Ухвала суду № 65353832, 16.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 542/682/16-ц Номер провадження 22-ц/786/841/17Головуючий у 1-й інстанції Гавриленко Т. Г. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.,

суддів: Гальонкіна С.А., Лобова О.А.,

за участю секретаря Колодюк О.П.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Коваленка Р.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Полтавської області справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які обліковуються на банківському рахунку,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року до Новосанжарського районного суду Полтавської області звернувся ОСОБА_4 з позовом до ПАТКБ «ПриватБанк», прохаючи усунути перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які обліковуються на банківському рахунку та зобов'язати відповідача розблокувати належні йому картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що 15.04.2016 року була заблокована його банківська картка № НОМЕР_2, а 26.04.2016 року - банківська картка № НОМЕР_1, з належними йому коштами в загальному розмірі 33193,63 грн.

Звернення позивача до відповідача з питання розблокування вказаних карток та можливості вільного користування коштами результатів не дали. Також позивач зазначив, що банком було відмовлено йому і у знятті його грошових коштів через касу банку, що також унеможливлює користування та розпорядження ними.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні грошовими коштами, які обліковуються на банківському рахунку - задоволено

Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» розблокувати належні ОСОБА_4 банківські картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 на порушення ст. ст. 1066, 1074 ЦК України був протиправно позбавлений права доступу до власних коштів, які обліковуються на розрахункових рахунках, відкритих у відповідача, та вільного розпорядження ними.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, прохав його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що банком було призупинено здійснення видаткових операцій з використанням платіжної картки, держателем якої є позивач, на підставі звернення ОСОБА_5, який повідомив, що 27.03.2016 року внаслідок введення в оману було перераховано з його карти в сумі 7785 грн., а в послідуючому було з`ясовано використання картки № НОМЕР_2 в шахрайському ланцюгу - «соціальний інжиніринг». Картка позивача також була задіяна і в інших операціях, які були виявлені за зверненням інших осіб щодо вчинення шахрайства, а в подальшому позивач переводив суми на картку своєї доньки ОСОБА_6 по якій був підтверджений факт шахрайства за вище зазначеним аналізом служби безпеки банку.

Обгрунтовуючи правомірність своїх дій, апелянт як і у письмових запереченнях на позов, послався на п. 1.1.3.2.3 та п. 1.1.3.2.14 Умов та правил банківських послуг та п. 12 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління НБУ від 05.11.2014 року № 705 та ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до норми ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу.В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що на підставі анкети-заяви від 05.02.2015 року позивач уклав з відповідачем шляхом приєднання договір відкриття карткового рахунку і отримав картки для виплат № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1. Вказані обставини не заперечувались жодною із сторін.

Також сторонами не заперечується, що 15.04.2016 року була заблокована банківська картка позивача № НОМЕР_2, а 26.04.2016 року - банківська картка № НОМЕР_1.

У матеріалах справи міститься копія повідомлення банка згідно з інформацією з якого, ОСОБА_5 29.03.2016 року звернувся до ДБ по Харківському ГРУ із заявою про проведення службового розслідування за фактом шахрайства, здійсненого відносно нього клієнтами банку. Зазначено, що банком було встановлено, що грошові кошти з його карткового рахунку були перераховані на картку, випущену на ім`я ОСОБА_7, надалі грошові кошти з цієї картки після зарахування коштів були перераховані на картку випущену на ім`я ОСОБА_8, надалі грошові кошти переведені на ім`я ОСОБА_9 через послугу «приват 24», яка повідомила, що свою картку загубила, надалі з її картки було тричі поповнено рахунок мобільного номера, що числиться як належний ОСОБА_10, надалі грошові кошти були перераховані через сервіс «приват 24» на картку ім`я ОСОБА_11, також відбулось перерахування коштів на ім`я ОСОБА_12 (картка № НОМЕР_3), з цієї картки грошові кошти було перераховано на карту його сестри ОСОБА_13 й ОСОБА_6 (а.с. 128-131).

Проаналізувавши вказану виписку, колегія суддів констатує, що у ній не зазначено суми грошових переказів про які вказує банк та відсутні будь-які дані, які дали б змогу ідентифікувати грошові перекази, як такі, що були виконані саме за рахунок грошових коштів, внесених заявником до терміналу банку у розмірі 3803 грн.

Також, у вказаній виписці відсутня вказівка на використання платіжних карток позивача № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, а використання лише картки № НОМЕР_3.

Відповідач у справі у письмових запереченнях на позов та у апеляційній скарзі стверджував, що ним було з`ясовано використання картки № НОМЕР_2 в шахрайському ланцюгу «соціальний інжиніринг», жодними належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України не підтверджено.

Натомість, судом першої інстанції також було встановлено, що відповідно до повідомлення Немишлянського відділу поліції ГУНП в Харківській області від 10.01.2017 року за даними адресно-довідкової інформаційної системи «АРМОР» ОСОБА_5, як заявник чи учасник події щодо вчинення у відношенні до нього шахрайських дій, не значиться. У матеріалах, що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, досудове слідство по яких проводиться слідчими Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області, ОСОБА_5, як заявник чи потерпілий, також не значиться (а.с. 220).

Згідно з інформацією з довідки № F80E-5M69-НЕВR-А2R7 від 16.05.2016 року, яка надана відповідачем, станом на 16.05.2016 року залишок на карткових рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 становив 33193,63 грн. (а.с. 11).

Колегія суддів констатує, що однозначна обгрунтована причина блокування карткових рахунків із грошовими коштами належних ОСОБА_4 у банківських відповідях позивачу зазначена не була та й у нього не було витребувано будь-яких доказів щодо походження коштів, зарахованих на його рахунок (а.с. 47).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Пунктом 10.1. глави 10 постанови Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до ст. 1074 ЦК України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів у підтвердження наявності обставин, передбачених ст. 1074 ЦК України, для обмеження права позивача у володінні та користуванні належним йому майном - грошовими коштами, розташованими на карткових рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та надав оцінку доказам у справі, законно та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді: С.А. Гальонкін

О.А. Лобов

З оригіналом згідно: Л.М. Хіль