Рішення № 6534672, 10.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.11.09 р.                     Справа № 37/239пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ПРОМТЕХСПРИЯННЯ”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 312265530

до Відповідача: Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 21677333

про: визнання кредитного договору №354/05.03. від 23.05.2003р., договорів про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ1 від 23.05.2003р., №Д-354/05.03-ДТ2 від 24.05.2003р., та договору застави №Д-354/05.03-ДЗ1 від 26.05.2003р. недійсними

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Харчук В.О. (за довіреністю б/н від 20.08.2009 р.), Коржевський А.Р. (за довіреністю б/н від 10.11.2009р.);

від Відповідача – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України, п. 7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань відносно засідання 24.09.2009р. та із фіксацією технічними засобами аудиозапису відносно подальших засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судову засідання відкладалося з 24.09.2009р. на 20.10.2009р., у судовому засіданні 20.10.2009р. оголошено перерву до 29.10.2009р., 29.10.2009р. розгляд справи відкладено на 10.11.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ПРОМТЕХСПРИЯННЯ”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до ЗАТ „ПроКредитБанк”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання кредитного договору №354/05.03. від 23.05.2003р. та договору застави №Д-354/05.03-ДЗ1 від 26.05.2003р. недійсними.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що кредитний договір суперечить діючому законодавству та обмежує права Позивача, а також права засновників та поручителів за кредитним договором.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав рамкову угоду №354/05.03 від 23.05.2003р., договір поруки №Д-354/05.03.-ДП1 від 23.05.2003р., договір застави №Д-354/05.03-ДЗ1 від 26.05.2003р., договір про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ1 від 23.05.2003р., №Д-354/05.03-ДТ2 від 24.05.2003р.; постанову про накладення арешту від 21.01.2004р.; виконавчий напис приватного нотаріусу №481; постанову про порушення кримінальної справи від 13.02.2004р.; заяву від 17.02.2004р., постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2004р., постанову про закінчення виконавчого провадження від 09.08.2005р.; витяг з інвентаризаційної справи; протоколи №24, № 5050139-1, №1; наказ №64а від 05.02.2003р.; правоустановчі документи; акт прийому-передачі, договір купівлі-продажу від 25.04.2003р., розпорядження №846 від 18.07.2003р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. 215 Цивільного кодексу України, невизначеними конкретно нормами Закону України „Про заставу” та „Про господарські товариства”, ст.ст. 1, 12, 15, 22, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Листом від 15.10.2009р. (а.с. а.с. 71, 72) Позивач уточнив позовні вимоги, вказуючи на необхідності визнання недійсними договору №354/05.03 від 23.05.2003р. у зв’язку із порушенням при його укладанні ст. 638 Цивільного кодексу України та не вказаних конкретно норм спеціальних актів – Закону України „Про банки і банківську діяльність”, Положення про кредитування, затвердженого постановою правління НБУ від 28.09.1995р. – в частині не визначеної чітко суми договору, об’єкту придбання, а також визнання недійсними договорів про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ1 від 23.05.2003р., №Д-354/05.03-ДТ2 від 24.05.2003р., що невід’ємними частинами договору №354/05.03 від 23.05.2003р., у тому числі – у зв’язку із невідповідністю умовам означеного договору. Вимоги про недійсність договору застави №Д-354/05.03-ДЗ1 від 26.05.2003р. Позивач обґрунтував його похідним характером від оспорюваного кредитного договору і приписами ст. 28 Закону України „Про заставу”.

У листі від 29.10.2009р. (а.с.а.с.112,113) Позивач навів нормативне обґрунтування своєї позиції, посилаючись на: ст.ст. 638, 1054 Цивільного кодексу України, п.п.15, 25 Положення про кредитування, затвердженого постановою правління НБУ від 28.09.1995р., ст.ст. 48, 59, 252 Цивільного кодексу УРСР – відносно визначення моменту укладання договору досягненням згоди сторін за всіма істотними умовами, сутності банківського кредиту, відсутності погодження істотних умов у рамковій угоді №354/05.03 від 23.05.2003р.; ст.ст. 553, 554, 572, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 20, 36 Закону України – відносно солідарної відповідальності боржника та поручителя, можливості кредитора звернення з вимогами до боржника та поручителя про стягнення заборгованості, а також – звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду.

На виконання вимог ухвал суду та задля підтвердження своєю позиції Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.73-91, 115,116).

Відповідач надав відзив №01/10 -1/2146 від 15.10.2009р. (а.с.а.с.103, 104), яким проти позову заперечив, вказуючи на: невизначеність Позивачем конкретних норм законодавства, яким суперечать спірні договори, відповідність сутності рамкової угоди №354/05.03 від 23.05.2003р. як кредитного договору вимогам діючого законодавства; відсутність доказів перебування предмету застави під арештом на момент укладання спірного договору; виконання всіх кредитних зобов’язань перед Відповідачем.

Відповідач на виконанням вимог суду надав документи на підтвердження правонаступництва у спірних договорах за Закритим акціонерним товариством „Мікрофінансовий банк” (а.с.а.с.123-126) та повідомив про зміну назви з Закритого акціонерного товариства „ПроКредит Банк” на Публічне акціонерне товариство „ПроКредит Банк” (а.с.100).

У судових засіданнях представник Позивача підтримав заявлені вимоги з урахуванням додаткового обґрунтування, наведеного письмово у листах, а у судовому засіданні 29.10.2009р. (а.с.120) на запитання суду повідомив, що розглядуваний позов спрямований на захист порушеного Відповідачем права власності на приміщення, яке було предметом застави за спірним договором.

У судовому засіданні 10.11.2009р. Позивачем заявлено клопотання (а.с.130) про залишення позову без розгляду.

У судових засіданнях представник Відповідача проти позову заперечував, а у листі від 05.11.2009р. №01/10-1/2276 (а.с.128) сформулював клопотання про слухання справи у судовому засідання 10.11.2009р. без участі його представника.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, відмовляючи, таким чином, у задоволені клопотання Позивача про залишення позову без розгляду, оскільки Господарський процесуальний кодексу України не передбачає можливості вчинення такої процесуальної дії на прохання Позивача, що у повній мірі узгоджується із змістом п. п. 1, 7 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.1994р. №02-5/612.

Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

25.04.2003р. між представництвом Фонду державного майна України в місті Донецьку (Продавець) та Позивачем (Покупець) на підставі Протоколу №1 про результати аукціону та наказу №64а від 05.02.2003р., був укладений договір купівлі-продажу (а.с.а.с. 55-58), згідно п.1.1 якого Продавець передав у власність Покупцю підвальне приміщення загальною площею 610,10 кв. м., що знаходиться за адресою пр. Ілліча, 85, а Покупець прийняв вказане приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі від 28.04.2003р. (а.с.54).

23.05.2003р. між Закритим акціонерним товариством „Мікрофінансовий банк” (Кредитор), правонаступником якого згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про державну реєстрацію та статуту (а.с.а.с. 74-80, 105, 106, 123-126) є Відповідач, та Позивачем (Клієнт) була укладена рамкова угода №354/05.03 (а.с.83), згідно п.1.1 якої Кредитор на положеннях та умовах цієї угоди, договорів про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорів про відкриття кредитної лінії та договорів про надання траншу відкриває Клієнту кредитну лінію терміном на 36 місяців в розмірі та на умовах, передбачених статтею 2 даної угоди.

Положеннями п.п. 1.2., 1.3. вказаної угоди сторони зокрема домовилися, що загальна сума за договорами (угодами) в межах цієї угоди не повинна перевищувати 70000 доларів США, яка складається з: фактичної кредитної заборгованості перед Кредитором за кредитами; сум діючих лімітів за овердрафтами; сум діючих гарантій та/або відкритих акредитивів. Кредитні кошти можуть надаватися Кредитором Позичальнику як у доларах США, так і гривні або Євро, перерахованих за курсом НБУ для відповідних валют.

За змістом пунктів статті 2 рамкової угоди Кредитор надає Клієнту кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та оплати за користування, при цьому умови надання, терміни погашення, розміри кредитної лінії, траншу, ставка відсотків за користування кредитом, його дострокове повернення, штрафні санкції тощо встановлюють зокрема договорами про надання траншу, які є невід’ємною частиною рамкової угоди.

23.05.2003р. між Закритим акціонерним товариством „Мікрофінансовий банк” (Кредитор) та Позивачем (Позичальник) був укладений договір про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ1 (а.с.а.с.84,85), згідно п.1.1, п.1.2 якого Кредитор на підставі рамкової угоди №354/05.03 надає Позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 81912,44грн. на строк користування 24 місяці із сплатою відсотків в розмірі 25 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році для придбання основних засобів, а Позичальник зобов’язується повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за Кредитом у встановлений даним договором строк і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі.

24.06.2003р. між Закритим акціонерним товариством „Мікрофінансовий банк” (Кредитор) та Позивачем (Позичальник) був укладений договір про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ2 (а.с.а.с.86,87), згідно п.1.1, п.1.2 якого Кредитор на підставі рамкової угоди №354/05.03 надає Позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 81912,44грн. на строк користування 24 місяці із сплатою відсотків в розмірі 25 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році для придбання основних засобів, а Позичальник зобов’язується повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за Кредитом у встановлений даним договором строк і виконати свої обов’язки за даним договором в повному обсязі.

23.05.2003р. між Закритим акціонерним товариством „Мікрофінансовий банк” (Кредитор) та громадянкою України Граф М.Е. (Поручитель) укладений договір поруки № Д-354/05.03-ДП1 (а.с.88), згідно п.1.2 якого Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати по зобов’язанням Товариства з обмеженою відповідальністю „Промтехсприяння” (Позичальник), які виникають з умов рамкової угоди №354/05.03 від 23.05.2003р. та договорів про надання траншу, Графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід’ємною частиною рамкової угоди (кредитний договір), укладеного між Кредитором та Позичальником, за умовами якого Позичальник зобов’язується перед Кредитором повернути наданий йому кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 70000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, неустойку та інші штрафні санкції в розмірі та в строки та у випадках, передбачених кредитним договором, в повному обсязі цих зобов’язань.

23.05.2003р. між Закритим акціонерним товариством „Мікрофінансовий банк” (Кредитор) та громадянином України Гохфельдом І.Г. (Поручитель) укладений договір поруки № Д-354/05.03-ДП3 (а.с.89), згідно п.1.2 якого Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати по зобов’язанням Товариства з обмеженою відповідальністю „Промтехсприяння” (Позичальник), які виникають з умов рамкової угоди №354/05.03 від 23.05.2003р. та договорів про надання траншу, Графіків повернення Кредиту і сплати відсотків, які є невід’ємною частиною рамкової угоди (кредитний договір), укладеного між Кредитором та Позичальником, за умовами якого, Позичальник зобов’язується перед Кредитором повернути наданий йому кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 70000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, неустойку та інші штрафні санкції в розмірі та в строки та у випадках, передбачених кредитним договором, в повному обсязі цих зобов’язань.

26.05.2003р. між правопопередником Відповідача (Заставодержатель) та Позивачем (Заставодавець) укладений договір застави нерухомого майна №Д—354/05-Д31 (а.с.14) відносно приміщення, придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2003р., задля забезпечення виконання вимоги Застоводержателя, що витікають із рамкової угоди №354/05.03 від 23.05.2003р. та договорів про надання траншу, Графіків повернення кредиту і сплати відсотків, які є невід’ємною частиною рамкової угоди.

Постановою старшого слідчого прокуратури Київського району м. Донецька від 21.01.2004р. (а.с.19) накладений арешт на нежитлове приміщення загальною площею 610,1 кв.м, що знаходиться за адресою м. Донецьк, пр. Ілліча, 85, що належить Позивачу на підставі договору купівлі-продажу. Як вбачається із довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про наявність заборон/арешту (а.с.116) в означеному реєстрі був зареєстрований арешт нежилого приміщення за вказаною адресою, запис про який вилучено 15.08.2005р. ухвалою Київського районного суду від 28.07.2005р.

14.02.2004р. Відповідач звернувся до приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу Задорожної І.Г. з заявою про вчинення виконавчого напису нотаріусу (а.с.90) задля погашення заборгованості Позивача за вказаними рамкою угодою та договорами про надання траншу до неї відносно майна, що є предметом застави за договором від 26.05.2003р. №Д—354/05-Д31.

Згідно виконавчого напису №481 приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Задорожна І.Г. (а.с.91) запропонувала звернути стягнення на майно – підвальне приміщення, загальною площею 610,1 кв.м, що знаходиться за адресою м. Донецьк, пр. Ілліча, 85, що належить боржнику на підставі договору купівлі-продажу. Стягнення в сумі 194676,94 грн., яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Промтехсприяння”, яке було заставлене Закритому акціонерному товариству „ПроКредитБанк”, який є право наслідувачем Закритого акціонерного товариства „Мікрофінансовий банк”. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, задовольнити вимоги Закритого акціонерного товариства „ПроКредитБанк” в сумі 194676,94грн., що складає заборгованість по погашенню кредиту, сплати відсотків та штрафних санкцій станом на 12 січня 2004р., а також плату за вчинення виконавчого напису в сумі 1800,00грн. Всього: 196476,74грн.

20.02.2004р. за заявою Стягувача (Відповідача) від 17.02.2004р. (а.с.22) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (а.с.23) за вказаним виконавчим написом. 09.08.2005р. постановою про закінчення виконавчого провадження вимоги виконавчого документу виконано в повному обсягу - звернене стягнення на підвальне приміщення за адресою пр. Ілліча, 85, яке належить Позивачу (а.с.24).

За таких обставин Позивач задля захисту права власності на підвальне приміщення, загальною площею 610,1 кв.м, що знаходиться за адресою м. Донецьк, пр. Ілліча, 85, звернувся до суду із розглядуваним позовом, вимагаючи визнання недійсними рамкової угоди №354/05.03 від 23.05.2003р., договорів про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ1 від 23.05.2003р., №Д-354/05.03-ДТ2 від 24.06.2003р. та договору застави нерухомого майна №Д—354/05-Д31 від 26.05.2003р.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №01/10 -1/2146 від 15.10.2009р. (а.с.а.с.103, 104)

Суд розглядає спір в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням їх уточнень лисом від 15.10.2009р. та від 29.10.2009р., оскільки їх об’єднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України (вимоги є однорідними - пов’язані підставами виникнення, наданими доказами, опосередковують один спосіб судового захисту) та не ускладнює вирішення спору, а навпаки – сприяє процесуальній економії та реалізації гарантованого ст. 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. права на ефективний судовий захист.

В свою чергу, за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення по справі позивач управнений конкретизувати предмет та підстави вимог, усуваючи їх первісну недостатню визначеність та доповнювати підстави означених вимог з приведенням відповідного нормативного обґрунтування.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

За змістом заявлених вимог, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні недійсними договорів, укладеними між Позивачем та правопопередником Відповідача.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірних договорів, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Суд зауважує, що оцінка відповідності спірних договорів здійснюється відносно законодавства України, що діяло на момент його укладання, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 розповсюджується (правило) і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, абз. 3 п. 10 чинного Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Беручи до уваги період вчинення спірних договорів (23.05.2003р. - 26.04.2003р.), підстави для кваліфікації їх як недійсних містилися у ст.ст. 45-60 Глави 3 Цивільного кодексу УРСР.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній вимагає визнання спірних договорів недійсним, оскільки:

-          рамкова угода обмежують права Позивача, засновників та поручителів;

-          рамкова угода не містить чітко визначених істотних умов щодо суми кредиту, його мети, строку дії, дати закінчення та валюти;

-          строки надання кредиту за договорами про надання траншів суперечать строку, встановленому рамковою угодою, а умови про примусове стягнення боргу суперечать договору поруки та визначеному порядку звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду.

Надаючи оцінку означеним підставам, суд відразу наголошує, що у світлі вказаного вище висновку відхиляються як юридично неспроможні доводи Позивача та заперечення Відповідача, які ґрунтуються на положеннях Цивільного кодексу України, норми якого за змістом ст. 5 та п.4 Прикінцевих та перехідних положень не можуть бути застосовані у розглядуваному випадку.

Відтак, позиція суду стосовно вказаних підстав позову полягає у такому:

Щодо обмеження рамковою угодою прав Позивача, засновників та поручителів:

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України наявність порушення певного суб’єктивного права/інтересу відповідної особи є обов’язковою умовою для можливості застосування судом відповідного способу судового захисту за зверненням означеної особи, що у повній мірі узгоджується із приписами ст. 55 Конституції України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України. У розглядуваному випадку порушення прав/інтересів має опосередковуватися саме фактом укладання спірних договорів.

Не визначаючи безпосередньо у позовній заяві сутності права або інтересу, яких було порушено, Позивач в перебігу розгляду справи вказав (а.с.120), що позов подано задля захисту та відновлення права власності на підвальне приміщення, загальною площею 610,1кв.м, що знаходиться за адресою м. Донецьк, пр. Ілліча, 85.

Між тим, суд не тільки не вбачає жодного порушення означеного права безпосередньо внаслідок укладання спірних договорів (обставини їх виконання або наслідки саме виконання до уваги не приймаються, адже законність договорів оцінюється виключно на дату їх укладання), але й можливості відновлення означеного права виключно за наслідками розгляду цієї справи навіть у разі задоволення позовних вимог. Дійсно, ймовірність піддання сумніву в подальшому процедури звернення стягнення на вказане майно за виконавчим написом нотаріуса може свідчити лише про наміри Позивача створити шляхом подання розглядуваного позову підстав для подання інших позовних заяв, але це не може бути ототожнено із відновленням права саме внаслідок задоволення заявлених у цій справі вимог.

В свою чергу, оскільки діюче законодавство не передбачає можливості звернення Позичальника із позовними заявами задля захисту інтересів своїх засновників або поручителів – звернення до суду відбувається саме для захисту власних прав або інтересів, остільки доводи Позивача і в цій частині відхиляються як юридично неспроможні.

Відсутність факту порушення суб’єктивного права або інтересу певної особи є самодостатньою підставою для відмови у застосуванні відповідного способу судового захисту від такого неіснуючого порушення.

Щодо невизначеності рамковою угодою істотних умов для кредитних правовідносин:

Суд відразу зазначає, що дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов кредитного договору за змістом ст. 153 Цивільного кодексу УРСР має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову.

Водночас, відповідні твердження Позивача не тільки не обґрунтовують його вимог, але й не відповідають дійсності, адже:

-          по-перше, рамкова угода опосередковує відкриття мультивалютної кредитної лінії і за своєю сутністю у повній мірі відповідає визначенню банківського кредиту у розумінні ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”;

-          по-друге, можливість укладання угоди на відкриття кредитної лінії, яка уособлює згоду банка-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри на певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів, безпосередньо вбачається із розподілу кредитів за формами, приведеного в п. 2 Положення Національного банку України про кредитування в редакції, що діяла на момент укладання спірної угоди. В свою чергу, зміст пунктів 1.1., 1.2. та 4.5. рамкової угоди достатньою мірою визначає домовленість сторін відносно загальної суми кредитних коштів, строків дії кредитної лінії та самої рамкової угоди;

-          по-третє, п. 1.1. рамкової угоди достатньою мірою визначає мету надання кредиту – придбання основних засобів. При цьому, діюче законодавство не передбачає необхідності конкретного визначення кредитною угодою всіх індивідуалізуючи ознак таких засобів;

-          по-четверте, п. 1.3. рамкової угоди визначає домовленість сторін стосовно конкретних валют надання кредитів в межах мультивалютної кредитної лінії.

В свою чергу, означені загальні умови відносин сторін в межах відкритої мультивалютної кредитної лінії у відповідності до умов розділу 2 рамкової угоди конкретизовані відносно визначених сум кредитних коштів у спірних договорах про надання траншу, які у сукупністю із угодою у повній мірі врегулювали кредитні правовідносин сторін.

Щодо строків кредиту за договорами про надання траншу та їх невідповідність договору поруки:

Відразу слід зауважити, що обґрунтованість вимог про недійсність спірних договорів траншу оцінюється судом саме з огляду на відповідність вимогам законодавства, а не положенню рамкової угоди чи договору поруки.

Разом із тим, твердження Позивача про означену невідповідність та наявність певного порушення у зв’язку із цим в принципі є хибним, оскільки:

-          п. 1.1. рамкової угоди визначає саме тривалість дії кредитної лінії, тоді як строки користування конкретними сумами кредиту в межах означеної лінії у цілковитій відповідності до п. 2.4. цієї угоди визначаються в договорах про надання траншу;

-          статус поручителя як солідарного із Позичальником (Позивачем) боржника банку за кредитними зобов’язаннями у світлі ст.ст. 174, 175 та ст. 191 Цивільного кодексу УРСР жодною мірою не обмежує кредитора у праві вимагати виконання (погашення) зобов’язання лише з Позичальника у тому числі – у спосіб, визначений ч. 9 ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, вказаний в п. 5.3. договорів про надання траншу.

Оскільки недійсність спірного договору застави як похідного зобов’язання Позивачем обґрунтована недійсністю основного зобов’язання за спірними кредитними договорами, юридична неспроможність позиції відносно останніх зумовлює і необґрунтованість позовних вимог і в цій частині.

Стосовно зауважень Позивача відносно процедури звернення стягнення на заставне майно, суд наголошує, що питання і обставини подальшого виконання/невиконання договору застави жодної мірою не впливає на його законність. Вказаний висновок суду у повній мірі узгоджується із позицією касаційних інстанції, викладених у п.п. б) п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3, абз. 4 п. 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені Позивачем, у тому числі – зі сплати юридичних послуг – відносяться на рахунок Позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ПРОМТЕХСПРИЯННЯ”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 312265530) до Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 21677333) про визнання кредитного договору №354/05.03. від 23.05.2003р., договорів про надання траншу №Д-354/05.03-ДТ1 від 23.05.2003р., №Д-354/05.03-ДТ2 від 24.05.2003р., та договору застави №Д-354/05.03-ДЗ1 від 26.05.2003р. недійсними, у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст судового рішення підписано і оголошено у судовому засіданні 10.11.2009р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя