Рішення № 6537306, 04.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/612 04.11.09 За позовом Дочірнього підприємства «Фітоцех»Товариства з обмеженою відповідальністю «Оленка» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Будматтех»

Про           стягнення 59 927 грн. 86 коп.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Скворцов К.М. –директор

Від відповідача не з’явився

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.10.2009р. було оголошено перерву до 04.11.2009р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Дочірнього підприємства «Фітоцех»Товариства з обмеженою відповідальністю «Оленка»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Будматтех»53000 грн. основного боргу та оплаті за обладнання та 927,86 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору № 2 від 25.02.2005р. передав відповідачу електрообладнання на суму 53000,00 грн. Згідно з п. 2 договору відповідач повинен був здійснити оплату даного обладнання на таких умовах: 50% попередня оплата, другий платіж до 31.05.2005р. В порушення умов даного договору відповідач не оплатив позивачу вартість отриманого обладнання.

Позивачем в судовому засіданні 21.10.2009р. було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 53000 грн. основного боргу, 22973 грн. збитків від інфляції, 4770 грн. –3% річних та 10000 грн. моральної шкоди, вього 90743 грн.

Відповідач в судове засідання 04.11.2009р. не з’явився. Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала надіслана за адресою, що зазначена в позовній заяві та в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (м. Київ, вул. А.Бучми, 2, кв. 75).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідач у поданому письмовому відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідно до умов вищезгаданого договору не отримував від позивача обладнання, оскільки передавши довіреність серії ЯИП № 955153 від 24.02.2005р. позивачу, не мав можливості виконати умови щодо 50% попередньої оплати. Крім того, зазначає, що підпис на накладній № 1 від 25.02.2005р. не співпадає з підписом особи, яка мала отримати товар відповідно до довіреності серії ЯИП № 955153 від 24.02.2005р.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

25.02.2005р. між Дочірнім підприємством «Фітоцех»Товариства з обмеженою відповідальністю «Оленка»(поставщик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Будматтех»(покупець) було укладено договір № 2 (далі - Договір).

Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 Договору поставщик зобов’язався поставити, а покупець купити на складі в місті Молочанськ 3 (три) комплекти електротехнічного обладнання до трансформаторів ЕТМНР-2500/10 УХЛ-4 на суму 53000 грн. в тому числі ПДВ.

Пунктом 2 Договору визначено умови оплати наступним чином: 50% предоплати. Другий етап оплати до 31.03.2005р. з можливою пролонгацією.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач неправомірно ухиляється від сплати отриманого на підставі Договору згідно накладної № 1 від 25.02.2005р. обладнання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з п. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В матеріалах справи наявна накладна № 1 від 25.02.2005р. в якій зазначено, що ДП «Фітоцех»ТОВ «Оленка»відпустив ТОВ «НВЦ «Будматтех»через Сахно Ігоря Вікторовича за довіреністю Серії ЯИП № 955153 від 24.02.2005р. товар на загальну суму 53000 грн.

Однак, за наслідками проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва № 36/612 від 30.11.2005р., було встановлено, що підпис від імені Сахна І.В. у графі «Одержав»у накладній № 1 від 25.02.2005р. виконаний не Сахном Ігорем Вікторовичем (висновок № 393 складений 14.02.2006р.).

Разом з тим, в ході перевірок, проведених Токмацьким МРВ УМВС України в Запорізькій області (постанови від 29.12.2005р., від 18.08.2007р. та від 13.12.2007р.) було встановлено, що 25.02.2005р. представниками ТОВ «НВЦ «Будматтех»фінансовим директором Сахно І.В. та засновником Горбань І.С. найняли в Молочанському ПЖКХ автокран і робітників для завантаження електрообладнання на автомобіль «КАМАЗ», який спеціально був найнятий гр. Сахно І.В. в м. Києві. Коли обладнання було завантажене Сахно І.В. зіславшись на термінові обставини виїхав в м. Київ, доручивши оформити документи Горбань І.С. Тому за підписом Горбань І.С. було складено акт прийому-передачі обладнання та накладну № 1 від 25.02.2005р., та в подальшому доставлено на завод в м. Запоріжжя «Металургпром»району Бобурка, що підтверджується письмовими поясненнями Горбань І.С.

Горбань І.В. підписавши накладну та акт прийому-передачі виражав волю ТОВ «НВЦ «Будматтех», що свідчить про одержання ТОВ «НВЦ «Будматтех»електротехнічного обладнання для трансформаторів ЕТМНР 2500/10 УХЛ-4

Пункт 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлює обов’язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В п. 2 Договору зазначено, що строк оплати може бути пролонговано, однак жодних доказів на підтвердження того, що між сторонами було досягнуто згоди щодо встановлення інших строків оплати, ніж визначених в Договорі, не подано.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов Договору, не виконав свого обов’язку покупця, плату за отриманий товар у визначені Договором строки повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить вартість отриманого обладнання в розмірі 53 000 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 53 000 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 22973 грн. збитків від інфляції та 4 770грн. –3 % річних.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди задоволенню не підлягають виходячи з наступного

Позивач не обґрунтовує та не зазначає з посиланням на норми чинного законодавства України в чому полягає порушення прав, внаслідок яких завдано моральну шкоду.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»також визначено:

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3).

Зокрема, з’ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди та в чому вона полягає, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди.

Таким чином, позовні вимоги Дочірнього підприємства «Фітоцех»Товариства з обмеженою відповідальністю «Оленка»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 10 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/95 від 29.02.1996р. (із змінами) розмір ставок державного мита із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися відповідно до підпункту «б»пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993р., згідно якого розмір ставки держмита із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди становить 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн.

Із заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивачем згідно квитанції № QS4312713 від 20.10.2009р. держмито за вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. сплачено в розмірі 100 грн., отже в більшому розмірі ніж передбачає Декрет Кабінету Міністрів України.

Також із цієї заяви вбачається, що при здійсненні підрахунку розміру сплати державного мита за збільшення вимог позивачем було нараховано та відповідно сплачено згідно квитанції № QS4312713 від 20.10.2009р. державне мито на розмір держаного мита за первісними вимогами та на витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993р. сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене, зайве сплачене позивачем державне мито в розмірі 31,58 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Будматтех»(м. Київ, вул. Бучми, 2. офіс 75, код 33056102) на користь Дочірнього підприємства «Фітоцех»Товариства з обмеженою відповідальністю «Оленка»(м. Київ, бул. Кольцова, 15-А, кв. 257, код 24519634) 53 000 (п’ятдесят три тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 22973 (двадцять дві тисячі дев’ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. збитки від інфляції, 4770 (чотири тисячі ) грн. 00 коп. –3% річних, 807 (вісімсот сім) грн. 43 коп. витрат по сплаті державного мита та 104 (сто чотири) грн. 99 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

4. Повернути Дочірньому підприємству «Фітоцех»Товариства з обмеженою відповідальністю «Оленка»(м. Київ, бул. Кольцова, 15-А, кв. 257, код 24519634) з Державного бюджету України зайво сплачене квитанцією № QS4312713 від 20.10.2009р. державне мито в сумі 31 (тридцять одну) грн. 58 коп. Господарського суду міста Києва № 36/612.

СуддяТ.Ю.Трофименко

Повний текст рішення виготовлений

та підписаний 09.11.2009р.