Рішення № 65382698, 09.03.2017, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" березня 2017 р.Справа № 924/49/17

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 комерційна фірма "Гжесь", Волчин, Польща

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький

про стягнення 11500,44 євро (що станом на 10.01.2017р. становить 329050,59 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро), з яких 6788,12 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 194221,69 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро) - основна сума боргу та 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 134828,90 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро) - проценти за користування чужими грошовими коштами

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_3 - довіреність від 04.01.17р.

відповідача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю від 06.02.2017 р.

Повне рішення складено 09.03.2017р.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до господарського суду Хмельницької області про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 11500,44 євро (що станом на 10.01.2017р. становить 329050,59 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро), з яких 6788,12 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 194221,69 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро) - основна сума боргу, 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 134828,90 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро) - проценти за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 10.01.2014р. ОСОБА_1 комерційна фірма „Ґжесь (Szymczyszyn Jaroslaw Biuro Handlowe ‹‹GRZES››) під майбутню поставку товару сплатив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 9650 євро, що підтверджується платіжним дорученням від 10.01.2014р., в призначенні платежу якого вказано: „Передоплата за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т. Кошти сплачені ОСОБА_2, як фізичній особі-підприємцю, оскільки сплачені вони на рахунок 2600*** (згідно із Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженою постановою НБУ 17.06.2004р. № 280 рахунки 2600 - це поточні рахунки суб'єктів господарювання). Однак, відповідач, не зважаючи на здійснену позивачем передоплату, товар не поставив.

09.09.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути на протязі 14 днів здійснену ним передоплату в сумі 9650 євро. ОСОБА_4 того, як зазначено позивачем у позовній заяві, 25.02.2016р. відповідач поставив позивачу частину товару, а саме кукурудзу фуражну в кількості 21 т на суму 2861,88 євро. Однак станом на день звернення до суду різниця сплачених позивачем коштів та коштів, на які відповідачем частково поставлено товар, що становить 6788,12 євро, позивачу не повернута і товар на решту суми сплаченої передоплати не поставлено.

Також, враховуючи те, що відповідач не повернув позивачу передоплату, позивачем на підставі ст. 536 ЦК України заявлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 134828,90 грн., за курсом НБУ - 28,612 грн. за 1 євро).

В письмових поясненнях від 06.02.2016 р. позивач посилається на те, що ОСОБА_1 маючи намір купити зерно нуту, сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти в сумі 9650 євро, платіжним дорученням від 10.01.14р. При цьому сторони не мали оформлених письмових угод.

У зв'язку з цим, та після спливу 9 місяців з моменту здійснення платежу сторони не змогли домовитись про поставку, тоді позивач 09.09.2014р. звернувся до відповідача з вимогою повернути на протязі 14 днів кошти в сумі 9650 євро. Дане зобов'язання по поверненню коштів не було виконано.

Однак, в лютому 2016р. сторони домовились про поставку кукурудзи фуражної в кількості 21 т. на суму 2861,88 євро.

Представник позивача посилається на те, що у відповідача було зобов'язання щодо повернення коштів на суму 9650 євро, а у позивача виникло зобов'язання щодо оплати відповідачу коштів за поставку кукурудзи на суму 2861,88 євро, то відбулося зарахування однорідних зустрічних вимог позивача та відповідача в сумі 2861,88 євро.

Таким чином, представник позивача зазначає, що розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем на день звернення з позовом до суду становить 9788,12 євро

Представник позивача в судове засідання з'явився, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному об'ємі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив, письмових пояснень не надав, причин суду не повідомив. В усних запереченнях звернув увагу на не визначення строку та місця поставки нути та поставку позивачу товару кукурудзи, а також на неправомірність нарахованих процентів.

Представники сторін в судовому засіданні 09.03.2017 р. звернули увагу на відсутність у останніх будь-яких інших доказів, ніж ті, що є в матеріалах справи та стосуються даного предмету спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відтак, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, у ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» роз'яснено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи викладене, не підлягає задоволенню усна заява представника позивача про надання останньому можливості підготовки та надання доказів існування між сторонами правовідносин, при цьому щодо тих правовідносин, які не стосуються предмету даного позову.

В свою чергу, норми статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Звертається увага, що судом ще 20 лютого 2017 р. узгоджувалась дата судового засідання з представником позивача (28.02.2017 р.), за клопотанням останнього відкладався розгляд справи на дату, яка б влаштовувала позивача, а отже надавалось достатня можливість подання всіх необхідних доказів. При цьому, стаття 77 ГПК не передбачає можливості відкладення розгляду справи з підстав, заявлених в усній заяві представника позивача.

Зважаючи на строки розгляду спору передбачені статтею 69 ГПК України (позовна заява надійшла до суду 13.01.2017 р.), відсутність жодних клопотань сторін (про продовження розгляду спору, відкладення, тощо), вимоги розумності строку розгляду судового спору, справа підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Суд, розглянувши матеріали справи, встановив таке.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.01.2017р. відповідач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Згідно центрального реєстру та інформаційної довідки з питань господарської діяльності ОСОБА_5 ОСОБА_1 комерційна фірма "Гжесь" є суб'єктом господарської діяльності - форма підприємець.

Відповідно до платіжного доручення (підтвердження платіжного доручення-переказ) від 10.01.2014р. ОСОБА_1 комерційна фірма "Гжесь" (замовник) нараховано на рахунок ОСОБА_2 (бенефіціар) кошти у розмірі 9650,00 EUR, як передоплату за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т.

Згідно банківської довідки від 20.01.2015р. ОСОБА_1 комерційна фірма "Гжесь" (клієнт) має у 1 відділі у м. Ключборк поточний банківський рахунок № 38 1090 2170 0000 0001 0286 5432 у валюті євро (EUR), з вказаного рахунку 10.01.2014р. знято суму у розмірі 9650,00 EUR з метою здійснення переказу коштів за кордон на рахунок бенефіціара: дата банківської операції 10.01.2014.; призначення банківської операції - передоплата за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т, ОСОБА_2, АДРЕСА_1; сума - 9650,00 EUR. Також в довідці зазначено, що на рахунок № 38 1090 2170 0000 0001 0286 5432 до 19.01.2015р. не надходила сума у розмірі 9650,00 EUR у якості повернення суми з вищевказаного платіжного доручення.

Відповідно до інвойсу № 25/02/2016 від 25.02.2016р. фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (продавець) поставлено ОСОБА_1 комерційна фірма "Гжесь" (покупець) частину товару, а саме кукурудзу фуражну в кількості 21 т на загальну суму 2861,88 євро (EUR).

Як вбачається з документу, який підтверджує проведення прикордонного контролю перевезення кормів для тварин, які ввозяться на митну територію Європейського Союзу ОСОБА_2 (відправник або експортер) поставлено АТ Хімічні заводи Органіка-Азот, м. Ярослав (одержувач) партію корму для тварин (кукурудза (зерно)) в кількості 21000,00 кг. Декларантом або представником згідно даного документу є митне агентство JAS-FBG S.A. - комерційна фірма "Гжесь" ОСОБА_1, м. Волчин. ОСОБА_4 того, позивачем надано: ЄС - засвідчене попереднє повідомлення від 16.03.2016р. та його переклад з польської мови на українську, супровідний транзитний документ від 16.03.2016р. та його переклад з польської мови на українську мову, копію міжнародного ветеринарного сертифікату Щ-30 № 019401, копію заяви повітовому ветеринарному лікарю від 04.03.2016р.

09.09.2014р. ОСОБА_1 комерційна фірма "Гжесь" направлено фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 лист з вимогою повернути перераховану суму у розмірі 9650,00 EUR протягом 14 днів. При цьому, у даній вимозі вказано на невиконання угоди, а саме не поставлення товару незважаючи на попередню оплату.

Доказом направлення вимоги є поштова квитанція від 10.09.2014р. та повідомлення про одержання відповідачем 22.09.2014р. вищевказаної вимоги.

Оскільки відповідач своїх зобов'язань щодо повернення ним передоплати у сумі 9650,00 євро не виконав та не доставив позивачу обумовлений сторонами товар, а також, враховуючи поставку відповідачем частини товару, а саме кукурудзи фуражної в кількості 21 т на загальну суму 2861,88 євро, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення 6788,12 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 194221,69 грн.) основної суми боргу та 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 134828,90 грн.) процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги таке.

Підстава позову - це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача.

Зі змісту позовної заяви та доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що підставою для стягнення заборгованості позивач зазначає неналежне виконання відповідачем обов'язку повернення суми попередньої оплати за непоставлений оплачений товар та, як наслідок, повернення суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).

Лише позивач до початку розгляду справи по суті має право змінити підставу та предмет позову (ст. 22 ГПК України).

Згідно ч.2-3 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: продавець - за договором купівлі-продажу (п.1 ч.1 ст. 44 даного Закону).

Частиною 1 ст. 51 Закону передбачено, що до зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у покупця право вимагати передачі оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (на його розсуд) виникає одночасно зі спливом встановленого договором строку для передачі товару (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011р. у справі № 42/52).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу може укладатися в формі, видами якої є: 1) єдиний письмовий документ із підписами сторін; 2) обмін листами, факсограмами тощо, у яких сторони виражають волю укласти договір поставки, що ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 207 ЦК України. Договір купівлі-продажу може укладатися і шляхом відправлення покупцем передбачуваному постачальнику замовлення на певні види (асортимент) товару або продукцію, внесення передоплати.

Разом з тим, судом встановлено відсутність укладеного між сторонами спору єдиного письмового договору, також встановлено відсутність жодного рахунку (інфойса) на підставі якого позивачем 13.01.2014 р. перераховано відповідачу 9650 Євро як передоплата за закупівлю зерна нуту в кількості 21 т. (згідно платіжного доручення).

Отже, позивачем не доведено необхідність передання відповідачем товару в асортименті вказаному у платіжному дорученні, як і не доведено домовленість та обов'язок відповідача передати саме товар зерно нуту в кількості 21 т., а також те, що у приватного підприємця був (буде) в наявності даний товар та можливість його реалізації.

Проте, відповідно до матеріалів справи, позивач вимогою від 09.09.2014 р. просив відповідача повернути протягом 14 днів вказану вище перераховану суму.

Однак, ані вказана вимога, ані будь-які інші матеріали справи не містять строку, протягом якого відповідач (як продавець товару) повинен передати товар позивачу, у разі одержання від нього суми попередньої оплати.

Згідно імперативних приписів ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Судом з'ясовано, що позивачем не направлялася вимога відповідно до положень статті 530 цього Кодексу, стосовно зобов'язання відповідача передати товар зерно нуту в кількості 21 т.

Отже, відповідач (продавець) не може бути примушений до дій щодо повернення суми попередньої оплати, які (дії) не є обовязковими для нього (відповідача) в силу невизначеності законом та відносинами, які склалися між сторонами. Так, позивач має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати лише в разі, якщо відповідач не передав товар у встановлений строк.

При цьому, за нормами статті 662 ЦК України, сутність виконання обов'язку продавця з передання товару покупцеві, полягає в тому, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні товари, а тому виникає ряд особливостей виконання продавцем обов'язку щодо їх передання. Зокрема, у випадку, коли предметом договору є товар, який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, а тому його передача можлива лише після набуття продавцем права власності на цей товар.

З матеріалів справи не вбачається, а судом не встановлено факту можливості (або необхідності) передачі відповідачем позивачу товару відразу в момент надходження коштів в сумі 9650 Євро.

Згідно інвойса №25/02/2016 позивач прийняв від відповідача товар - кукурудза фуражна в кількості 21 тонна на суму 2861,88 Євро та прийняв саме після 28.02.2016 р., тобто після строку вказаного у вимозі.

Відповідно до ч.1 ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно ч.1 статті 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

За аналізом даної статті розрізняють груповий асортимент, тобто відношення більш-менш значної групи певної продукції, яка зазначена у договорі купівлі-продажу.

Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. (ч. 4 ст. 672 ЦК України).

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що кукурудза фуражна та зерно нуту є зернобобовими культурами (відповідно до Українського класифікатора товарів ЗЕД відносяться до продуктів рослинного походження (овочі та деякі їстівні коренеплоди та бульби; зернові культури), а згідно інвойса №25/02/2016 позивач прийняв від відповідача товар - кукурудза фуражна в кількості 21 тонн на суму 2861,88 Євро та прийняв саме після 28.02.2016 р., суд констатує факт прийняття позивачем товару від відповідача в асортименті, який не відповідає вказаному в платіжному дорученні та вимозі. Враховується, що прийнятий товар відповідає кількості зазначеної у платіжному дорученні.

При цьому позиція позивача, про зарахування зустрічних позовних вимог судом до уваги не приймається зважаючи на відсутність будь-яких заяв сторін (в т.ч. з боку позивача) щодо можливості зарахування зустрічних вимог, проте зарахування зустрічних вимог здійснюється лише за заявою однієї із сторін (ч. 2 ст. 601 ЦК України).

Отже, кукурудза фуражна в кількості 21 тонна є прийнятою, оскільки позивач у розумний строк після його одержання не повідомив відповідача про свою відмову від нього, більш того про прийняття даного товару свідчить як інвойс №25/02/2016, так і зміст позовної заяви та письмових пояснень від 06.02.2017 р.

Звертається увага, що за змістом ч. 5 ст. 672 ЦК України якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на викладене у сукупності, враховуючи вимоги законодавства України та встановлені факти, у відповідача на час розгляду справи у суді відсутній обов'язок повернення позивачу 6788,12 євро передоплати, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 6788,12 євро (еквівалентно 194221,69 грн.) боргу, оскільки останні не підтверджені належними доказами та заявлені необґрунтовано.

Позиція позивача стосовно наявності між сторонами відносин, які регулюються вимогами договору поставки, судом до уваги не приймається, оскільки за приписами статті 712 ЦК України, істотною умовою договору поставки є строк поставки самого товару, який, як з'ясовано судом, узгоджений сторонами не був, що, в свою чергу, свідчить про неможливість існування укладеного договору поставки.

Отже, не заслуговує на увагу позиція позивача з посиланням на ст. 267 ГК України, яка регулює саме відносини за договором поставки.

Згідно статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору.

При прийнятті рішення враховується, що позивач самостійно не звертався до суду за захистом свого права шляхом подання кондикційного позову, а суд самостійно позбавлений процесуально можливості застосувати статтю 1212 ГПК України, що в свою чергу також свідчить проте, що позовні вимоги заявлені безпідставно.

В зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 6788,12 євро (еквівалентно 194221,69 грн.) боргу, суд відмовляє у задоволенні позову щодо стягнення 4712,32 євро (еквівалентно 134828,90 грн.), оскільки останні позовні вимоги також є необґрунтованими.

При цьому, щодо процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення на загальну суму 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 134828,90 грн.), судом звертається увага на наступне:

Як передбачено ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як передбачено п. 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні взаємовідносини у письмовій формі, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений, крім того чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним (аналогічна позиція в постанові Верховного Суду України по справі №9/67-38 від 27.12.2010 р.).

Згідно імперативних приписів ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї .

Тобто, відповідач (продавець) не може бути примушений до дій щодо сплати процентів за користування належними позивачу коштами, які (дії) не є обовязковими для нього (відповідача) в силу невизначеності законом та договором купівлі-продажу розміру процентів.

Зважаючи на викладені обставини, оскільки ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами на загальну суму 4712,32 євро (що станом на 10.01.2017р. становить в еквіваленті 134828,90 грн.), задоволенню не підлягають у будь-якому випадку.

У відповідності до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору підлягають покладенню на позивача, в зв'язку із відмовою у позові.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Повне рішення складено 09.03.2017р.

СуддяС.В. Заверуха

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи;

2, 3 - позивачу (79038, м. Львів, вул. Пасічна, 39В, оф.1; 79038, м. Львів, а/с 9797);

4 - відповідачу, (АДРЕСА_2).