Ухвала суду № 65367667, 15.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/24281/16-ц Провадження № 22-ц/772/630/2017Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 24Доповідач Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів: Голоти Л.О., Шемети Т.М.,

при секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2017 року у цивільній справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за період навчання, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року Одеський державний університет внутрішніх справ звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за період навчання.

Зазначав, що ОСОБА_2 відповідно до вимог Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15.08.2005 року по 24.05.2011 року. У 2005 році відповідач був зарахований курсантом Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, поставлений на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання у відповідності до наказу від 15.08.2005 №95 о/с.

Загальна сума витрачена на навчання ОСОБА_2 за період з 15.08.2005 року по 11.07.2009 року складає 31 763,78 грн.

Після закінчення навчання, відповідач був відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України у Вінницькій області. Відповідно до наказу УМВС України від 24.05.2011 №91 о/с ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ за п.64 «ж» (за власним бажанням).

Відповідно до ст.18 Закону України «Про міліцію» особи начальницького складу ОВС, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Посилаючись на вищенаведене, а також на те, що відповідач був звільнений з ГУМВС України у Вінницькій області за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання, однак з моменту звільнення по сьогоднішній день добровільно не відшкодував витрати, понесені університетом на його навчання, позивач просив: поновити строк звернення до суду; стягнути з ОСОБА_2 на користь Одеського державного університету внутрішніх справ витрати на навчання в сумі 31 763,76 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішення суду, Одеський державний університет внутрішніх справ подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити клопотання про поновлення строку для пред'явлення позовної заяви, поновити строк для звернення до суду та повернути справу до суду першої інстанції для вирішення по суті.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

У справі встановлено, що згідно витягу з наказу ректора Одеського юридичного інституту НУВС №95 о/с від 15.08.2005 року відповідно до наказу ректора НУВС від 15.08.2004 року №274 о/с прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом 1-го курсу факультету №3 з підготовки слідчих, освітньо кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання, з 15.08.2005 року, з присвоєнням спеціального звання «Рядовий міліції» УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_2 (а.с.11).

Відповідно до контракту №1735 від 18.06.2006 року про підготовку фахівців в Одеському юридичному інституті Харківського Національного університету внутрішніх справ за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування рядового міліції ОСОБА_2 прийнято на 1-й курс факультету з підготовки слідчих «Правознавство». (а.с.18).

05.10.2007 року між Одеським юридичним інститутом Харківського Національного університету внутрішніх справ та ОСОБА_2 укладено договір про підготовку фахівця у Одеському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (далі - Договір). Предметом цього договору є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст за напрямом підготовки «Правознавство» (а.с.18).

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.3, 2.1.7 Договору, Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ зобов'язувався забезпечити теоретичну та практичну підготовку фахівця згідно із навчальними планами та програмами і вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів; забезпечити ОСОБА_2 харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами України; після закінчення навчання й отримання відповідної кваліфікації видати йому документ про освіту встановленого зразка, направлення на роботу відповідно до рішенням державної комісії з персонального розподілу випускників, нагрудний знак та грошові виплати, передбачені відповідними нормативно-правовими актами.

За змістом п.п.2.3.5, 2.3.6 Договору ОСОБА_2 зобов'язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку його призначено, та відпрацювати не менше трьох років. У разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого договором трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього Договору, ОСОБА_2 зобов'язувався відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком.

Згідно витягу з наказу ректора Одеського юридичного інституту НУВС №105 о/с від 11.07.2009 року у зв'язку з черговим випуском курсантів факультетів підготовки фахівців кримінальної міліції, транспортної міліції, для підрозділів слідства та дізнання знято з усіх видів забезпечення та відряджено для подальшого проходження служби, з 13.07.2009 року до ГУМВС України у Вінницькій області факультет підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання лейтенанта міліції ОСОБА_2 (а.с.12).

Відповідно до п.п. 4.1, 4.4 Договору відшкодування витрат на підготовку фахівця здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; оплатою комунальних послуг та вартості спожитих енергоносіїв. У разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати стягнення їх суми здійснюється в судовому порядку.

Із послужного списку лейтенанта міліції ОСОБА_2 вбачається, що наказом ГУМВС України у Вінницькій області від 15.07.2009 року №120о/с для подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ його було призначено на посаду слідчого слідчого відділення Ленінського РВ Вінницького МУ ГУМВС України у Вінницькій області.

24.05.2011 року наказом ГУМВС України у Вінницькій області №91о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п. 64 підпункту «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за власним бажанням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ (далі - Порядок) та визначено механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі звільнення із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням.

Відповідно до п.п. 2, 4, 6 Порядку відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі. У разі відмови від добровільного відшкодування особою витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Із розрахунку фактичних витрат, пов'язаних з утримання рядового міліції ОСОБА_2 у ОДУВС відповідно до постанови КМ України від 01.03.2007 року №313 за період з 01.09.2005 по 12.07.2009 року слідує, що загальна сума складає 31763,76 грн. (а.с.64).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, ґрунтуються на умовах договору та вимогах законодавства, однак враховуючи, що позивач звернувся у суд з позовом із попуском загального строку позовної давності, про що зазначає відповідач, тому відповідно до ч.4 ст.267 ЦПК України це є підставою для відмови у позові.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч.1 ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст.257, ч.ч.4, 5 ст.267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визначає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У справі встановлено та не заперечується сторонами, що з органів внутрішніх справ ОСОБА_2 за власним бажанням звільнено 24.05.2011 року, однак до суду з даним позовом про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, позивач звернувся 11.11.2016 року, здавши позов на пошту.

Проте, як слідує з матеріалів справи, позивач раніше вже звертався у суд з аналогічними позовами до ОСОБА_2 та ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.07.2012 року позивачу було повернуто позовну заяву (а.с.23), а ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21.04.2015 року позовну заяву було залишено без розгляду (а.с.24).

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що клопотання ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності є обґрунтованим.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015року у справі №6-895цс15 за змістом статті 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Крім цього, згідно з ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи про звернення позивача до суду з аналогічними позовами до ОСОБА_2 у 2012 році та 2015 році, направлення відповідачу вимоги про добровільне відшкодування шкоди та отримання від Прокуратури Одеської області інформації про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12014160500006327 від 15.07.2014 року за фактами службової недбалості (ст.367 КК України), службового підроблення (ст. 366 КК України), шахрайства (ст.190 КК України), зловживання службовим становищем (ст.364 КК України) стосовно працівників відділення юридичного забезпечення університету, не є підставою для переривання строку позовної давності та поважними причинами пропущення строку позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Ураховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку із зверненням позивача у суд з позовом з пропуском загального строку позовної давності, що відповідає також роз'ясненням викладеним у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до яких встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з вищевикладеного, наведені в апеляційній скарзі доводи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ - відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2017 року у даній справі - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис Л. О. Голота

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом.

Головуючий А. Ю. Зайцев