Рішення № 65380744, 09.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/2022/2017 Головуючий в 1-й інстанції - Катющенко В.П.

№755/7762/16-ц Доповідач-ЧобітокА.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.

при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3,ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ житлового приміщення,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року позивачі пред»явили вказаний позов до відповідачів та зазначали,що сторонам на праві спільної часткової власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_1,загальною площею 81,3 кв.м та 60,7 кв.м житловою площею і складається з трьох ізольованих кімнат відповідно 19,3 кв.м.21,5 кв.м та 19.90 кв.м.

Посилаючись на те, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано в 2014 році, після чого в сім»ї погіршилися стосунки, внаслідок чого сторони не можуть досягти згоди щодо розпорядження квартирою та визначити порядок користування нею, ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_4 просили виділити в спільне користування житлову кімнату розміром 19,9 кв.м, що на технічному плані позначена під № 8, а відповідачам житлові кімнати розміром 19,3 кв.м та 21,5 кв.м.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року позов задоволено. Вирішено встановити порядок користування спірною квартирою,виділивши позивачам житлову кімнату розміром 19,9 кв.м, що на технічному плані позначена під № 8.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове,яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає,що позовні вимоги безпідставні,оскільки позивачі не надали доказів неможливості дійти згоди щодо розпорядження квартирою та визначення порядку користування. Встановлений порядок користування призведе до порушення прав кожного з співвласників квартири,оскільки в квартирі існує два балкони, вихід до яких здійснюється з кімнат за номерами 7 та 8 і , на її думку, мають бути місцями загального користування.

Вислухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_2 ,обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11.11.2009 року, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією , квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам її сім»ї - ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівних долях. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» ( а.с. 3).

Вказана квартира складається з трьох ізольованих кімнат розміром 19,3 кв.м , 19,9 кв.м, 21,5 кв.м та підсобних приміщень : кухня - 7,7 кв.м, ванна кімната - 3,20 кв.м, вбиральня - 1,10 кв.м, коридор 7,7 кв.м , вбудована шафа, 0,90 кв. м та двох балконів у кімнатах розміром 19,9 кв.м та 21,50 кв.м..

.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановивши порядок користування спірною квартирою шляхом виділення у спільне користування позивачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кімнати № 8 площею 19,9 кв.м, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі мають право на володіння та користування часткою свого майна, пославшись при цьому на ч. 3 ст. 358 ЦК України, зазначивши при цьому, що дане визначення порядку не буде порушувати житлові права інших співвласників.

Проте з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки до нього суд прийшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, без належного дослідження доказів наданих сторонами на підтвердження своєї позиції та з»ясування обставин справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно). Майно може належати на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Як роз»яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду») ( п. 17).

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на житло, то спірна квартира належить сторонам на праві приватної , спільної сумісної власності , внаслідок приватизації згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», тобто частки співвласників не виділено.

Проте, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково вважав, що на правовідносини, що виникли між сторонами поширюється правовий режим спільної часткової власності, застосувавши ст.. 358 ЦК України .

Разом з цим, Верховний Суд України Постанові № 20 від 22.12.1995 року із змінами роз»яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 369 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між .

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень статті 13, частини третьої статті 16, статті 319 ЦК у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу ( п. 1 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року).

Встановлюючи порядок користування спірною квартирою у спосіб запропонований позивачами, суд першої інстанції вважав , що він не порушуватиме житлові права інших співвласників.

Проте до такого висновку суд прийшов помилково, оскільки не врахував того, що спільне сумісне майно сторін складається з трьох кімнат та допоміжних приміщень, а співвласників п»ятеро, тобто надання у користування ізольованого приміщення позивачам суттєво погіршить права інших трьох співвласників майна, які свою згоду на роздільне володіння та користування спільним майном не надавали.

При цьому слід зазначити, що виділивши у користування позивачів ізольоване приміщення , яке має вихід на один із балконів, суд не вирішивши питання щодо порядку володіння та користування іншими приміщеннями , як жилими , так і допоміжними, фактично таким чином надав право позивачам користуватися не тільки житловим приміщенням площею 19,9 кв. м, а і всім іншим спільним майном, в тому числі і кімнатами площею 19,3 кв.м та 21,5 кв.м, що порушує рівність прав та забезпеченість рівних умов здійснення цих прав інших власників спільного майна.

Крім того, відповідно до п. 52 Правил обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов і надання ним житлових приміщень в Українській РСР - при наданні житлових приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старше 9 років, окрім подружжя.

Проте , встановивши порядок користування у спосіб запропонований позивачами, суд першої інстанції на вказану обставину уваги також не звернув.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні вимог позивачів про встановлення порядку користування спірною квартирою у запропонований ними спосіб як такий, що порушує права інших співвласників .

Керуючись ст.ст. 88, 304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3,ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3,ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір по 606 грн. 32 коп. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -