Рішення № 6536410, 19.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/665 19.10.09 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1» ДоПриватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ» Простягнення 7385, 48 грн.

                    Суддя Гавриловська І.О.          

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача:           Столярчук М.Д., дов. № 18 від 08.05.2009 р.

Від відповідача:           не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»до Приватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ»про стягнення 6289, 99 грн. основного боргу, 83, 75 грн. річних, 943, 50 грн. штрафу та 68, 24 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 5192 від 17.06.2009 р. щодо оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 15.09.2009 р. було порушено провадження у даній справі № 37/665 та призначено її розгляд на 19.10.2009 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

          У судовому засіданні 19.10.2009 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав суду документи на виконання вимог ухвали від 15.09.2009 р.

Представник відповідача у призначене судове засідання повторно не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про призначене судове засідання, відзиву на позов не надав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»(постачальник) та Приватним виробничим підприємством «СТАЛЕВИЙ ДІМ»(покупець) було укладено договір № 5192 від 17.06.2009 р., згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов’язувався поставити та передати у власність, а покупець –прийняти та оплатити нафтопродукти - дизельне пальне за обліковими картками, в асортименті, кількості і за цінами, відповідно до умов цього договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1.2. договору № 5192 від 17.06.2009 р., кількість, найменування та ціна продукції вказується в рахунку-фактурі, видатковій накладній, яка видається постачальником покупцю і є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. вищевказаного договору, умови оплати –відстрочка платежу. Покупець зобов’язується оплатити 100 % вартості продукції, зазначеної в рахунку-фактурі, видатковій накладній на оплату протягом 7 банківських днів з дати отримання продукції. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 2.2. договору № 5192 від 17.06.2009 р. передбачено, що підставою для здійснення оплати за продукцію, що поставляється у відповідності до даного договору, є рахунок-фактура, видаткова накладна постачальника. Перерахування коштів на підставі рахунку-фактури, видаткової накладної покупець зобов’язаний здійснити в термін, зазначений в пункті 2.1. цього договору.

Згідно з пунктом 9.1. зазначеного договору, даний договір набирає силb з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009 р., а в частині взаєморозрахунків –до їх повного виконання.

Позивач пояснив суду, що ним належним чином було виконано зобов’язання за договором № 5192 від 17.06.2009 р. щодо поставки відповідачу товару на суму 6289, 99 грн. відповідно до видаткової накладної № 2-052442 від 13.08.2009 р. та довіреності на отримання товару № 0000626 від 13.08.2009 р., копії яких були додані позивачем до позовної заяви.

Відповідач взяте на себе зобов’язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого заборгованість Приватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»станом на 08.09.2009 р. складає 6289, 99 грн.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 6289, 99 грн. основного боргу, а також 83, 75 грн. річних, 943, 50 грн. штрафу та 68, 24 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 5192 від 17.06.2009 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарське зобов’язання –це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході розгляду даної справи судом було встановлено, що сторони визначили строк виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати отриманого товару, який становить 7 банківських днів з дати отримання продукції, що зазначено у пункті 2.1.договору № 5192 від 17.06.2009 р. Таким чином, строк виконання відповідачем зобов’язань за даним договором настав 21.08.2009 р.

Проте відповідач у встановлений строк розрахунок за товар належним чином не здійснив, у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем станом на день розгляду справи в суді становить 6289, 99 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач викладені у позовній заяві обставини не спростував та розміру боргу не оспорив.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»про стягнення з Приватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ»основного боргу за договором № 5192 від 17.06.2009 р. в розмірі 6289, 99 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»у позовній заяві просить суд також стягнути з відповідача 83, 75 грн. річних процентів у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 5192 від 17.06.2009 р. за період з 21.08.2009 р. до 08.09.2009 р.

Пунктом 5.2. вищевказаного договору передбачено, що у випадку прострочення оплати покупець сплачує 27 % річних за користування грошовими коштами.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання в сумі 6289, 99 грн., з нього, на підставі п. 5.2. договору № 5192 від 17.06.2009 р., підлягають стягненню 83, 75 грн. річних процентів.

Також позивач просить стягнути з відповідача 943, 50 грн. штрафу та 68, 24 грн. пені за порушення договірного зобов’язання за договором № 5192 від 17.06.2009 р.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Пунктом 5.3. договору № 5192 від 17.06.2009 р. передбачено, що у випадку прострочення оплати покупцем на строк, що перевищує вказаний в п. 2.1. даного договору, на 10 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 15% від несплаченої суми за поставлену продукцію.

Таким чином, стягненню з Приватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ»підлягає штраф у розмірі 943, 50 грн.

Що стосується розрахунку позивача в частині стягнення пені, при дослідженні наданого ним розрахунку судом було виявлено помилки щодо розміру облікової ставки в період, за який нараховується пеня. У зв’язку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок пені, у відповідності до якого стягненню з Приватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ»підлягає пеня в розмірі 63, 59 грн.

21.08.2009 р. - 08.09.2009 р.          6289, 99 грн. х 10, 25 х 2 : 365 х 18 : 100 = 63, 59 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 536, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 198, 230, 231, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, п. 4 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного виробничого підприємства «СТАЛЕВИЙ ДІМ» (просп. Визволителів, буд 17, м. Київ, 02125; код ЄДРПОУ 24601359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ-1»(вул. Закревського, буд. 22, м. Київ, 02222; код ЄДРПОУ 25636839) 6 289 (шість тисяч двісті вісімдесят дев’ять) грн. 99 коп. основного боргу, 83 (вісімдесят три) грн. 75 коп. річних, 943 (дев’ятсот сорок три) грн. 50 коп. штрафу, 63 (шістдесят три) грн. 59 коп. пені, 101 (сто одну) грн. 94 коп. витрат по сплаті державного мита та 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.