Рішення № 6539007, 10.11.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.09 Справа № 8/193

За позовом Приватного підприємства «Приват-Транс», місто Рівне,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ, -

про стягнення 3300 грн. 00 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача Тополюк І.М., представник, - довіреність № б/н від 07.10.09 року;

від відповідача представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору : позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

основного боргу за надані послуги з автоперевезення у сумі 3300 грн. 00 коп., який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов одноразового договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом за №б/н від 11.11.08 року;

судових витрат.

Згідно розпорядження голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 07.10.09 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) розгляд справи було відкладено: з 09 жовтня до 23 жовтня 2009 року - у звязку з неявкою представників сторін; з 23 жовтня до 10 листопада 2009 року у звязку з неявкою відповідача; надходженням заяви позивача про збільшення позовних вимог та з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

23.10.09 року представник позивача подав до суду Доповнення до позовної заяви від 27.05.09 року (вих. №б/н від 23.10.09 року), згідно якій просить суд, крім уже заявленого до стягнення основного боргу у сумі 3300,00 грн., додатково стягнути з відповідача:

витрати за користування послугами адвоката у сумі 1500,00 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 432,30 грн.;

№5 річних у сумі 102,53 грн., - а всього 5334,83 грн. (розрахунок сум інфляційних нарахувань та 3% річних наведено у вищезгаданому Доповненні).

Враховуючи, що Доповнення до позовної заяви фактично є заявою про збільшення позовних вимог, яка відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, судом її прийнято та враховано при винесенні кінцевого рішення по справі.

До початку судового засідання, призначеного на 10.11.09 року, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.

У судовому засіданні, яке відбулося 10.11.09 року, представник позивача позов підтримав у повному обсязі (з урахуванням збільшення позовних вимог), мотивуючи його підставами, про які сказано вище у цьому рішенні.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не зявився, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що ним 17.09.09 року за вих. №859; 14.10.09 року за вих. №913 та 26.10.09 року за вих. №977 на адресу місця реєстрації відповідача (м. Луганськ, вул. Совєтських космонавтів, 63, - що підтверджено довідкою Обласного адресного бюро ГУ УМВСУ у Луганській області від 27.09.09 року за №б/н), - спрямовано ухвали суду про призначення справи до судового слухання.

Жодне з цих поштових відправлень не повернуто до суду.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судових слухань.

Представник позивача не заперечив проти розгляду спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що термін судового розгляду спору, встановлений частиною 1 ст. 69 ГПК України, закінчується 14.11.09 року, а від сторін не надійшло взаємно узгоджене клопотання про його продовження, суд позбавлений реальної можливості подальшого відкладення розгляду справи, а тому, керуючись ч. 3 ст. 22. ст.ст. 43 та 75 ГПК України, вважає за необхідне розглянути спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

І. Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

11.11.08 року Приватний підприємець ОСОБА_1 (відповідач; експедитор) факсом спрямував на адресу Приватного підприємства «Приват-Транс»(позивач; перевізник) договір-заявку №б/н про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом за №б/н від 11.11.08 року (а.с.8), - відповідного до якого:

відповідач взяв на себе зобовязання:

забезпечити завантаження транспортного засобу впродовж 24 годин з моменту прибуття автомобіля до вантажовідправника та розвантаження з транспортного засобу впродовж 24 годин з моменту прибуття автомобіля до вантажоотримувача 9П.1 РОЗДІЛУ «Обовязки експедитора»);

впродовж 5-7 банківських днів (день оплати поточний четвер) сплатити перевізнику 3300 грн. за надані послуги з автоперевезення, при цьому оплата здійснюється згідно оригіналам транспортних документів, підписаним обома сторонами актам виконаних робіт перевізника, у разі надання товарно-транспортної накладної (ТТН) та оформлення первісних документів, які належать замовнику, впродовж 5-7 банківських днів (рядок «Термін оплати, порядок розрахунків»);

позивач (перевізник) взяв на себе зобовязання:

забезпечити подачу транспортного засобу під завантаження, повністю готового до перевезення обумовленого вантажу в обумовлений сторонами термін (п.1 розділу «Обовязки перевізника»);

отримати вантаж від вантажовідправника, який знаходиться у у місті Артемівську Донецької області, та доставити його вантажоотримувачу, який знаходиться у місті Могилів-Подільський Вінницької області.

Сторони домовилися, що вважається, що перевізник виконав свої зобовязання з перевезення вантажу з моменту передачі вантажу вантажоотримувачу та отримання свого примірника товарно-транспортної накладної, без зауважень вантажоотримувача. Перевізник зобовязаний надати оригінал ТТН експедитору впродовж 7 днів (п.4 розділу «Обовязки перевізника»).

Як стверджує позивач, від вантажовідправника - Закритого акціонерного товариства «ЛАФАРЖ ГІПС»(м. Артемівськ) водій ОСОБА_4, який керував автомашиною «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_2, причеп д.н.з. НОМЕР_3, отримав відповідний вантаж та згідно ТТН №ЛГ-0010243 від 12.11.08 року доставив його до міста Могилів-Подільська Вінницької області, де видав вантажоотримувачу - Приватному підприємцю ОСОБА_5, при цьому останній не мав будь-яких зауважень та претензій щодо перевезення, - що підтверджується вищезгаданою ТТН.

Позивач стверджує далі, що після здійснення перевезення, нарочним, на адресу відповідача були доставлені: рахунок-фактура №СФ-081134 від 12.11.08 року на суму 3300,00 грн. (а.с.9); податкова накладна №235 від 12.11.08 року на таку ж суму (а.с.10); ТТН №ЛГ-0010243 від 12.11.08 року (а.с.12), а також акт №ОУ-000235 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 3300,00 грн. (а.с.11), - при цьому, як пояснив представник позивача, представник відповідача відмовився підписати цей акт та підтвердити факт отримання вищеперелічених документів, пославшись на відсутність у нього відповідної довіреності.

З огляду на те, що відповідач не сплатив у термін, визначений у договорі-заявці від 11.11.08 року, спірну суму коштів, - 28.01.09 року за вих. №03 позивач спрямував на його адресу претензію №03 та запропонував негайно перерахувати позивачу (перевізнику) вартість послуг з вищезгаданого автоперевезення, - однак відповідач (експедитор) цю вимогу не виконав, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом (а.с.7).

На підтвердження дійсності факту надання відповідачу послуг, що є предметом спору по цій справі, він, крім вищезгаданих документів, надав до справи:

заявку вантажовідправника - Закритого акціонерного товариства «ЛАФАРЖ ГІПС»№ЛГ-005400 від 07.11.08 року - про доставку вантажу на адресу Приватного підприємця ОСОБА_5, - при чому останній своїм підписом на цій заявці підтвердив факт отримання вантажу (а.с.13);

заявку №081121 від 11.11.08 року на перевезення вантажу вищезгаданим транспортним засобом та вищевказаним маршрутом, яку перевізник позивач по цій справі спрямував на адресу виконавця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6;

договір №116 про надання транспортних послуг від 01.10.08 року, укладенийміж ПП «Приват Транс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6

Оцінивши сукупність вищеперелічених доказів, суд вважає, що вони належним чином доводять факт надання позивачем на користь відповідача послуг з автоперевезення на суму 3300,00 грн.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі (з урахуванням його збільшення) з наступних підстав.

1. Згідно статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору транспортного експедирування.

Тобто відповідач, отримавши від позивача документальні докази факту здійснення автоперевезення за визначеним у договорі-заявці маршрутом, повинен був у визначений договором строк оплатити вартість цього автоперевезення, однак не зробив цього.

Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоотримувачу.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 920 ЦКУ встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

А статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобовязань. Відповідальність за порушення зобовязань). Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязань). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

При вирішенні питання про стягнення інфляційний нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

2. Що стосується судових витрат, то суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Згідно ст.44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача, крім витрат по сплаті державного мита у сумі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн., - також витрат на надання йому правової допомоги з боку адвокатської компанії «Чудовський та партнери»(договір про надання правової допомоги №б/н від 07.10.09 року, згідно п. 4.1 якого вартість наданих правових послуг становить 1500,00 грн. (а.с.28)).

Однак, позивач надав до справи документальні докази сплати таких витрат лише на суму 750,00 грн. (платіжне доручення №458 від 16.10.09 року).

За таких обставин у суду відсутні правові та фактичні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правової допомоги у сумі 1500,00 грн., - вони підлягають стягненню лише у сумі 750,00 грн.

Керуючись ст.ст. 44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача:

державне мито у сумі 102,00 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.;

витрати на отримання правової допомоги у сумі 750,00 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,203,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.4-3, 22,32-34,36,43,44,47-1,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Приватного підприємства «Приват-Транс», ідентифікаційний код 35148692, яке знаходиться за адресою: місто Рівне, вул. Відінська, 10, - основний борг у сумі 3300 (три тисячі триста) грн. 00 коп., 3% річних у сумі 102 (сто дві) грн. 53 коп., інфляційні нарахування у сумі 432 (чотириста тридцять дві) грн. 30 коп., а також судові витрати у сумі 1088 грн. 00 коп., у тому числі витрати: на отримання правової допомоги у сумі 750 (сімсот пятдесят) грн. 00 коп., по сплаті державного мита у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 10.11.09 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 12 листопада 2009 року.

Суддя А.П.Середа