Вирок № 65352556, 15.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/4272/16-к Головуючий у І інстанції Гончаров О.М.Провадження № 11-кп/780/301/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 20 15.03.2017

ВИРОК

Іменем України

« 15 » березня 2017 року Апеляційний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Ященко І.Ю.

суддів Капічон О.М., Свінціцької О.П.

при секретарі Яремі К.О.

з участю прокурора Стаховської Н.О.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_4 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22червня 2016 року, яким

ОСОБА_3, 26.04.1993р.н., гр.України, уродженця та проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого: 27.08.2010р. вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

постановою Бориспільського міськрайонного суду від 6.12.2011р. випробувальний термін скасовано з направленням для відбування покарання;

ухвалою Полтавського райсуду Полтавської області від 18.12.2013 року звільненого умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 3 місяці 8 днів, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 187 КК України та засуджено на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

Зараховано ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 31.03.2016 року по 22.06.2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_5 7133 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 10000грн. у відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

в с т а н о в и в :

За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

15.02.2016 близько 21 год. 15 хв. ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на вул. Київський шлях в м. Бориспіль, побачивши ОСОБА_5, яка проходила повз нього, вирішив вчинити напад на неї з метою заволодіння її майном.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3, наздогнавши ОСОБА_5, діючи умисно, обхватив її рукою ззаду за шию, продемонструвавши при цьому кухонний ніж та висловивши погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я останньої, після чого відвів ОСОБА_5 до території біля входу у підвал будинку № 24 по вул. Київський Шлях, яка є малолюдною, де погрожуючи насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, продовжуючи демонструвати кухонний ніж, утримуючи ОСОБА_5, застосовуючи насильство, небезпечне для здоров'я, внаслідок якого вона впала на асфальтне покриття, чим заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я і відкрито викрав з жіночої сумки ОСОБА_5 майно потерпілої, а саме: мобільний телефон «Iphone 4s White 16 GB» вартістю 3704 грн, мобільний телефон «Nokia 308 RM - 838» вартістю 722 грн., грошові кошти у сумі 40 грн. та у сумі 102 долари CШA, що станом на 15.02.2016 становить 2 667 грн., усього на загальну суму 7 133 грн.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок скасувати, у звязку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок мякості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 засудити за ч.1 ст. 187 КК України на 5 років позбавлення волі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що суд І інстанції, в порушення вимог ст. 65 КК України та п.п. 1,3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», недостатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини, що обтяжують покарання, а саме те, що ОСОБА_3 раніше вчиняв злочини, вину в інкримінованому злочині не визнав та не розкаявся, злочин вчинив у стані алкогольного спяніння, що на думку апелянта, дає підстави для призначення ОСОБА_3 більш суворого покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Стаховської Н.О., яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, за обставин вказаних у вироку, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, є обґрунтованим і учасниками судового розгляду не оспорюється.

Дії ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ч.1 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, а також з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора стосовно мякості призначеного обвинуваченому покарання колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України, особі яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що помякшують і обтяжують покарання.

Відповідно до п.п. 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7 суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції, призначаючи ОСОБА_3 покарання, повною мірою не дотримався вказаних вимог закону.

Так, призначаючи ОСОБА_3Ш покарання, суд вірно врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який був раніше судимий за умисний корисливий злочин, за місцем проживання характеризується негативно, не працюючий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, обставини, що обтяжують покарання вчинення злочину у стані алкогольного сп»яніння, рецидив злочину, обставини, що пом»якшують покарання щире каяття, сприяння в розкритті злочину та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення без ізоляції від суспільства.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду про призначення обвинуваченому строку покарання наближеного до мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст. 187 КК України у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, є необґрунтованим, таким, що не відповідає тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого внаслідок м»якості та буде недостатнім для його виправлення.

Так, суд І інстанції не в повній мірі врахував суспільну небезпечність вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення умисного корисливого злочину проти власності, випробувальний термін щодо нього було скасовано з направленням до місця відбування покарання, вчинив новий умисний корисливий злочин у стані алкогольного спяніння, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого, його стійку схильність до вчинення злочинів та неможливість виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також попередження вчинення ним нових злочинів.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність збільшення обвинуваченому строку покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано, у звязку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів провадження вирок від 22червня 2016 року щодо ОСОБА_3 переглядався апеляційним судом. За результатом розгляду винесено ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 серпня 2016 року про залишення вироку від 22.06.2016р. без змін, яка була скасована ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року, у звязку з призначенням обвинуваченому несправедливого покарання, внаслідок мякості.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді 5 років позбавлення волі, яке в повній мірі відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів та домірним скоєному, а тому вирок суду І інстанції в цій частині підлягає скасуванню з постановленням вироку апеляційного суду.

При цьому, у відповідності до положень абз. 1 ч. 5 ст. 72 КК України та ст. 1 Закону України «Про попереднє увязнення», апеляційний суд вважає за необхідне зарахувати строк попереднього увязнення ОСОБА_3 з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись ст. ст. 368,374, 405, 407, 420, 439 КПК України апеляційний суд,-

з а с у д и в :

Апеляційну скаргу прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_4 задовольнити.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22червня 2016 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного покарання скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 187 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п»яти) років позбавлення волі.

У відповідності до вимог ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 строк попереднього увязнення, у період з 31 березня 2016 р. по 18.08.2016р. та з 26 січня 2017 р. по 15 березня 2017р. в строк покарання з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржений до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді