Рішення № 65365169, 07.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/1359/17 Головуючий 1 інст. Лазюк С.В.

Справа № 638/3989/15-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Бровченко І.О.,

суддів Швецової Л.А., Малінської С.М.,

при секретарі Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до ОСОБА_1, приватного підприємства «Реал-Ком» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1, приватного підприємства «Реал-Ком» заборгованість за кредитним договором №12-14-Хрк від 15 серпня 2014 року у сумі 2384455 грн. 28 коп.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 15 серпня 2014 року між ПАТ „УкрбізнесБанк» та приватним підприємством «Реал-Ком» був укладений кредитний договір № 12-14-Хрк, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасово користування довгостроковий кредит у формі поновлюваної кредитної ліні з лімітом 2877700 грн. строком до 30 червня 2015 року.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредит наданий за договором забезпечується заставою сільгосппродукції та порукою.

Для забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору ПП «Реал-Ком» був укладений договір поруки №12-14-ХРК/ПОР 1 від 15 серпня 2014 року між ПАТ «УкрБізнесБанк» та ОСОБА_1

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши Позичальнику кредит у розмірі 2877700 грн.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 13 березня 2015 року виникла заборгованість у сумі 238445 грн. 28 коп.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до ОСОБА_1, приватного підприємства «Реал-Ком» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та приватного підприємства «Реал-Ком» на користь ПАТ «Український ОСОБА_3» заборгованість за кредитним договором №12-14-Хрк від 15 серпня 2014 року у сумі 2384455 грн. 28 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що норми ст. ст. 10,11 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти всебічному і повному зясуванню обставин справи кореспондуються з диспозитивним правом сторін надавати докази, п.4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що сторонам були створені належні умови для надання доказів та вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі доказами.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 15 серпня 2014 року між ПАТ „УкрбізнесБанк» та приватним підприємством «Реал-Ком» був укладений кредитний договір № 12-14-Хрк, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасово користування довгостроковий кредит у формі поновлюваної кредитної ліні з лімітом 2877700 грн. строком до 30 червня 2015 року.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредит наданий за договором забезпечується заставою сільгосппродукції та порукою.

У пункті 4.3 кредитного договору сторони домовилися, що позичальник одноразово сплачує банку комісійну винагороду за отримання кредиту у сумі 27877 грн. 70 коп.

Згідно п.4.6 кредитного договору позичальник зобовязався, у разі невиконання умов та зобовязань за договором, сплатити банку відсотки у розмірі 47,50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Пунктом 5.3 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісії, неустойки та збитків.

Для забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору ПП «Реал-Ком» був укладений договір поруки №12-14-ХРК/ПОР 1 від 15 серпня 2014 року між ПАТ «УкрБізнесБанк» та ОСОБА_1

Відповідно до Договорів поруки №12-14-ХРК/ПОР 1, поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ПП «Реал-Ком» усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли із договору про надання кредиту №12-14-ХРК від 15 серпня 2014 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі.

Позивач зазначає, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі належним чином, проте позичальником зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконані, внаслідок чого за кредитним договором № 12-14-Хрк від 15 серпня 2014 року, утворилась заборгованість, яка станом на 13 березня 2015 року складає 2384455 грн. 28 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом 2226512 грн. 48 коп.; сума простроченої заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами 140557 грн. 68 коп.; сума поточної заборгованості за відсотками 17385 грн. 12 коп., що і стало причиною звернення позивача з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі взятих на себе зобовязань за укладеним кредитним договором та договором поруки належним чином не виконали, правовими наслідками чого є стягнення з них виниклої заборгованості.

Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам закону, оскільки суд при ухваленні судового рішення не встановив характер правовідносин, які виникли між сторонами, та обставин справи, які є предметом доказування у цій справі.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позичальник своє зобов'язання за кредитним договором №4-14-Хрк від 24 січня 2014 року не виконав, доказів в спростування зворотного не надав.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до п.2.1. договору поруки №12-14-ХРК/ПОР 1 від 15 серпня 2014 року, поручитель зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, в триденний термін з моменту отримання письмового повідомлення банку про це погасити заборгованість боржника по сумі платежів (сума кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій) і штрафним санкціям у разі їх застосування до боржника.

Відповідно до п. 4.2. договору поруки зміни і доповнення умов цього договору можливі лише за взаємним волевиявленням сторін та оформлюються додатковою угодою у письмовій формі.

Таким чином, боржник вважається таким, що прострочив виконання, після спливу триденного строку після надіслання кредитором вимоги щодо виконання зобов'язання боржником, оскільки зі змісту умов договору поруки №12-14-ХРК/ПОР 1 від 15 серпня 2014 року вбачається, що для визнання боржника, таким, що прострочив, необхідною умовою є надсилання кредитором вимоги. Невиконання боржником зобов'язання після спливу триденного строку встановленого п.2.1 договору поруки може свідчити про наявність порушення відповідачем умов договору поруки.

В матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем поручителю вимоги до прийняття рішення по справі. В судовому засіданні представник позивача не заперечував, що відповідно до п. 2.1 договору поруки ОСОБА_1 письмова вимога банку про погашення заборгованості не направлялась.

За таких обставин судова колегія доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАТ «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до ОСОБА_1 та постановлення нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на порушення ст. ст. 10, 212, 316 ЦПК України зазначеного не врахував, не взяв до уваги вказаний вище пункт договору поруки, яким встановлено строк, після закінчення якого у поручителя виникають зобовязання щодо виконання зобовязання, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1

Крім того, судова колегія не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості з приватного підприємства «Реал-Ком», виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за ч. ч. 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 17) або ГПК України (ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

В абзаці 3 п. 15 вказаної постанови роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ПАТ «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до приватного підприємства «Реал-Ком» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ураховуючи вищевикладене, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року у частині позовних вимог ПАТ «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до приватного підприємства «Реал-Ком» підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині закриттю.

Що ж стосується доводів представника позивача під час апеляційного розгляду справи про те, що банку не потрібно було здійснювати направлення досудової вимоги ОСОБА_1 з огляду на те, що звернення кредитора до суду із відповідним позовом до поручителя в розумінні чинного законодавства і є «пред'явленням вимоги», то ці доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до умов кредитного договору № 12-14-Хрк від 15 серпня 2014 року, підписаного між банком та ПП «Реал-Ком», а також договору поруки № 12-14-ХРК- ПОР 1, укладеного між банком та ОСОБА_1, строк погашення кредиту було встановлено до 30 червня 2015 року. З урахуванням наведеного строк виконання основного зобов'язання - кредитного договору, на момент звернення позивача до суду ще не настав. За таких умов звертаючись до суду з вимогою про дострокове стягнення з поручителя заборгованості, як з солідарного боржника, за кредитним договором №12-14-Хрк від 15 серпня 2014 року позивач повинен був надіслати відповідачеві відповідну вимогу відповідно до умов п.2.1. договору поруки.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору).

Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі. При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором).

Подання кредитором позовної заяви до суду та направлення судом першої інстанції копії позову відповідачу, є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України, враховуючи, що позовні вимоги стосувались дострокового стягнення заборгованості.

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення районного суду та постановлення нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 травня 2015 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1, приватного підприємства «Реал-Ком» на користь публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» заборгованості за кредитним договором № 12-14-ХРК від 15 серпня 2014 року у сумі 2384455 грн. 28 коп. скасувати.

Провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до приватного підприємства «Реал-Ком» про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрити.

У задоволені позову публічного акціонерного товариства «Український ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрБізнесБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: