Ухвала суду № 65411080, 15.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА№22-ц/796/3637/2017 Головуючий у 1-й інстанції - Хоменко О.Л.

Унікальний №752/14475/13-ц Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

при секретарі - Крічфалуши С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнень, просила стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за договором позики з урахуванням індексу інфляції у розмірі 287 328 грн., 3% річних у сумі 43 500 грн. 88 коп. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 10 червня 2010 року між сторонами у справі укладено договір позики на суму 10 000 доларів США, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався повернути позивачеві указану суму коштів у строк до 10 вересня 2010 року. На підтвердження укладення указаного Договору, 10 червня 2010 року відповідачем складено відповідну розписку. У зв'язку з тим, що відповідачем у встановлений строк не погашено заборгованість за договором позики, позивач звернулася до суду з даним позовом про стягнення гривневого еквіваленту суми позики та штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутні договірні відносини позики.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Заслухавши доповідь судді Панченка М.М., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 25 грудня 2009 року /т. 1, а.с. 45/.

Згідно розписки від 10 червня 2010 року /т. 1, а.с. 5/ ОСОБА_3 взяв у борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом трьох місяців.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року /т. 1, а.с. 50/ проведено поділ спільного майна подружжя, а ОСОБА_2 виділено у власність 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що між сторонами відсутні правовідносини позики.

Так, за змістом правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року по справі № 6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Разом з тим, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Позивач в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі зазначала, що різниця виділеного сторонам майна за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2010 року становила 20 000 доларів США, у зв'язку з чим, сторони домовились, що відповідач передасть позивачу суму коштів в розмірі 20 000 доларів США у якості компенсації в порядку поділу спільного майна подружжя.

При укладенні попереднього договору купівлі-продажу квартири квартири АДРЕСА_1 відповідач передав позивачу 10 000 доларів США, які отримав як завдаток від покупців квартири.

Таким чином, грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США є складовою тієї суми, яку ОСОБА_3 зобов'язався сплатити ОСОБА_2, як компенсацію у порядку поділу спільного майна подружжя.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що між сторонами відсутні договірні правовідносини позики, а розписка була оформлена сторонами з метою вирішення неврегульованих під час поділу майна подружжя питань майнового характеру.

Отже, розписка від 10 червня 2010 року за своєю правовою природою була складена не на підтвердження укладення договору позики, а тому не може свідчити про факт передачі грошових коштів у момент її написання.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11 листопада 2015 року по справі №6-1967цс15, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Колегія суддів вважає, що розписка від 10 червня 2010 року не містить усіх необхідних реквізитів.

Так, з висновку судово-почеркознавчої експертизи №14981/15-32/14982/15-33 від 16.11.2015 року /т.1, а.с.231-239/ вбачається, що текст розписки від імені ОСОБА_3 від 10.06.2010 року виконаний рукописним способом, а саме: пастою для кулькових ручок. Підпис від імені ОСОБА_3, який міститься у даній розписці, виконаний рукописним способом, а саме: пастою для кулькових ручок без попередньої технічної підготовки або технічних засобів.

У розписці від імені ОСОБА_3 від 10.06.2010 року рукописний запис «ОСОБА_2», який міститься після слів «…считая с сегодняшней даты, 10.06.2010 г.» був дописаний.

Рукописні записи (буквені та цифрові), за винятком рукописного запису «ОСОБА_2», у розписці від імені ОСОБА_3 від 10.06.2010 року (розписка підшита до матеріалів справи №752/14475/13-ц (провадження по справі №2/752/1960/15) на а.с. під порядковим номером 53/ згідно ухвали суду від 23.06.2015 року/, виконано ОСОБА_3.

Підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від імені ОСОБА_3 від 10.06.2010 року (розписка підшита до матеріалів справи №752/14475/13-ц (провадження по справі №2/752/1960/15) на а.с. під порядковим номером 53 /згідно ухвали суду від 23.06.2015 року/, виконаний ОСОБА_3.

Рукописний запис «ОСОБА_2» у розписці від імені ОСОБА_3 від 10.06.2010 року (розписка підшита до матеріалів справи №752/14475/13-ц (провадження по справі №2/752/1960/15) на а.с. під порядковим номером 53 /згідно ухвали суду від 23.06.2015 року/, виконано не ОСОБА_3, а іншою особою.

Таким чином, розписка від 10 червня 2010 року не містить відомостей про особу позикодавця та щодо того, кому ОСОБА_3 має повернути грошові кошти у сумі 10 000 доларів США, з огляду на що не можна вважати, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору позики, а відповідний договір взагалі був укладений.

Згідно зі ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності між сторонами правовідносин позики, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено на повно з'ясованих обставинах з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене та керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: