Рішення № 65382587, 13.03.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 березня 2017 рокуСправа № 921/49/17-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

Розглянув справу

за позовом Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", м.Дрогобич, Львівська область

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Тернопільекспортліспром-І", м. Підгайці, Тернопільська область

про cтягнення заборгованості в сумі 42 522,23 грн.

За участю представників сторін від:

Позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність №95 від 24.01.2016 р.);

Відповідача: не з"явився

Учаснику судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та розяснено його права і обовязки передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку статті 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

В судовому засіданні 13 березня 2017 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Державне підприємство "Дрогобицьке лісове господарство" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Тернопільекспортліспром-І" про cтягнення заборгованості в сумі 42 522,23 грн.

Ухвалою суду від 16.01.2017 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 02.02.2017 р., який в порядку статті 77 ГПК України відкладався на 21.02.2017 р., на 07.03.2017р., з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

У відповідності до статті 77 ГПК України, у звязку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, у судовому засіданні 07.03.2017р. судом оголошено перерву до 13.03.2017р., про що зазначено у формулярі (протоколі) судового засідання.

21.02.2017р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та наданих пояснень в судових засідань, просить позов задоволити. Також, через канцелярію суду подала документи, які витребовувались ухвалою суду та додаткові документи (вх. №6342 від 21.02.2017р.,вх. №7255 від 07.03.2017р. та вх.№7680 від 13.03.2017р.).

Представник відповідача в судових засіданнях заперечив щодо позову в усній формі, просить у задоволенні позову відмовити, про що зазначено у формулярах (протоколах) судових засідань. В судове засідання 13.03.2017р. представник відповідача не з"явився, однак, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву (вх.№7485 від 13.03.2017р.), в якому заперечує щодо позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні. Також через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№7484 від 13.03.2017р.).

Щодо клопотання відповідача про відкладання розгляду справи, то суд зазначає наступне.

Згідно статті 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.

Також, суд зазначає, що ГПК України не визначено коло осіб, які можуть представляти сторони господарського процесу, а тому таким представником може бути керівник, його заступник, бухгалтер (за довіреністю), тощо.

Відповідно до вимог статті 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають до господарського суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Таким чином, представник позивача, який на час розгляду даної справи перебуває в іншому судовому засіданні, не є єдиним можливим законним представником, за відсутності якого справа не може бути розглянута.

Слід зазначити, що в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", наголошено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Згідно частини 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України, кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Позовна заява (вх. №53) відповідно до даних журналу вхідної кореспонденції господарського суду Тернопільської області, отримана 11.01.2017р., а отже строк розгляду спору у даній справі встановлений по 11.03.2017р., та закінчився - 13.03.2017р. з врахуванням статті 253 Цивільного кодексу України.

Клопотання за правилами, встановленими ч.3 ст. 69 ГПК України, про продовження строку розгляду спору суду не подано.

Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі і за клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи (вх. №6362 від 21.02.2017р.), що підтверджується відповідними ухвалами суду, а також у судовому засіданні судом оголошувалась перерва, про що зазначено в формулярі (протоколі) судового засідання.

Також, на виконання вимог ухвал суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, що свідчить про те, що відповідач скористався своїм правом, передбаченим ст. ст. 4-3, 22, 59 ГПК України.

Враховуючи викладене, з урахуванням дотримання розумного строку розгляду спору та запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору, суд не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

23 липня 2015 року Товарною біржою "Львівська Універсальна" проведено торги, за результатами яких між Державним підприємством "Дрогобицьке лісове господарство" (як, Продавець/позивач) та Дочірнім підприємством "Тернопільекспортліспром-І" (як, Покупець/відповідач) укладено Біржові угоди №3-БТ/07-15, №4-БТ/07-15, №5-БТ/07-15, №6-БТ/07-15 на купівлю-продаж лісоматеріалів.

Згідно з п. 1.1 Біржових угод Продавець зобов'язується продати Покупцю, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар - лісоматеріали.

Сторони домовились п.1.2 Біржових угод, що купівля-продаж згідно з даними угодами здійснюється відповідно до результатів аукціонних торгів від 23.07.2015р., проведених на ЛУТБ.

У відповідності до п. 3.1 Біржових угод поставка товару здійснюється у відповідності з правилами ІНКОТЕРМС: EXW ДП "Дрогобицьке лісове господарство" (Франко-проміжний склад).

Продавець зобов"язався передати покупцю товар, згідно характеристик, що зазначені в п.1.1 даних ОСОБА_3, в свою чергу Покупець зобов"язався провести оплату за наявний на базисі поставки товар протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від Продавця ( п.п. 4.2, 4.3 Біржових угод).

Пунктом 5.1 Біржових угод Покупець оплачує за фактично наявний на базисі поставки товар протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від Продавця.

ОСОБА_3 вступає в силу з моменту її реєстрації на ЛУТБ та діє до повного виконання сторонами своїх зобов"язань згідно з даною ОСОБА_3 (п. 8.1 Біржових ОСОБА_3).

Вказані Біржові угоди підписані уповноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Біржових угод №3-БТ/07-15, №4-БТ/07-15, №5-БТ/07-15, №6-БТ/07-15 від 23 липня 2015 року позивач продав, а відповідач купив товар лісоматеріали, про що свідчать товарно-транспортні накладні, які підписані повноважними представниками сторін та товаро-транспортні накладні при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) (в електронному форматі).

Як стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, про що свідчать платіжні доручення.

Отже, станом на час звернення з позовом до суду основна заборгованість відповідача перед позивачем складає 36 142,23 грн.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором купівлі - продажу.

Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Біржових угод №3-БТ/07-15, №4-БТ/07-15, №5-БТ/07-15, №6-БТ/07-15 від 23 липня 2015 року (відповідно до умов яких Продавець зобов'язався продати Покупцю, а Покупець зобов'язався оплатити та прийняти товар лісоматеріали ( п.1.1 Біржових угод)), позивач продав, а відповідач купив товар лісоматеріали, що підтверджується товарно-транспортними накладними, які підписані повноважними представниками сторін та товаро-транспортними накладними при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) (в електронному форматі) (містяться в матеріалах справи).

Отримання товару відповідачем стверджується підписами відповідача та його представників про отримання товару на цих товарно-транспортних накладних.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, товаро транспортна накладна є первинним обліковим документам у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобовязань, та є підставою виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідають спірні товарно-транспортні накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.

Отже, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №3-77гс15 від 29.04.2015р.

Як визначено п.п. 4.2, 4.3 Біржових угод Продавець зобов"язався передати Покупцю товар, згідно характеристик, що зазначені в п.1.1 даних ОСОБА_3, в свою чергу Покупець зобов"язався провести оплату за наявний на базисі поставки товар протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від Продавця.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1 Біржових угод Покупець оплачує за фактично наявний на базисі поставки товар протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від Продавця.

Суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому відсутність рахунку не звільняє відповідача як споживача від обов'язку оплатити одержаний товар. (аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГС України від 19.11.2014р. у справі №914/1559/14).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен не пізніше наступного дня, з дня прийняття товару.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Проте, відповідач заборгованість за порушення строків оплати за спірними біржовими угодами не сплатив, заборгувавши позивачу 36 142,23 грн. основного боргу.

Положенням статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

18 січня 2016 року позивачем надіслано відповідачу претензію №31 з вимогою погасити заборгованість, яку останнім залишено без задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, що підтверджується платіжними дорученнями (знаходяться в матеріалах справи).

Факт оплати підтверджує визнання поставки товару.

Отже, основна заборгованість відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи в суді становить 36 142,23 грн.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 36 142,23 грн, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5% штрафу у розмірі 6380, 00 грн. відповідно до п. 6.3 Біржових угод, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).

В силу вимог статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Так, пунктом 6.3 Біржових ОСОБА_3 вказано, що за прострочення оплати за товар на умовах з даною ОСОБА_3 Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 5% від суми даної угоди.

Однак, як вбачається із матеріалів справи доказів заборгованості по кожній окремій Біржовій угоді позивачем не надано, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5% штрафу у розмірі 6380,00 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 36 142,00 грн. основного боргу. У решті частин позовних вимог суд у задоволенні позову відмовляє.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, згідно статті 49 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Тернопільекспортліспром-І", майдан Незалежності, 5, кв. 4, м. Підгайці, Тернопільська область (ідентифікаційний код 39394201) на користь Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", вул. Стрийська, 29, м. Дрогобич, Львівська область (ідентифікаційний код 00992390) - 36 142 грн. 23 коп. основного боргу та 1 359 грн. 94 коп. судового збору

3. Наказ видати згідно статті 116 ГПК України.

4. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано "17" березня 2017 року.

СуддяЯ.Я. Боровець