові дії, які створюють небезпеку та реальну загрозу для життя та здоров'я.

Ризик застосування до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року адміністративний позов - задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення ДМС України № 464-16 від 29 серпня 2016 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобов'язав ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову відмовив.

В апеляційній скарзі ДМС України ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є громадянином Сирії, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

Проживав ОСОБА_3 до 1998 року в АДРЕСА_1

У цей період навчався у школі, а потім в Економічному інституті.

З 1998 року по 2009 рік позивач навчався у вищих навчальних закладах України.

Після отримання вищої освіти ОСОБА_3 повернувся до Сирії, де з 2009 року по травень 2011 року працював в приватній клініці м. Алеппо лаборантом.

09 серпня 2011 року позивач авіарейсом із м. Алеппо (Сирія) прибув до м. Одеси (Україна).

Державний кордон України позивач перетинав легально 10 серпня 2011 року на підставі національного паспорту № НОМЕР_1 та одноразової візи типу НОМЕР_2

17 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

В обґрунтування свого звернення позивач зазначив, що не може та не бажає користуватися захистом своєї країни через ситуацію внутрішнього збройного конфлікту.

У нього є обґрунтовані побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні та проведених співбесід, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено Висновок від 19 серпня 2016 року, справа № 2015OD0273 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.33-52).

Відмова мотивована тим, що позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Крім того, не знайшли свого підтвердження умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Рішенням ДМС України від 29 серпня 2016 року №464-16 підтримано вищезазначений Висновок та відмовлено громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.32).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктом владних повноважень, при прийнятті рішення, не взято до уваги інформацію по країні походження позивача.

Зокрема, суд першої інстанції наголосив на тому, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, у зв'язку з чим, є беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, адже саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності через бойові дії було зазначено у його зверненні.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов'язання ДМС України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначив, що позбавлений таких повноважень, а тому належним способом захисту ОСОБА_3 є зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» надає тлумачення терміну «побоювання».

Так, «побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання».

Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.

Судом першої інстанції аналізувалася ситуація по країні походження позивача та встановлено, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

Враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, Департамент імміграційних питань Великобританії зазначив, що альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]).

У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15 листопада 2015 року) зазначено, що численні антиурядові озброєні групи з різними ідеологічними та політичними поглядами і що примикають до постійно мінливих альянсів - діють переважно в південних провінціях, зокрема в Алеппо.

Конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб.

За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п'яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як встановлено, живе в крайній убогості: сім'ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження.

У 2015 році в Сирії загинули понад 55 тисяч осіб про що повідомлялось в Сирійському центрі з моніторингу за дотриманням прав людини. Майже 21 тисяча загиблих - цивільні особи, серед них 2574 дітей.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції ці загальновизнані офіційні документи свідчать про те, що регіон м. Алеппо, у якому проживав позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства, через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.

Обґрунтовано, як вважає колегія суддів, судом першої інстанції, застосована до даних правовідносин практика Європейського суд з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

До того ж, відповідно до висновків рішення Європейського Суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії від 15 жовтня 2015 року, визнано протиправним примусове видворення мігрантів із Росії.

Відповідно до обставин справи, заявниками у справі виступили палестинець без громадянства із Сирії та двоє сирійських громадян. Вони потрапили до Росії два роки тому. Статус біженців їм надати відмовилися, натомість - заарештували за роботу без посвідки на проживання.

Суддя розпорядився вислати їх назад до Сирії, а до того часу утримувати під вартою. Європейський суд із прав людини назвав дії російської Феміди такими, що порушують право на життя та принижують людську гідність.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирії. У своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирії.

Суд також керувався позицією міжнародної неурядової організації Human Rights Watch про те, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирії (параграф 124 зазначеного рішення) і ці наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирії порушуватиме Статті 2 та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на ст. 95 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця «на місці» зазначає, що в даній нормі чітко визначені категорії осіб до яких можливо застосувати дане поняття, зокрема, дана норма передбачає легальне перебування в країні. Оскільки позивач на момент звернення до відповідача перебував в Україні нелегально, то до нього неможливо застосувати поняття «біженець на місці».

Суд апеляційної інстанції вважає даний довід безпідставним, у зв'язку з наступним.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Тобто, Законом передбачені дві ситуації:

- коли особа внаслідок загрози змушена була прибути в Україну;

- під час перебування особи в Україні в її країні походження виникла загроза для її життя чи безпеки й особа змушена залишитися в Україні внаслідок такої загрози.

У наведеному рішенні Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії від 15 жовтня 2015 року, суд визнав протиправним рішення національного суду, яким було прийняте рішення про видворення іноземців, тільки на підставі того, що вони перебували на території країни нелегально.

Таким чином, із викладеного можливо дійти висновку, що у позивача, незважаючи на його нелегальне перебування на території України, є передбачене законодавством право звернутися з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні його походження ведуться військові дії, пов'язані з насиллям та вбивством мирного населення, яке засуджено світовою спільнотою.

Апелянт також наголошує на тому, що ситуація в країні громадської належності ОСОБА_3 не є підставою для надання особі додаткового захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину.

Спростовуючи дані доводи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступному.

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Колегія суддів вважає, що факти, викладені позивачем у заяві, протоколі співбесіди є правдоподібними та не суперечать загальновідомим фактам.

Крім того, слід підкреслити, що у цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено, перш за все, в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

За таких обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є такими, що не засновані на чинному законодавстві та фактичних обставинах справи.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним його скасування та про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Ю.М. Градовський

суддя І.П. Косцова