Рішення № 65398273, 20.03.2017, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/557/15-ц

Провадження №: 2/0343/133/17

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2017 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді Керніцького І. І.,

секретаря Оленюк Т. В.,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач-відповідач зазначає, що 08.05.2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк та відповідачем був укладений кредитний договір № IFIWGA00000211, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 59000,00 Євро на термін до 26.05.2017 року. ОСОБА_1 зобовязувався повернути кредит та сплатити відсотки з користування кредитними коштами, в строки і в порядку, встановлених кредитним договором. У випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач зобовязувався сплатити банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. У звязку з порушенням умов кредитного договору, ОСОБА_1 станом на 27.01.2015 року має заборгованість 10611,29 Євро, яка складається з заборгованості за кредитом 8282,65 Євро, заборгованості по процентам за користування кредитом 847,82 Євро, заборгованість по комісії за користування кредитом 809,61 Євро, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 152,59 Євро, а також штрафи відповідно до договору: - 13,99 Євро штраф( фіксована частина), - 504, 63 Євро штраф (процентна ставка). Просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість.

Не погоджуючись з даним позовом, відповідач-позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання кредитного договору недійсним. Вказує, між ПАТ комерційний банк «Приватбанк» та ним укладено кредитний договір № IFIWGA00000211 у розмірі 59000,00 євро «пятдесят девять тисяч євро 00 центів» на наступні цілі: довершення будівництва та облаштування житла, а також у розмірі 6643,43 євро (шість тисяч шістсот сорок три євро 43 центи) на сплату страхових платежів. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 71 глави. Згідно статті 1046 договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно касового ордеру грошові кошти були надані 11 травня 2007 року, що згідно вище вказаної статті є датою укладення договору. В порушення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банк у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору не попередив мене як споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором несе споживач.

Відповідно до пункту 7.1 Договору кредиту, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: довершення будівництва та облаштування житла, на сплату страхових платежів. З умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для довершення житла. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. З оспорюваного кредитного договору вбачається, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Також не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк не надав мені, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Із пункту 7.1. кредитного договору слідує, що в кредитний договір було внесено положення щодо плати за надання фінансового інструменту, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,2% від розміру кредиту (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 1,5% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів.

Вважаю, що Банк, даними положеннями споживчого кредиту, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився.

З викладеного вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими мною відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом.

Окрім цього графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку.

Отже, із встановлених обставин, встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

В судовому засіданні представник ПАТ «ПриватБанк» позовні вимоги, заявлені до відповідача позивача ОСОБА_1 підтримала та просила їх задоволити. Вважає зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним безпідставним та просить відмовити в його задоволенні.

Відповідач-позивач ОСОБА_1 не визнав позовних вимог, з якими звернулася банківська установа, просить відмовити в їх задоволенні, оскільки вважає, що даний кредитний договір є недійсним, зустрічний позов підтримує.

Суд, вислухавши доводи сторін, перевіривши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору підлягають до часткового задоволення з урахуванням наступних обставин.

Так в судовому засіданні встановлено, що 08.05.2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк та відповідачем був підписаний та 11.05.2007 укладений кредитний договір № IFIWGA00000211, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 59000,00 Євро на термін до 26.05.2017 року. ОСОБА_1 зобовязувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, в строки і в порядку, встановлених кредитним договором. У випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач зобовязувався сплатити банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. У звязку з порушенням умов кредитного договору, згідно поданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 27.01.2015 року має заборгованість 10611,29 Євро, яка складається з заборгованості за кредитом 8282,65 Євро, заборгованості по процентам за користування кредитом 847,82 Євро, заборгованість по комісії за користування кредитом 809,61 Євро, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 152,59 Євро, а також штрафи відповідно до договору: - 13,99 Євро штраф (фіксована частина), - 504, 63 Євро штраф ( процентна ставка).

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 71 глави. Згідно статті 1046 договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно касового ордеру грошові кошти були надані 11 травня 2007 року, що згідно вище вказаної статті є датою укладення договору. В порушення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банк у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору не попередив мене як споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором несе споживач.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для довершення житла. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

Відповідно до п.3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до діючого законодавства в сфері надання кредитних послуг, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі обов'язок позичальника, щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідачем не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому нарахування комісії було проведено відповідачем та сплачено позивачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме, компенсація сукупних послуг банку, за рахунок позивача, що є незаконним.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення комісії є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Відповідачем не надано доказів того, які саме правочини були ним укладені за рахунок позивача, як це передбачає ст.1011 ЦК України. Суду не надані акти виконаних робіт (послуг), що підтверджують надання відповідачем таких послуг позивачу. Крім того, відповідно із абз.3 ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Також, слід зазначити, що оскільки надання кредиту є виконання зобов'язання банка за кредитним правочином, то така дія не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником.

Крім того, оскільки відкриття та введення позичкового рахунку у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам і публічно - правовим обов'язком самої кредитної установи (банку), то такі дії жодним чином не можуть розглядатися як послуги, що надаються клієнту -позичальнику.

Суд вважає, що комісію банку за обслуговування кредиту не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин суд вважає, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів"ці умови договору є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Однак в порушення чинного законодавства позивачем було включено пункт 7.1. кредитного договору згідно якого із відповідача стягувалась плата за надання фінансового інструменту, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,2% від розміру кредиту (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 1,5% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. В результаті чого банком незаконно було отримано коштів на суму:

-1,5% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів ( 885 Євро)

-0,2% від розміру кредиту за період з 10 травня 2007 року по 16 березня 2015 року (10046.39 Євро).

Висновку про те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому банк нараховував, а позичальник сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, що є незаконним і підтримав ВСУ в Правовій позиції ВСУ у справі № 6-1746цс16.

Окрім цього згідно наданих банком розрахунків за період з 10 травня 2007 року по 22 квітня 2013 року зі сплачених коштів позичальником банком зараховано в рахунок погашення суми наданого кредиту 53418.38 Євро. З огляду на даний розрахунок залишок заборгованості за кредитом складає 5581.62 Євро а не 8282.65 Євро.

Аналізуючи положення кредитного договору виявлено істотну невідповідність його положень. Так в пункті 7.1.передбачено сплату за користування кредитом відсотків у розмірі 0.84 відсотки на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісяця винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0.2 відсотка від суми наданого кредиту. Згідно проведеного позичальником розрахунку та кредитного калькулятора щомісячний платіж повинен складати (900.31 Євро), а не 904.89 Євро вказаних в договорі. В результаті чого банком при укладенні договору завідомо закладено неправомірне отримання коштів на загальну суму (549.6 євро).

Дане збільшення щомісячної плати спричинено зарахуванням сплати за користування кредитом відсотків у розмірі не 0.84 відсотки на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, як передбачено договором, а 0.87 відсотка (22.08.2007, 25.09.2007 року, 25.01.2008 року, 20.02.2008 року та.ін), 0.88 відсотка ( 25.09.2008 року, 25.11.2008 року, 23.01.2009 року та.ін). В результаті чого споживачем зайво сплачено відсотків на суму (775.47 Євро).

З викладеного вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими відповідачем-позивачем ОСОБА_1 відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом.

Окрім цього графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку.

Отже, із встановлених обставин, встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Суд вважає, що Банк, даними положеннями споживчого кредиту, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився.

Також в порушення ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» пеня нараховувалась в іноземній валюті.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до п.3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Однак в порушення статей 627, 1054 ЦК України, п.3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про захист прав споживачів" в п.2.1.3 договору внесено положення, яке має регулюватись договором доручення, а не кредитним (Позичальник доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Якщо кредит надається в іноземній валюті, то позичальник доручає банку: одержати з каси банку готівкової іноземної валюти, здійснити продаж у касі банку готівкової іноземної валюти, отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати на сплату чергового страхового платежу). Також даний пункт та пункт 2.2.7(письмове узгодження з Банком Договорів страхування, у т.ч. вибір Страхувальника, переліку страхових ризиків, які підлягають страхуванню. Письмовим узгодженням Банку є віза вповноваженого представника Банку на договорах страхування ) суперечить принципу свободи договору, що є несправедливими умовами договору.

Всі ці обставини в сукупності дають підстави для часткового визнання недійсним кредитного договору в частині оплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % від суми в момент надання кредиту, в частині сплати заборгованості по комісії та п. 2.1.3 в частині надання кредиту на оплату чергових страхових платежів та доручення банку на щорічне перерахування для цього суми коштів та застосування в цій частині наслідків нікчемності правочину.

У урахуванням наведених обставин, та поданих сторонами розрахунків суд приходить до висновку, що обидва позови підлягають до часткового задоволення, а зокрема з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь ПАТ «ПриватБанк» кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № IFIWGA00000211 від 08.05.2007 року в розмірі 7100,64 Євро, що за курсом 17,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.01.2015 року еквівалентно в національній валюті становить 126888,4 (сто двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесять вісім) гривень.

З ПАТ «ПриватБанк» на користь відповідача-позивача слід стягнути кошти в сумі 11936,02 Євро, що в перерахунку в національній валюті на час постановлення рішення становить 340296 ( гривень.

Па підставі ст.. 192, 203, 215, 216, 553, 627, 1011, 1054 Цивільного кодексу України, ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст.. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживача» Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, куруючись ст.. 208, 209, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК заборгованість за кредитним договором № IFIWGA00000211 від 08.05.2007 року в розмірі 7100,64 Євро, що за курсом 17,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.01.2015 року еквівалентно в національній валюті становить 126888,4 (сто двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесять вісім) гривень та стягнути 1268,9 гривень судового збору.

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору задоволити частково.

Визнати недійсними п. 7.1 кредитного договору № IFIWGA00000211 від 08.05.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в частині оплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % від суми в момент надання кредиту, в частині сплати заборгованості по комісії та п. 2.1.3 в частині надання кредиту на оплату чергових страхових платежів та доручення банку на щорічне перерахування для цього суми коштів, застосувавши наслідки нікчемності правочину.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 11936,02 Євро, що а перерахунку в національній валюті становить 340296 (триста сорок тисяч двісті дев?яносто шість) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 3403,3 гривні судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подачі апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Долинський районний суд.

Суддя

«Повний текст рішення виготовлено 14.03.2016 року. Оригінал рішення зберігається в матеріалах справи»

Суддя