Рішення № 6538664, 03.11.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.09                                                                                 Справа № 15/246пд

за позовом

публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство «Каравела», м. Перевальськ Луганської області

про врегулювання розбіжностей спірних умов договору

Суддя Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Бочаров Д.М., юрисконсульт, довіреність № 1/1-53 від 13.08.09;Павленко Н.В., юрисконсульт, довіреність № 1/1-77 від 28.08.09;

від відповідача - Серебряков Ю.О., директор ТОВ АТП "Каравела" згідно протоколу зборів засновників №б/н від 01.12.08; Качаєв Є.М., комерційний директор ТОВ АТП "Каравела", довіреність № 198 від 31.08.09.; Осьмак Я.В., представник за довіреністю №091-09 від 09.09.09.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

1. Вирішити розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору №97/6 від 01.07.09 року «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на приміських маршрутах», виключивши п. 3.4 з договору, а п. 3.1 договору викласти в наступній редакції:

«3.1. Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто – для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків.

При відсутності виторгу за продаж квитків плата товариству за надання послуг сплачується перевізником безпосередньо перед відправленням у сумі 1,50 грн. (одна гривня 50 коп.) за одне відправлення».

2. Вирішити розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору №10/4 від 01.07.09 року «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на приміських маршрутах», виключивши п. 3.4 з договору, а п. 3.1 договору викласти в наступній редакції:

«3.1. Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто – для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків».

Представники позивача підтримали позов у повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву без дати та номера, який здано до суду 18.09.2009 р.

Встановивши нижченаведені фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Позивач володіє та користується цілісним майновим комплексом структурного підрозділу –об’єднання автостанцій Луганського обласного автотранспортного управління на підставі договору оренди державного майна від 21.09.2004р., укладеного з регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області.

Так, позивач надає автостанційні послуги пасажирам та перевізникам.

Підприємство відповідача займається підприємницькою діяльністю по перевезенню пасажирів.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(правонаступником якого є підприємство позивача) та відповідачем у справі були укладені договори: від 08.11.2006 р. №97/6 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на приміських маршрутах»та від 19.12.2008 р. №10/4 «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області».

Згідно п 2.3. Статуту публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій»Товариство є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій».

Позивач листом від 13.07.2009 р. №8/4-206 звернувся до відповідача з пропозицією про укладення нових договорів з тими ж предметами правовідносин, що й раніше укладені, направивши проекти договорів від 01.07.2009 р. №97/6 і 10/4, а також угоди про розірвання раніше укладених договорів.

Відповідачем до матеріалів справи надано копії підписаних та скріплених печатками угод від 22.06.2009 р. про розірвання договорів від 08.11.2006 р. №97/6 та від 19.12.2008 р. №10/4 (оригінали угод досліджено в судовому засіданні). Згідно пунктів 2 вказаних угод про розірвання договорів дані угоди набирають чинності з 01.07.2009 р.

Доводи позивача про те, що відповідач не повернув йому підписані примірники вказаних угод, у зв’язку з чим раніше укладені договори є чинними, судом відхиляються. Так, по-перше: на підтвердження направлення позивачу підписаних угод відповідач надав до матеріалів справи копію витягу з книги реєстрації вихідної кореспонденції з відміткою про відправлення угод позивачу (оригінал книги надано до огляду в судовому засіданні). По-друге: обставина з направлення чи ненаправлення угод позивачу не впливає на встановлений судом факт розірвання раніше укладених договорів на підставі наданих суду угод про розірвання, які підписані обопільно сторонами та скріплені їх печатками.

У зв’язку з припиненням дії раніше укладених договорів спір про врегулюванні розбіжностей, які виникли при укладенні нових договорів з тим же предметом регулювання, вирішується судом по суті.

На пропозицію позивача по укладенню договорів від 01.07.2009 р. №97/6 та 10/4 відповідач підписав вказані договори з протоколами розбіжностей та листом від 21.07.2009 р. передав їх позивачу.

За результатами розгляду протоколів розбіжностей позивач листом від 04.08.2009р. №1/1-33 повідомив відповідача про врегулювання значної кількості розбіжностей та зазначив, що розбіжності стосовно п. п. 3.1, 3.4 договорів №97/6 та 10/4 залишились невирішеними.

При цьому, неврегульовані пункти були запропоновані сторонами в наступних редакціях.

Пункт 3.1. договору №97/6

Редакція позивача:

«3.1. Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків.

При відсутності виторгу за продаж квитків плата товариству за надання послуг сплачується перевізником безпосередньо перед відправленням у сумі 1,50 грн. (одна гривня 50 коп.) за одне відправлення».

Редакція відповідача:

«3.1 Плата Товариству за надання послуг Перевізнику, складає 5% (з врахуванням на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси Товариства, (тобто для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 5% (з врахуванням ПДВ в розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом перерахування Товариством належних Перевізнику коштів у повному обсязі, отриманих в результаті продажу квитків, без врахування додаткових зборів, та перерахування Перевізником Товариству процентної ставки, відповідно до цього договору.

При відсутності виторгу за продаж квитків плата Товариству за надання послуг сплачується Перевізником шляхом перерахування на рахунок Товариства у сумі ____ за кожне відправлення (при наявності обґрунтованих підстав)».

Пункт 3.4. договору №97/6

Редакція позивача: відсутній.

Редакція відповідача:

«3.4 Розрахунки Перевізника з Товариством за реалізацію квитків здійснюється кожних 10 днів. Розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Товариства, кінцевий розрахунок до 15 числа місяця, наступного за звітним.»

Пункт 3.1. договору №10/4

Редакція позивача:

«3.1. Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків.»

Редакція відповідача:

«3.1 Плата Товариству за надання послуг Перевізнику, складає 5% (з врахуванням на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості, реалізованих проїзних квитків через каси Товариства, (тобто для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 5% (з врахуванням ПДВ в розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом перерахування Товариством належних Перевізнику коштів у повному обсязі, отриманих в результаті продажу квитків, без врахування додаткових зборів, та перерахування Перевізником Товариству процентної ставки, відповідно до цього договору.

При відсутності виторгу за продаж квитків плата Товариству за надання послуг сплачується Перевізником шляхом перерахування на рахунок Товариства у сумі ____ за кожне відправлення (при наявності обґрунтованих підстав)».

Пункт 3.4. договору №10/4

Редакція позивача: відсутній.

Редакція відповідача:

«3.4 Розрахунки Перевізника з Товариством за реалізацію квитків здійснюється кожних 10 днів. Розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Товариства, кінцевий розрахунок до 15 числа місяця, наступного за звітним.»

Отже, не дійшовши згоди з усіх умов договору, позивач, 10.08.2009 р. подав до суду позовну заяву, за якою просить вирішити розбіжності, що виникли при укладенні договорів від 01.07.2009 р. №97/6 та 10/4, виключивши п. 3.4, а п. 3.1 договорів виклавши в редакції позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Відповідно до п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

За положеннями ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Отже, договори, що регулюють спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, є обов’язковими, та відповідно спір про вирішення розбіжностей за ними вирішується в судовому порядку.

Суд дійшов висновку, що умови пункту 3.1. договорів підлягають прийняттю в редакції позивача з наступних підстав.

Слід зазначити, що до передачі спору на вирішення суду, на пропозицію позивача за п. 3.1., зокрема, в частині розміру плати за надання послуг автостанції перевізнику у 15% від суми реалізованих квитків, відповідач в протоколі розбіжностей запропонував 5%. При цьому, також розбіжності полягали в порядку оплати послуг, зокрема, позивач пропонував таку оплату здійснювати шляхом утримання належних йому коштів за надані послуги у розмірі 15% від сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків. Відповідач за протоколами розбіжностей пропонував здійснювати оплату за надання послуг Перевізнику шляхом перерахування Товариством належних Перевізнику коштів у повному обсязі, отриманих в результаті продажу квитків, без врахування додаткових зборів, та перерахування Перевізником Товариству процентної ставки, відповідно до цього договору.

При розгляді спору в суді відповідач змінив свою позицію щодо спірних розбіжностей та його представник в судовому засіданні, зокрема, повідомив про те, що пункт 3.1. повинен гласити: плата товариству з боку перевізника відсутня, так як вона згідно законодавства входить до автостанційного збору, який береться з осіб, що придбають квитки. При цьому, щодо пункту 3.4. представник відповідача зазначив, що його не повинно бути (враховуючи позицію відповідача щодо п. 3.1.).

У відзиві на позов відповідач також зазначив, зокрема, що згідно закону вартість обов’язкових автостанційних послуг, якими є і послуги перевізнику, стягуються з осіб, що придбавають квитки, а тому перевізник не повинен платити позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Відповідно до ст. 36 вказаного Закону до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті. За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позиція позивача є правильною та обґрунтованою, адже якщо приймати позицію відповідача станеться так, що усі кошти від продажу квитків пасажирам, у тому числі і та складова частина вартості квитка, яка становить вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанціями перевізнику, надходитимуть перевізнику. Але це є нелогічним, бо виходитиме, що Автостанція надає послуги перевізнику, вартість яких входить до вартості квитка, а кошти за надання таких послуг в решті отримує не особа, яка надала послуги (автостанція), а особа якій надано такі послуги (перевізник).

Тому, суд приймає як правильну позицію позивача, за якою він утримує частину коштів за надані ним перевізнику послуги від загальних надходжень з продажу квитків.

Отже, саме позиція позивача відповідає вказаним положенням законодавства. Норма ст. 63 вказаного Закону про те, що за надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка, не означає, що ці кошти мають перераховуватися автостанціями перевізнику. Отже, пункт 3.1. в редакції позивача і спрямований на реалізацію вказаних норм, за якими він, за надані перевізнику послуги, залишатиме собі вартість таких послуг від коштів, отриманих з продажу квитків, а решту перераховуватиме перевізнику.

Також, враховуючи вищенаведене, є хибними і доводи відповідача про те, що п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176, втратив чинність згідно п.п. 2, 3 розділу VI Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до п. 2 розділу VI Закону України «Про автомобільний транспорт»до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно п. 3 розділу VI Закону України «Про автомобільний транспорт»Кабінету Міністрів України у тримісячний термін від дня набрання чинності цим Законом:

- подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

- привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

- забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

- відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 114 вказаних Правил перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків.

Вказана норма Правил не суперечить нормам Закону України «Про автомобільний транспорт».

Також, слід зазначити, що чинна редакція Закону України «Про автомобільний транспорт»прийнята Верховною радою України згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт»від 23 лютого 2006 року N 3492-IV.

Після прийняття в новій редакції Закону України «Про автомобільний транспорт»до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N176, вносилися зміни наступними Постановами Кабінету міністрів України N1184 (1184-2007-п) від 26.09.2007, N125 (125-2008-п) від 27.02.2008, N989 (989-2008-п) від 12.11.2008, N524 (524-2009-п) від 21.05.2009 та N983 (983-2009-п) від 09.09.2009.

Отже, недоведеним є те, що Кабінет Міністрів України не виконав вимоги п. 3 розділу VI Закону України «Про автомобільний транспорт»в частині приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Спірні положення договорів в редакції позивача не суперечать нормам Закону України «Про автомобільний транспорт»та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176. Щодо положень п. 7.1.1 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України N 565 від 28.08.2001 р., то вони не впливають на вказаний висновок.

Крім того, слід зазначити наступне.

Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.06 № 01-29/13 встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –перевізниками Запорізької, Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей, на 2009 рік укладені договори, аналогічні договорам, щодо яких заявлено позовні вимоги. Згідно вказаним договорам плата перевізника позивачу за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу. Вказані факти встановлені господарським судом Луганської області, зокрема, при вирішенні спорів у справах №18/8пд, 10/152пд.

Таким чином, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

Також, слід зазначити, що при вирішенні господарськими судами спорів, пов’язаних з вирішенням розбіжностей при укладенні договорів, за участю публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій»та перевізників за судовими рішеннями, які набрали законної сили, приймалася така ж редакція пунктів договорів, які регулюють розмір та порядок оплати послуг перевізниками, що і у запропонованих позивачем п. 3.1. договорів від 01.07.2009 р. №97/6 та 10/4. (постанова Луганського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 р. по справі № 18/8пд, постанова Луганського апеляційного господарського суду від 26.06.2009 р. по справі № 15/45пд, рішення Господарського суду Луганської області від 08.09.2009р. по справі № 8/173пд, рішення Господарського суду Луганської області від 02.10.2009 р. по справі №10/152пд, які набрали законної сили та є чинними на даний час).

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 (рішення чинне з 06.11.2002) в справі «Совтрансавто-Холдінг»проти України»у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумареску проти Румунії», параграф 61).

Отже, рішення суду не можуть бути суперечливими одне одному.

Таким чином, пункти 3.1. договорів від 01.07.2009 р. №97/6 та 10/4 підлягають прийняттю в редакції позивача.

Як наслідок, пов'язані з пунктами 3.1. договорів пункти 3.4, викладені відповідачем в протоколах розбіжностей, не підлягають включенню до договорів.

На підставі вищевикладеного позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України здійснені позивачем судові витрати у складі: 85 грн. державного мита, а також 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Вирішити розбіжності, що виникли при укладенні договору №97/6 від 01.07.09 року «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області»між ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій на приміських маршрутах»та ТОВ Автотранспортне підприємство «Каравела», виключивши п. 3.4 з договору, а п. 3.1 договору викласти в наступній редакції:

«3.1.Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків.

При відсутності виторгу за продаж квитків плата товариству за надання послуг сплачується перевізником безпосередньо перед відправленням у сумі 1,50 грн. (одна гривня 50 коп.) за одне відправлення».

3. Вирішити розбіжності, що виникли при укладенні договору №10/4 від 01.07.09 року «Про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області»між ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій на приміських маршрутах»та ТОВ Автотранспортне підприємство «Каравела», виключивши п. 3.4 з договору, а п. 3.1 договору викласти в наступній редакції:

«3.1.Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство “Каравела”, м. Перевальськ Луганської області, вул. Мира, б. 3-б, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 34069699, на користь Публічного акціонерного товариства “Луганське регіональне управління автобусних станцій”, м. Луганськ, вул. Оборонна, б. 101, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 33009052 витрати зі сплати державного мита у сумі 85 грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп. Наказ видати позивачу.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення підписано 04.11.2009 р.

Суддя Є.Ю. Пономаренко