Ухвала суду № 65348582, 01.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року м. Київ К/800/57548/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року

у справі № 825/907/13-а

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у місті Чернігові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Чернігові (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 28 грудня 2012 року № 0009601720, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 17428,21 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4357,05 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, позов ФОП ОСОБА_4 задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 28 грудня 2012 року № 0009601720; присуджено на користь ФОП ОСОБА_4 із Державного бюджету України витрати щодо сплати судового збору в розмірі 217,87 грн.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким у позові ФОП ОСОБА_4 відмовити.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийнято на підставі акту від 13 грудня 2012 року № 2706/17/НОМЕР_2 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_4 за період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2011 року. У ході перевірки встановлено, що підприємець, видами діяльності якого були технічне обслуговування та ремонт автомобілів та здавання в оренду власного нерухомого майна, у період, охоплений перевіркою, перебував на спрощеній системі оподаткування (з 01 жовтня 2009 року по 30 червня 2011 року), а з ІІІ кварталу 2011 року здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням правил загальної системи оподаткування. Під час здійснення господарської діяльності, на думку ДПІ, підприємець у період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2011 року безпідставно включив до складу валових витрат кошти в сумі 109161,26 грн., сплачені на користь ТОВ "Севен-Сав" за оренду складського приміщення по АДРЕСА_1 та на користь ПАТ "Чернігівобленерго" за спожиту електроенергію по АДРЕСА_2, внаслідок чого у порушення положень ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) занизив чистий дохід за ІІІ-ІУ квартали 2011 року на зазначену суму витрат. Такі висновки контролюючого органу вмотивовані тим, що позивач не отримував дохід від переданого в суборенду на підставі договору із ФОП ОСОБА_5 орендованого складського приміщення по АДРЕСА_1, відтак понесені витрати по взаємовідносинам із ТОВ "Севен-Сав" та ПАТ "Чернігівобленерго" не пов'язані із господарською діяльністю підприємця, що унеможливлює їх віднесення до складу валових витрат. Реальність господарських операцій ДПІ не заперечує.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з положеннями п. 177.2 ст. 177 ПК України визначення об'єкта оподаткування від провадження господарської діяльності фізичної особи - підприємця залежить від документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, а не від витрат, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 164.1 ст. 164 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п. 177.2 ст. 177 та п. 178.3 ст. 178 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно із п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 138.1 ст. 138 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 цієї статті).

Поняття "операційна діяльність" не розкрито в ПК України. Однак із загального визначення операційна діяльність - це діяльність, яка зафіксована в установчих документах, пов'язана з виробництвом й реалізацією продукції, та є визначальною метою створення підприємства, що забезпечує основну частину його прибутку.

В свою чергу, витрати згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Даний висновок випливає зі змісту пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумна економічна причина (ділова мета) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. При цьому з визначеного ПК України поняття ділової мети вбачається, що не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому або операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судами попередніх інстанцій з дотриманням вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій із ТОВ "Севен-Сав" та ПАТ "Чернігівобленерго", та зроблено обґрунтований висновок, що ДПІ не мала підстав для прийняття податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір. Так, суди, дослідивши наявні належно оформлені первинні документи, на підставі яких позивачем було сформовано валові витрати у ІІІ-ІУ кварталах 2011 року (а.с. 56 - 60, 67 - 70); основний вид діяльності, які здійснював ФОП ОСОБА_4, - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (КВЕД 45.20) та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) (КВЕД 68.20); належність ФОП ОСОБА_4 на праві приватної об'єкта нерухомості (нежитлова будівля, Д-1, 222,6 м 2; гараж - майстерня, В, 105,6 м 2) по АДРЕСА_2, куди на договірних засадах ПАТ "Чернігівобленерго" здійснювалося постачання електроенергії (а.с. 54-55); договір від 01 квітня 2011 року № 1, укладений між ТОВ "Севен-Сав" (орендодавець) і позивачем (орендар) про оренду нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 345,0 м 2 за ціною 50,00 грн./1 м 2 (а.с. 61-62); додаткову угоду від 05 липня 2011 року № 1/07, укладену між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) від 05 липня 2011 року № 1 про оренду нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 345,0 м 2 за ціною 50,00 грн./1 м 2, що знаходиться у власності ТОВ "Севен-Сав" і передане в оренду ФОП ОСОБА_4 (а.с. 63-64), - встановили, що господарські операції позивача з його контрагентами (ТОВ "Севен-Сав", ПАТ "Чернігівобленерго") були здійснені з метою провадження господарської діяльності.

В касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року у справі № 825/907/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Л.І. Бившева

Судді: І.Я. Олендер

Т.М. Шипуліна