Рішення № 65373147, 13.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5256/16 Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 22-ц/783/1647/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Б.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Левика Я.А.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, АТ «ОТП Банк», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Підрозділ примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ у Львівській області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів іпотеки, скасування записів про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме та витребування квартир,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_4 ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що районний суд не взяв до уваги, те що майно вибуло з права власності позивача на підставі двох договорів іпотеки № РМL-600/236/200/1 від 27.11.2007р. та № РМL-600/236/200/2 від 27.11.2007р., які були укладені на підставі підробленої довіреності від 27.11.2007р., посвідченої приватним нотаріусом Львівського МНО ОСОБА_9 за реєстровим №3054, а тому вважає, що ні відповідач-1, ні відповідач-3 не мали законних підстав діяти від імені позивача. Вважає, що майно позивача вибуло з її володіння не з її волі, а саме шляхом незаконного відчуження. Окрім того звертає увагу, що судом було позбавлено позивача можливості належним чином ознайомитися з долученими документами на заперечення позовної заяви, які суд долучив до матеріалів справи.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити: 1) визнати недійсним договір іпотеки № РМL-600/236/200/1 від 27.11.2007р., укладений від імені ОСОБА_10, гр. ОСОБА_11 та ЗАТ «ОТП Банк»; 2) визнати недійсним договір іпотеки № РМL-600/236/200/2 від 27.11.2007р., укладений від імені ОСОБА_10, гр. ОСОБА_11 та ЗАТ «ОТП Банк»; 3) скасувати запис про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1396405, вчинений 21.06.2013р. приватним нотаріусом ОСОБА_12; 4) скасувати запис про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1397531, вчинений 21.06.2013р. приватним нотаріусом ОСОБА_12; 5) скасувати запис про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 17363293, вчинений 09.11.2016р. приватним нотаріусом ОСОБА_13; 6) скасувати запис про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 17361140, вчинений 09.11.2016р. приватним нотаріусом ОСОБА_13; 7) витребувати від відповідача 5 ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на користь позивача ОСОБА_4, квартири №4 «А» та №6 у будинку №44 що на пл. Ринок у м. Львові.

ОСОБА_5, ОСОБА_14, представники АТ «ОТП Банк», ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», Підрозділу примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ у Львівській області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 в судове засідання не зявилися, хоча про розгляд справи повідомлялися належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що 27 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_10, від імені якої на підставі довіреності за реєстровим №3054 від 27.11.2007 року, яка посвідчена приватним нотаріусом ЛМНО ОСОБА_9, діяла ОСОБА_11 та не скасована, було укладено два договори іпотеки № PML-600/236/2007/1 та № PML- 600/236/2007/2. Квартира №6 у м. Львів, пл. Ринок, 44 була предметом іпотеки на підставі договору іпотеки № PML- 600/236/2007/1 від 27.11.2007 року, а квартира №4 «а» у м. Львів, пл. Ринок, 44 була предметом іпотеки на підставі договору іпотеки № PML- 600/236/2007/2 від 27.11.2007 року. Зі змісту зазначених договорів іпотеки випливає, що іпотекою забезпечувалися всі зобовязання ОСОБА_5 перед ЗАТ «ОТП Банк».

Оскільки ОСОБА_5 не виконувала своїх зобовязань перед ЗАТ «ОТП Банк», а в подальшому не виконувала їх перед його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», позивач звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: - квартиру №6 загальною площею 65,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Ринок,44 та квартиру №4 «а» загальною площею 11,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 44 та належить на праві приватної власності позивачу, та такий був задоволений відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2012 року у справі № 1304/4599/12. (а.с.107-109)

В процесі примусового виконання судового рішення, 12 червня 2013 року відбулися прилюдні торги, які були проведені філією 14 ПП «ОСОБА_15Ш.», в результаті яких спірні квартири придбала ОСОБА_7 відповідно до протоколів №1413171-2 та №1413171-3.

21.06.2013 року, ОСОБА_7 зареєструвала права власності на придбані нею квартири про, що внесено відповідні записи до державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.06.2013р. за №1396405 та №1397531.

09 листопада 2016 року, ОСОБА_8 придбала спірні квартири у ОСОБА_7 уклавши договори купівлі-продажу №1536 та №1539 і зареєструвала права власності на придбані нею квартири про, що внесено відповідні записи до державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2016р. за №17361140 та №17363293.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 районний суд встановив факт пропуску позивачем трьохрічного строку на звернення до суду, однак відмовив в позові з тих підстав, що відсутні підстави визнати недійсними договори іпотеки № PML-600/236/2007/1 та № PML-600/236/2007/2 від 27.11.2007 року, оскільки довіреність, на підставі якої діяла ОСОБА_14 в судовому порядку недійсною не визнавалася. Окрім того суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову в частині витребування спірних квартир в силу ч.2 ст. 388 ЦК України, тому і в частині позовних вимог щодо скасування записів про права власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме майно №1396405 від 21.06.2013р., № 1397531 від 21.06.2013р., № 17363293 від 09.11.2016р. та №17361140 слід відмовити за їх безпідставністю, оскільки такі позовні вимоги є похідними.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-246цс14 від 11 лютого 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Матеріалами справи встановлено, що 10.11.2016р. представник ОСОБА_7 ОСОБА_3 подав суду заперечення на позовну заяву, у якому просив суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог та відмовити в таких у звязку зі спливом строку позовної давності. (а.с. 96-99)

Також 10 листопада 2016 року представник ПАТ «ОТП Банк» - ОСОБА_16 подав суду заяву, у якій просив застосувати строк позовної давності. (а.с. 121)

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що передбачені ст.ст. 252255 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Окрім того колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2460цс16 від 16 листопада 2016 року, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України та відповідно до якої пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Встановлено, що позивач була стороною у справі у цивільній справі №1304/4599/12, яка розглядалася Галицьким районним судом м. Львова та по якій 06 червня 2012 року ухвалено рішення. Відповідно по даній справі вона викликалася в судові засідання. А тому могла довідатися про порушення свого права, а відтак саме зі зазначеної дати розпочався перебіг позовної давності, оскільки з цього моменту в ОСОБА_4 виникло право на позов, тобто можливість реалізувати своє право, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Однак як вбачається з матеріалів справи позовну заяву ОСОБА_4 подала до суду лише 11.08.2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що районний суд на вищенаведені норми закону та обставини справи уваги не звернув, а тому приходить до висновку про скасування рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року та ухвалення нового рішення, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, АТ «ОТП Банк», ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Підрозділ примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ у Львівській області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів іпотеки, скасування записів про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме та витребування квартир відмовити у звязку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст.309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, АТ «ОТП Банк», ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Підрозділ примусового виконання рішень ДВС ГТУЮ у Львівській області, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів іпотеки, скасування записів про право власності у відомостях державного реєстру речових прав на нерухоме та витребування квартир відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді