Рішення № 65375632, 15.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1224/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Кравця Ю.І., Комлевої О.С.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року,

встановила:

У травні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 листопада 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав йому кредитні кошти у розмірі 220 000 доларів США під 12,30% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк до 12 листопада 2022 року.

У якості забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором, між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки від 13 листопада 2007 року, згідно з яким вона прийняла на себе зобовязання відповідати за зобовязаннями ОСОБА_3, які виникають з умов кредитного договору.

Проте відповідачі порушили умови повернення платежів, у результаті чого станом на 07 травня 2012 року утворилася заборгованість за договором кредиту в розмірі 2194661,52 грн.

30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобовязань TOB «Український промисловий банк» на користь ПAT «Дельта Банк».

На підставі викладеного та з наведених у позовній заяві підстав банк звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року позов було задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФКВІП-07 в сумі 2 194 661 грн. 52 коп., яка складається із: 1 572 223 грн. 68 коп. заборгованість за кредитом; 561 271 грн. 86 коп. заборгованість за відсотками та 61 165 грн. 98 коп. комісія. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (т.1 а.с.253-256, 258)

Вказане судове рішення оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Сторони судове засідання повторно не зявилися. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник, відповідач ОСОБА_3 та поручитель, відповідач ОСОБА_4, не виконали взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаними договорами. Тому права позивача були порушені і відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 2194661,52 грн, в тому числі: за тілом кредиту 1572223,68грн, за відсотками за користування кредитом 561271,86 грн, комісії, передбаченої договором 61165,98 грн. Також суд дійшов висновку, що ПАТ «Дельта Банк» надав належні та допустимі докази заміни кредитора, тому на підставі договору від 30 червня 2010 року до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, що виникло з договору про надання кредиту та договору поруки, які укладені з відповідачами. Законом не передбачено, що у випадку неналежного повідомлення боржника про заміну кредитора зобов'язання за кредитним договором припиняється. Підстав для невиконання кредитних зобов'язань новому кредитору,передбачених ч. 2 ст. 517 ЦК України у даному випадку немає.

Проте з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Таким чином при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою зясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вказаним нормам закону судове рішення у повній мірі не відповідає.

Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 13 листопада 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 490/ФКВІП-07, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_3 грошові кошти (кредит) в іноземній валюті у сумі 220 000 доларів США, строком користування з 13 листопада 2007 року по 12 листопада 2022року, зі сплатою процентної ставки у розмірі 12,30 % річних за весь час фактичного користування кредитом.

Позивач умови кредитного договору виконав та надав відповідачу кошти, які зазначені в кредитному договорі, що підтверджується копією квитанції на видачу готівки від 20 листопада 2007 року № 13434 на суму 220 000 доларів США, еквівалент у гривнях 1 111 000 грн. У зазначеній квитанції отримувачем коштів зазначений ОСОБА_3, який підписав зазначену квитанцію.

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФКВІП-07, між ТОВ «Український промисловий банк» з одного боку та ОСОБА_4 з іншого боку, 13 листопада 2007 року було укладено договір поруки № 490/ZФПОР-07, відповідно до якого ОСОБА_4 виступила поручителем та поручилася відповідати за виконання ОСОБА_3 умов вказаного кредитного договору. Зі змістом, умовами та правовими наслідками зазначеного кредитного договору відповідачка ОСОБА_4 була ознайомлена та згодна, про що свідчить її підпис на договорі поруки.

Згідно з п. 3.1. кредитного договору наданий ОСОБА_3 кредит забезпечується іпотекою квартири № 8 на вул. Катериненська, 35 в м. Одесі, яка належить у рівних долях відповідачам на праві приватної власності.

30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Український промисловий банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань товариством на користь ПАТ «Дельта Банк». Вказаний договір 30 червня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2,зареєстровано в реєстрі за № 2258.

Пунктом 4.1. вказаного вище договору встановлено, що в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ «Український промисловий банк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед НБУ, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Український промисловий банк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях.

Відповідно до положень ст. 516 ЦК України відступлення ТОВ «Український промисловий банк» прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до ПАТ «Дельта Банк» не вимагає отримання згоди боржників. Права вимоги оцінено за справедливою вартістю на підставі договору № 20/04, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Експертно-оціночна компанія» 20 квітня 2010 року та договору на проведення рецензування, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Будфінанс-Консалт»12 травня 2010 року.

Згідно з п. 4.2. договору внаслідок передачі ТОВ «Український промисловий банк» ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Український промисловий банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Згідно з п. 4.3. договору ПАТ «Дельта Банк» у власність переходять (відступаються) права вимоги за зобов'язаннями,визначеними в п.п. 1.7., 4.1. цього договору, в обсязі та на умовах, що існували на момент передачі договорів.

Пунктом 1.7. договору визначено значення кредитні та забезпечувальні договори та встановлено, що кредитні та забезпечувальні договори (договори застави (іпотеки), поруки), укладені ТОВ «Український промисловий банк» з боржниками, права вимоги за якими передані в заставу Національному банку і забезпечують виконання ТОВ «Український промисловий банк» кредитних зобов'язань перед Національним банком, та підлягають передачі на підставі цього договору. Перелік кредитних та забезпечувальних договорів наведений в додатку № 2 до цього договору.

Надану суму кредиту ОСОБА_3 повинен був повернути у встановлені п. 1.11. кредитного договору строки, яким встановлено, що позичальник зобов'язаний сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику у зв'язку з укладанням цього договору, а також інших фінансових зобов'язань позичальника, які виникають у зв'язку з укладанням цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.4. кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш, як 1 222,22 дол. США по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця,наступного за місяцем отримання кредиту. Дозволяється дострокове повне або часткове повернення кредиту. У випадку внесення позичальником коштів на повернення заборгованості за кредитом у сумі, що перевищує розмір щомісячного платежу по кредиту, надлишкова сума коштів, після виконання п. 2.9. та п.4.2.2. цього договору, зараховується в рахунок повернення кредиту.

Згідно з п. 5.2. договору у випадку порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним, комісій та інших платежів за цим договором, банк має право вимагати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості.

У випадку порушення позичальником своїх обов'язків, передбачених цим договором (крім тих, що зазначені в п. 5.2.цього договору), банк має право вимагати від позичальника, а позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 0,5 % від суми кредиту за кожен випадок такого порушення.

Згідно з п. 6.2. договору банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів,комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або його поручителями (заставодавцями, гарантами, поручителями, майновими поручителями) умов цього договору та/або договорів,укладених у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором,а позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги від банку (а у випадку передбаченому п. 4.2.5. не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором,а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі настання порушення позичальником строків платежів за договором, невиконання обов'язків по сплаті чергових платежів та інші порушення.

Пунктом 1 договору поруки передбачено,що поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФКВІП-07, за яким останній зобовязався до 12 листопада 2022 року повернути кредит у розмірі 220 000 дол. США, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором, та за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФК-07/СК,за яким останній зобов'язаний по 12 листопада 2022 року повернути кредит у розмірі 5 508,54 грн, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно з п. 3 договору поруки поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків.

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор повідомляє про це поручителя, шляхом направлення письмової вимоги з зазначенням суми заборгованості та реквізитів рахунків, на які поручитель зобов'язаний сплатити заборгованість.

На підставі невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, позивачем рекомендованою кореспонденцією було направлено боржнику лист-попередження від 15 квітня 2011 року № 4374 щодо наявної простроченої суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 66 953,23 дол. США та 20 911,07 грн.

Також, банком направлено на адресу ОСОБА_4 досудову вимогу від 07 травня 2012 року № 48.2-08.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки повязане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію,яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобовязань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобовязання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обовязків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Тобто, «основне зобовязання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обовязки сторін кредитного договору.

Як встановлено судом, боржник ОСОБА_3 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 12 листопада2022 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум,погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами,повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається з пункту 2.4. кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш, як 1 222,22 дол. США по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Відповідно до пункту 2 договору поруки відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобовязань за кредитним договором.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобовязань за кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобовязань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не предявить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16 щодо дострокового погашення кредиту, яка є обовязковою для застосування судами.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 1 договору поруки передбачено, що поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФКВІП-07, за яким останній зобовязався до 12 листопада 2022 року повернути кредит у розмірі 220 000 дол. США, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором, та за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФК-07/СК, за яким останній зобов'язаний по 12 листопада 2022 року повернути кредит у розмірі 5 508,54 грн, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно з п. 3 договору поруки поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків.

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор повідомляє про це поручителя, шляхом направлення письмової вимоги з зазначенням суми заборгованості та реквізитів рахунків, на які поручитель зобов'язаний сплатити заборгованість.

На підставі невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, позивачем рекомендованою кореспонденцією було направлено боржнику лист-попередження від 15 квітня 2011 року № 4374 щодо наявної простроченої суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 66 953,23 дол. США та 20 911,07 грн.

Також, банком направлено на адресу ОСОБА_4 досудову вимогу від 07 травня 2012 року № 48.2-08.

Кредитним договором передбачено виконання грошових зобовязань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення банком до поручителя досудової вимогу в межах шести місяців за кожним місячним платежем, тому є правові підстави вважати поруку ОСОБА_4 припиненою.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з розясненнями викладених в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобовязані

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, рішення районного суду в частині задоволення позову про стягнення з поручителя ОСОБА_4 кредитної заборгованості та судових витрат на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині ПАТ «Дельта Банк» у задоволені позову.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та судових витрат відповідає зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення. Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Тому рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 січня 2014 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 490/ФКВІП-07 в сумі 2 194 661 грн. 52 коп., яка складається із: 1 572 223 грн. 68 коп. заборгованість за кредитом; 561 271 грн. 86 коп. заборгованість за відсотками та 61 165 грн. 98 коп. комісія та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1609 грн. 50 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_5

ОСОБА_6