Рішення № 6534973, 02.11.2009, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "02" листопада 2009 р.                                                    Справа № 15/1085

Господарський суд Житомирської області у складі:

Судді Кравець С.Г.

при секретарі Лужко О.В.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 12.08.2009р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності  ОСОБА_2 (м.Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Янко" (м. Радомишль)

про стягнення 253378,70 грн.

З оголошеною перервою з 15.10.2009р. до 02.11.2009р., у відповідності до ст. 77 ГПК України.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача  137965,34грн. основного боргу, 98391,19грн. штрафу, 3446,15грн. - 3% річних та 13575,67грн. інфляційних нарахувань.

25.09.2009р. представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 177965,34грн. основного боргу, 98391,19грн. штрафу, 3446,15грн. - 3% річних та 13575,67грн. інфляційних нарахувань. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 27000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідач уповноваженого представника в судові засідання не направив, письмових заперечень на позовну заяву не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення уповноваженим особам відповідача рекомендованих листів (а.с.50, 59, 73).

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2008р.  між Суб'єктом підприємницької діяльності  ОСОБА_2 (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Янко" (відповідач у справі) було укладено договір №25 (а.с.8-10), відповідно до якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупця (відповідача) товар, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його відповідно до умов даного договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, товар поставляється партіями. Найменування товару, його кількість та ціна зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору та мають силу специфікації.

На виконання умов договору № 25 від 20.05.2008р., відповідачем було отримано від позивача товар на загальну суму 327970,62грн., що підтверджується видатковими накладними:  № 39 від 23.05.2008р. на суму 45700,86грн. (а.с.11,65),  № 42 від 27.05.2008р. на суму 8160,00грн. (а.с.12,67), № 56 від 20.06.2008р. на суму 37369,14грн. (а.с.13),  № 71 від 08.07.2008р. на суму 50320,08грн. (а.с.14), № 72 від 08.07.2008р. на суму 35790,24грн. (а.с.15), № 89 від 01.08.2008р. на суму 72796,20грн. (а.с.16), № 91 від 13.08.2008р. на суму 23300,10грн. (а.с.17),  № 92 від 14.08.2008р. на суму 12690,00грн. (а.с.18),  № 120 від 21.10.2008р. на суму 41844,00грн. (а.с.19), податковими накладними (а.с.31-35) та довіреностями (а.с. 66,68).

Згідно з п. 4.1 договору від 20.05.2008р., покупець проводить розрахунок за поставлений постачальником товар протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника коштів у розмірі визначених видатковими накладними.

Відповідач зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар у повному обсязі не виконав, здійснив часткове погашення заборгованості за отриманий товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача  на  суму 160000,00грн.

Як вбачається із змісту позовної заяви після проведених відповідачем проплат непогашеною залишилась заборгованість по видаткових накладних №91 від 13.08.2008р., №92 від 14.08.2008р., №120 від 21.10.2008р. Видаткова накладна №89 від 01.08.2008р. оплачена частково у розмірі 12664,86грн.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що сплачені відповідачем грошові кошти зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості за раніше отриманий по накладним товар.

У зв'язку з непроведенням у повному обсязі розрахунків, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 22.06.2009р. за №29 про погашення заборгованості. Зазначена вимога отримана представником відповідача 23.06.2009р., про що свідчить підпис представника на примірнику листа вимоги (а.с. 20).

В матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків між підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ "Янко" згідно з яким заборгованість ТОВ "Янко", станом на 22.06.2009р., становить 187968,14грн. (а.с. 21). Зазначений акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

Факт погашення відповідачем заборгованості в сумі 160000,00грн. підтверджується виписками з особового рахунку позивача: за 08.07.2008р. на суму 10000,00грн., за 29.07.2008р. на суму 10000,00грн., за 21.10.2008р. на суму 120000,00грн. (а.с.40-41) та платіжним дорученням №69 від 18.06.2009р. на суму 10000,00грн. (а.с.39).    

Таким чином, на момент пред'явлення позову до суду, у відповідача перед позивачем залишилась непогашеною заборгованість в сумі 177970,62грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона  (боржник)  зобов'язана  вчинити  на  користь  другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України)

Як вбачається з заяви про збільшення позовних вимог (а.с.60-61), позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар в сумі 177965,34грн., в той час коли фактична сума заборгованості становить 177970,62грн.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 177965,34грн. такими, що підлягають задоволенню.

Крім стягнення суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 98391,19грн. штрафу, 3446,15грн. - 3% річних, 13575,67грн. інфляційних нарахувань.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань, господарський суд враховує таке.

Частина 1 статті 546 ЦК України визначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Пунктом 6.3 договору  № 25 від 20.05.2008р. сторони передбачили, що покупець, у випадку прострочення по оплаті, що передбачена п. 4.1 більше ніж 10 днів, також додатково, сплачує постачальнику штраф в розмірі 30% від ціни договору, та відшкодовує постачальникові спричинені невчасним розрахунком збитки (понад неустойку), в тому числі не отриманий прибуток в порядку, передбаченому чинним законодавством.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті за отриманий по  договору  № 25 від 20.05.2008р. товар на суму 327970,62грн., у відповідності до п. 6.3 договору позивачем правомірно нараховано штраф в сумі 98391,19грн., вимога про стягнення якого є обґрунтованою, оскільки відповідач допустив прострочення оплати товару більш ніж на 10 днів.

Разом з тим, встановивши правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 98391,19грн. штрафу, суд, водночас, враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 п.1 ст. 175 Господарського кодексу майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня), згідно із ч.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, згідно ст.217 ГК України, "господарські санкції" є заходами впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 1 ст.550 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Водночас, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що  розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна за змістом і ст.233 Господарського кодексу України згідно якої, у разі, якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, ґрунтується, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм; спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому, справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Справедливість - одна з основних засад права, властивість права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, яка виражається, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичною відповідальності вчиненому правопорушенню.

Тому, визначаючи по справі відповідальність ТОВ "Янко", суд виходить саме з вищеназваних принципів права, оскільки, на думку суду, в даному випадку, розмір штрафу є неспіврозмірним із наслідками порушення грошового зобов'язання, беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, а також, з врахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансового стану за наявних інфляційних процесів у економіці держави.

Приймаючи до уваги вищевикладене, розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом і користуючись наданими йому правами, а також надавши юридичну оцінку співвідношенню пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків допущеного відповідачем порушення, господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення належного до сплати штрафу до 50%, а саме до 49195,60 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з поданого позивачем  розрахунку 3% річних (а.с.23), позивачем нараховано відповідачу 3446,13грн. - 3% річних, зокрема:

- по видатковій накладній № 89 від 01.08.2008р. на суму 60131,34грн. за період з 11.08.2008р. по 08.07.2009р.  - 1635,90грн.;

- по видатковій накладній №91 від 13.08.2008р. на суму 23300,00грн. за період з 24.08.2008р. по 08.07.2009р. - 607,08грн.;

- по видатковій накладній № 92 від 14.08.2008р. на суму 12690,00грн. за період з 25.08.2008р. по 08.07.2009р. - 329,59грн;

- по видатковій накладній № 120 від 21.10.2008р. на суму 41844,00грн. за період з 01.11.2008р. по 08.07.2009р. - 873,56грн.

Перевіривши зазначений розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 3434,76грн, зокрема:

- по видатковій накладній № 89 від 01.08.2008р. на суму 60131,34грн. за період з 12.08.2008р. по 08.07.2009р.  - 1633,98грн.;

- по видатковій накладній №91 від 13.08.208р. на суму 23300,00грн. за період з 24.08.2008р. по 08.07.2009р. - 610,23грн.;

- по видатковій накладній № 92 від 14.08.2008р. на суму 12690,00грн. за період з 25.08.2008р. по 08.07.2009р. - 331,31грн;

- по видатковій накладній № 120 від 21.10.2008р. на суму 41844,00грн. за період з 01.11.2008р. по 08.07.2009р. - 859,24грн.

З огляду на зазначене, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3434,76грн. - 3% річних. В частині стягнення з відповідача 11,37грн. - 3% річних вимоги позивача  безпідставні та задоволенню не підлягають.

Позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання нараховано відповідачу інфляційні  в  сумі 13575,67грн., зокрема, по накладним №89 від 01.08.2008р., №91 від 13.08.2008р., №92 від 14.08.2008р. за період з вересня 2008 року по травень 2009 року, виходячи із суми боргу 66121,34грн. та по накладній №120 від 21.10.2008р. за період з грудня 2008 року по травень 2009р., виходячи з суми 41844,00грн. (а.с.24).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 13575,67грн. інфляційних нарахувань є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач  просить стягнути з відповідача 27000,00грн. витрат на послуги адвоката.

З цього приводу слід зазначити таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", а згідно зі ст.12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивач долучив до матеріалів справи угоду про надання юридичних послуг від 08.06.2009р., укладену між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 (а.с.36-37), Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності, видане 24.12.1992р. за №194  ОСОБА_1 (а.с.52) та  платіжне доручення №274 від 20.07.2009р. про сплату позивачем адвокату ОСОБА_1 гонорару в сумі 27000,00грн. (а.с.38).

Відповідно до ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову – на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката  є правомірними, однак їх сума є явно завищеною, тому господарський суд  зменшує їх розмір та стягує в сумі 15000,00грн., оскільки враховує час, який міг витратити адвокат на підготовку матеріалів, час, витрачений адвокатом у засіданнях суду та складність справи.

Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 28 Інформаційного листа від 18.03.2008. №01-8/164, п.12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" та в абзаці третьому п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", відповідно до яких у визначенні розумного необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В даному випадку, позивачем не надано відповідних доказів (калькуляції послуг адвоката, тощо), які б підтверджували розумність витрат на оплату послуг адвоката саме у заявленій сумі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати заборгованості суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82 – 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Янко" (Житомирська область, м.Радомишль, вул. Мала Житомирська, 21, ідентифікаційний код 30797657)

на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1):

- 177965,34грн.  основної заборгованості;

- 49195,60грн. штрафу;

- 3434,76грн.  - 3% річних;

-  13575,67грн.  інфляційних нарахувань;

-  15000,00грн. витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката;

- 2933,67грн. витрат по сплаті державного мита;

-  118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Відмовити в позові в частині стягнення 11,37грн. - 3% річних.

4. Повернути позивачу суму зайво сплачених, згідно з платіжним дорученням №264 від 14.07.2009р. судових витрат в розмірі 208,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                     Кравець С.Г.

Віддрукувати:

1 - до справи,

2,3 - сторонам