Рішення № 6536399, 07.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/343 (20/55) 07.09.09 За позовом           Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до                    Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» про                    стягнення 112056,78 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача –Пшечук Я.В., юр-т, дов. №0577 від 22.12.2008;

від відповідача –Каленський Є.В., представник за дов.б/н від 12.02.2009. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: В провадженні Господарського суду Полтавської області знаходилась справа №20/55 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»(далі –позивач, або Вкладник) до Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»(далі –відповідач, або Банк) про стягнення 112 056,78 грн. за договором строкового банківського вкладу (депозиту) №11039 від 18.07.2008 (далі – Депозитний договір), в т.ч. 100 000 грн. неповернутого банківського вкладу, 8 297,31 грн. процентів, 267,03 грн. 3% річних, 1 356,13 грн. несплачені проценти за строк знаходження вкладу на рахунку, 2 136,28 грн. пені за прострочення сплати кредиту. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.04.2009 направлено справу №20/55 за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 прийнято справу до свого провадження та присвоєно справі №34/343 (20/55), розгляд справи призначено на 17.06.2009.

В судових засіданнях оголошувались перерви.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору №11039 строкового банківського вкладу (депозиту) від 18.07.2008 (далі –Депозитний договір) відповідач свого обов’язку щодо повернення Вкладнику суми вкладу та нарахованих процентів не виконав.

У ході проведення судового засідання 10.08.2009 представник позивача уточнив позовні вимоги, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) та зазначив, що 13.07.2009 на підставі домовленостей між позивачем та відповідачем, а також на підставі листа за вих. №1263 від 08.07.2009 позивач отримав суму вкладу у розмірі 100000 грн. та проценти у розмірі 8297,31 грн. на свій поточний рахунок №26503101220001. Відтак, в частині стягнення з відповідача суми вкладу та нарахованих на нього відсотків позивач просив припинити провадження у справі, а також просив стягнути з відповідача 7865,75 грн. проценти за фактичний термін користування вкладом, 3% річних у розмірі 178,02 грн., пеню у розмірі 1424,18 грн.

07.09.2009 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог та у зв’язку з суттєвим порушенням строків виконання платіжних зобов’язань відповідачем відносно повернення вкладу, нарахованих відсотків за користування вкладом просив суд стягнути з Банку на його користь 7865,75 грн. процентів за фактичний термін користування вкладом, 3% річних у розмірі 178,02 грн., пеню у розмірі 1424,18 грн. У вказаній заяві позивач уточнив підстави нарахування процентів за користування депозитом за період після закінчення строку дії Депозитного договору.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не відмовляється від виконання зобов’язань за Депозитним договором.

При цьому, відповідач зазначив, що на підставі ст.ст. 75, 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(далі –Закон) Національним банком України було введено мораторій Постановою Національного банку України №59 від 10.02.2009, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців до 10.08.2009. Згідно листа НБУ від 07.08.2009 Правління НБУ продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів в ВАТ КБ «Надра»з 11.08.2009 до 10.02.2010.

Отже, відповідач посилаючись на ст.ст. 2, 85 Закону, зазначив, що стягнення у примусовому порядку за виконавчими та іншими документами, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, не допускається.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.07.2008 між позивачем та відповідачем було укладено Депозитний договір, відповідно до п.1.1. якого Вкладник перераховує на вкладний рахунок №265230112039001 в філії ВАТ КБ «Надра»ПРУ, МФО 3118098 (далі –Вкладний рахунок), відкритий у відповідності з договором про відкриття та обслуговування вкладного (депозитного) рахунку №11039 від 18.07.2008 грошові кошти в сумі 100000 грн. (далі –Вклад).

Пунктом 1.2 Депозитного договору передбачено, що строк Вкладу – 6 місяців. Дата повернення Вкладу –19 січня 2009 року.

Згідно з п.1.4 Депозитного договору Вкладник розміщує грошові кошти, а Банк зобов’язується виплатити Вкладникові суму Вкладу та проценти на умовах та в порядку, встановленому цим договором.

На виконання умов Депозитного договору позивач перерахував на свій вкладний рахунок вільні грошові кошти в сумі 100000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №31932 від 18.07.2008.

У відповідності до п.3.1.2 Депозитного договору Вкладник має право на отримання суми Вкладу та нарахованих процентів, відповідно до умов цього договору.

За умовами Депозитного договору, Банк, зокрема зобов’язаний при закінченні строку дії цього договору, а також у випадках його дострокового розірвання, сплата процентів і повернення Вкладу здійснюється шляхом перерахування на поточний рахунок Вкладника зазначений у п.8 цього договору.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином, Депозитний договір за своєю правовою природою (юридичним змістом) належить до договорів банківського вкладу.

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (частина 2 статті 1060 ЦК України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2).

Аналогічні положення закріплені й у статті 526 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представників сторін, 13.07.2009 на підставі домовленостей між позивачем та відповідачем, а також на підставі листа за вих. №1263 від 08.07.2009 позивач отримав суму вкладу у розмірі 100000 грн. та проценти у розмірі 8297,31 грн. на поточний рахунок позивача №26503101220001.

В зв’язку з викладеним провадження у справі, в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Позивач, посилаючись на ч. 5 ст. 1061 ЦК України, просив стягнути з відповідача проценти за фактичний строк користування вкладом за період з 20.01.2009 до 12.07.2009 за ставкою 16.5% річних встановленою п. 1.3 Депозитного договору.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Разом з тим, позивач посилаючись на дану норму ЦК України просить суд стягнути проценти у розмірі встановленому Депозитним договором.

Пунктом 6.1 Депозитного договору передбачено, що договір вважається укладеним з дня надходження коштів на Вкладний рахунок. Строк дії договору зберігається зі строком Вкладу (19.01.2009).

Таким чином, строк дії Депозитного договору сплив 19.01.2009.

Згідно з частиною 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Вказане положення кореспондується з ч. 1 статті 631 ЦК України, якою передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Отже, оскільки строк дії Депозитного договору станом на 20.01.2009 закінчився, то позивач, нараховуючи відсотки за користування депозитом, не має права посилатися починаючи із зазначеної дати на умови цього договору, зокрема, на ті його положення, які встановлюють розмір процентів за користування депозитом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, позивачем всупереч даної норми не доведено суду розмір заявлених до стягнення процентів за фактичний строк користування вкладом у сумі 7865,75 коп., а тому суд не може визнати вказану вимогу за законну та обґрунтовану.

У зв’язку із цим, у позові в цій частині слід відмовити.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 4 статті 631 ЦК України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.1 Депозитного договору передбачено, що за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань по цьому договору сторони несуть відповідальність, згідно з чинним законодавством України, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Як слідує з поданого позивачем розрахунку пені, останній проводить її нарахування за період за 20.01.2009 до 09.02.2009, тобто до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у Банку.

Відтак, суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 1424,18 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 20.01.2009 до 09.02.2009 в сумі 178,02 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, суд визнає вимогу позивача про стягнення з Банку 3% річних в сумі 178,02 грн. правомірною та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що не можливо одночасно стягувати і пеню, і відсотки річних, оскільки за правовою природою це одна й таж санкція, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Водночас частиною 2 статті 546 ЦК України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

До таких інших видів забезпечення виконання зобов'язання слід віднести і передбачені статтею 625 ЦК України річні.

За ЦК України неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже, пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.

Відповідно до частини 2 статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів захисту прав та законних інтересів зазначених суб'єктів слід віднести передбачені статтею 625 ЦК України річні.

Таким чином, пеня і річні є самостійними способами захисту цивільних (господарських) прав та законних інтересів, та різними видами забезпечення виконання цивільно-правових (господарсько-правових) зобов’язань.

Отже, пеня і річні мають різну правову природу, а відтак не являються двома однаковими санкціями про що вказує відповідач.

Вищезазначена позиція також підтверджується постановами Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.02.2002 та 19.08.2003.

Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не бере до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 статті 58 Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009) передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобов’язань за Депозитним договором, до призначення тимчасової адміністрації у Банку.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

Проте, враховуючи положення статей 2, 85 Закону України (у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI), керуючись пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, беручи до уваги наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд вважає за доцільне відстрочити виконання рішення в частині стягнення судових витрат до закінчення у відповідача строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в тій частині, у якій спір виник з вини відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»суми депозитного вкладу у розмірі 100000 грн. та нарахованих на нього процентів у розмірі 8297,31 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»(04053, м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456) в особі філії ВАТ КБ «Надра»Полтавське РУ (36039, м. Полтава, вул. Шевченко, 80, МФО 331809, ідентифікаційний код 26219345) на користь Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»(04053, м. Київ, вул. Артема, 40, р/р №26509001305735 в ЗАТ «ОТП банк», МФО 300528, ідентифікаційний код 20782312), 178 (сто сімдесят вісім) грн. 02 коп. –3% річних, 1424 (одну тисячу чотириста двадцять чотири) грн. 02 коп. –пені.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра»(04053, м. Київ, вул. Артема, 15, ідентифікаційний код 20025456) в особі філії ВАТ КБ «Надра»Полтавське РУ (36039, м. Полтава, вул. Шевченко, 80, МФО 331809, ідентифікаційний код 26219345) на користь Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»(04053, м. Київ, вул. Артема, 40, р/р №26509001305735 в ЗАТ «ОТП банк», МФО 300528, ідентифікаційний код 20782312) 1098 (одну тисячу дев’яносто вісім) грн. 99 коп. витрат по сплаті державного мита та 110 (сто десять) грн. 09 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Відстрочити виконання рішення в частині стягнення з ВАТ КБ «Надра»1098 (одну тисячу дев’яносто вісім) грн. 99 коп. витрат по сплаті державного мита та 110 (сто десять) грн. 09 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на період до закінчення строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, продовженого постановою Правління Національного банку України № 452 від 05.08.2009 «Про продовження мораторію на задоволення вимог кредиторів Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра», а саме до 10.02.2010.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                                    Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 30.10.2009