Рішення № 65346095, 21.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017Справа №910/16952/14

За первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

про стягнення заборгованості

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

про визнання додаткової угоди №27106К4-25 від 01.11.2013, недійсною

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): Нейло І.В.- за довіреністю;

від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): Васьковикий Є.В. - за довіреність;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ" (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) не виконало умови Кредитної угоди №27106К4 від 01.02.2006 року, щодо повернення Публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом.

З цих підстав позивач за первісним позовом просив суд задовольнити первісний позов та стягнути з відповідача на свою користь 10 963 942,62 грн. - заборгованості за кредитом, 2 752 875,84 грн. - процентів за користування кредитом, 11 000,00 грн. - плати за управління кредитом, 2 786 771,48 грн. - пені за порушення строків погашення кредиту, 646 074,53 грн. - пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 2 666,14 коп. - пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом, 570 014,22 грн. - 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 131 588,02 грн. - 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286,43 грн. - 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 348 564,94 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за кредитом, 349 613,47 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом, 1 219,00 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за платою за управління кредитом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2014 року (суддя Бойко Р.В.) порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 18.09.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 року відкладено розгляд справи на 02.10.2014 року.

В судовому засіданні 02.10.2014р. оголошено перерву до 09.10.2014р.

02.10.2014 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання Додаткової угоди №27106К4 від 01.02.2006р. недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.201 року прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання Додаткової угоди №27106К4 від 01.02.2006 р. недійсною; розгляд справи призначено на 09.10.2014 року.

08.10.2014 р. відповідачем за первісним позовом подано до канцелярії суду клопотання про призначення судової експертизи, а також подано пояснення, в яких відповідач за первісним позовом вказував, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту, процентів за користування кредитом та плати за управління кредитом закінчився 26.07.2014 р.

09.10.2014р. позивачем за первісним позовом надано суду відзив на зустрічну позовну заяву, згідно якого відповідач за зустрічним позовом заперечує проти визнання Додаткової угоди №27106К4-25 від 01.02.2006р. недійсною посилаючись на те, що статутом Товариства не встановлено будь-яких обмежень повноважень його Президента з приводу укладення господарських угод, а належні докази зворотного позивачем за зустрічним позовом суду не надавались. А тому, Банк просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви у повному обсязі.

В судовому засіданні 09.10.2014р. оголошено перерву до 16.10.2014р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2014 р. у справі призначено судову фінансово-кредитну (економічну) експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Супровідним листом від 22.12.2014 матеріали справи направлено до судового експерта Приходько Н.Г. для проведення експертизи.

Згідно повторного автоматичного розподілу справ, справу передано судді Літвіновій М.Є., у зв'язку з припиненням повноважень щодо здійснення правосуддя у судді Бойка Р.В.

Згідно розпорядження №04-23/56 від 14.01.2015 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ та довідки про автоматичний розподіл справ між суддями справу №910/16952/14 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

До Господарського суду міста Києва надійшло клопотання судового експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи (оригіналів та належним чином засвідчених копій).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2015, провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 16.03.2015, витребувано за клопотанням експерта додаткові документи, які необхідні для проведення призначеної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015, в порядку статей 41, 79 ГПК України, зупинено провадження у справі №910/16952/14 до проведення фінансово-кредитної (економічної) експертизи та повернення справи до господарського суду міста Києва, а матеріали справи №910/16952/14 направлені судовому експерту Приходько Наталії Григорівні.

До Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи №910/16952/14 разом із висновком експерта.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2015, в порядку статті 79 ГПК України, поновлено провадження у справі №910/16952/14, розгляд справи призначений на 27.07.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 розгляд справи відкладено на 19.08.2015.

Розпорядженням від 18.08.2015 року №04-23/1224 керівника апарату О.М. Кривенко щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, у зв'язку з тривалим лікарняним судді Літвінової М.Є., призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/16952/15, за наслідками якого справу розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2015 року (суддя Якименко М.М.) прийнято справу №910/16952/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 29.09.2015 року.

В судовому засідання 29.09.2015 року оголошено перерву до 13.10.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.10.2015 року призначено у справі №910/16952/14 додаткову судово-економічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, Солом'янський район, ВУЛИЦЯ СМОЛЕНСЬКА, будинок 6, код ЄДРПОУ 02883096), а також зупинено провадження у справі до закінчення проведення судової експертизи.

Через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи №910/16952/14 з висновком експерта за результатами проведення додаткової судово-економічної експертизи №23357/15-45 від 30.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.12.2016 року поновлення провадження у справі та призначено її розгляд на 07.02.2017 року.

26.01.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача за первісним позовом подав заяву про припинення провадження у справі (за первісним позовом) в частині стягнення 10 963 942,62 грн. (заборгованості за кредитом), в зв'язку з їх сплатою відповідачем за зустрічним позовом, що підтверджується платіжним дорученням №9146 від 19.08.2016 року.

03.02.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача за первісним позовом подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь: 2 751 962,18 грн. - процентів за користування кредитом, 10 000,00 грн. - плати за управління кредитом, 777 766,90 грн. - пені за порушення строків погашення кредиту, 186 513,83 грн. - пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 678,89 грн. - пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом, 460 916,78 коп. - 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 109 974,91 грн. - 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286,43 грн. - 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 347 860,95 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за кредитом, 83 096,06 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом, 1 219,00 грн. - інфляційне збільшення суми боргу за платою за управління кредитом, 73 080,00 грн. - судового збору

В судовому засідання 07.02.2017 року оголошено перерву до 21.02.2017 року.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 21.02.2017 року первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог, представник відповідача за первісним позовом первісні позовні вимоги не визнав, підтримав в повному обсязі зустрічні позовні вимоги.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 21.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України"; далі по тексту - Банк, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Закритим акціонерним товариством «Холдингова компанія «Бліц-Інформ» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Бліц-Інформ»; далі по тексту - Позичальник, ПрАТ «Бліц-Інформ», відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено Кредитний договір №27106К4 зі змінами, внесеними до нього відповідно до Договорів про внесення змін: № 27106К4-1 від 17.11.2006р, № 27106К4-1(2) від 24.03.2006р, №27106К4-2(3) від 30.08.2007р., №27106К4-3 від 30.12.2008р., №27106К4-4-1 від 31.03.2009р., №27106К4-4 від 23.04.2009р., №27Ю6К4-5 від 24.04.2009р., №27106К4-6 від 31.07.2009р., №27106К4-7 від 01.09.2009р., №27106К4-8 від 18.09.2009р., №27106К4- 9 від 29.10.2009р., № 27106К4-10 від 30.12.2009р., №27106К4-11 від 16.02.2010р., № 27106К4-12 від 29.04.2010р., №27106К4-13 від 30.06.2010р., №27106К-14 від 31.08.2010р., №27106К4-15 від 30.11.2010р., №27106К4-16 від 31.03.2011р., №27106К4-17 від 28.04.2011р., №27Ю6К4-18 від 31.05.2011р., №27106К4-19 від 07.07.2011р., №27106К4-20 від 07.10.2011р., №27106К4-21 від 31.01.2012р., №27106К4-22 від 01.06.2012р., №27106К4-23 від 13.07.2012р., №27106К4-24 від 28.09.2012р., №27106К4-25 від 01.11.2013р., №27106К4-26 від 04.02.2014р., №27106К4-27 від 05.03.2014р., №27106К4-28 від 31.03.2014 (далі разом по тексту - Кредитний договір).

Відповідно до п.п 3.1.1, 3.2.1, З.2.2., 3.3.1 Кредитного договору Банк зобов'язався надані Позичальнику кредит у формі невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 1 734 000,00 Євро строком до 31.01.2011 року на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання, а Позичальник зобов'язався:

- повністю повернути кредит 31.01.2011 (п. 3.2.2 Кредитного договори);

- щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у валюті кредиту та плату за управління кредитом у національній валюті у розмірах, передбачених Кредитним договором (пп. 3.2.5, 3.2.6, 3.5.1, 4.1.1 Кредитного договору);

- сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених Кредитним договором, штрафні санкції, а саме пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п.п. 3.2.10, 3.4.2, 3.5.3, 4.2, 7.2 Кредитного договору).

Згідно з п. 3.1.2., 3.1.3, 3.3.1 Кредитного договору кредит надається шляхом відкриття Банком акредитиву у розмірі 1 734 000,00 євро відповідно до Контракту №14/11/2005-АА від 15.12.2005р., укладеним з фірмою «Ротомек СпА» (Італія). Кредит використовується для здійснення платежів Інобанком за Акредитивом, відкритим Банком на підставі Заяви Позичальника на Акредитив, підтвердженим Інобанком. Акредитив в розмірі 1 734 000,00 евро відкривається на користь Бенефіціара згідно з Контрактом № 14/11/2005-АА від 15.12.2005, з урахуванням умов, узгоджених з Інобанком (Banca Nazionale del Lavoro Spa, Італія). Основні умови Акредитиву визначаються в Заявах на Акредитиви, які оформляються згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів №500 в редакції 1993 та відповідно до умов, визначених в Контракті № 14/11/2005-АА від 15.12.2005.

Банк в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, а саме: на підставі заяви Позичальника про відкриття документарного акредитива від 03.02.2006р. відкрив безвідкличний документарний акредитив згідно з Контрактом №14/11/2005-АА від 15.12.2005р. та надав Позичальнику кошти в межах ліміту кредитування на загальну суму 1 734 000,00 євро шляхом перерахування кредитних коштів для подальшого продажу з позичкового рахунку 20732024020520 на рахунок № 3739601178201. Зазначене підтверджується випискою з позичкового рахунку за наданим кредитом №20732024020520 за 26.09.2006р. на суму 306 000,00 євро та виписка з позичкового рахунку за наданим кредитом № 20735054020520 за 31.10.2006 на суму 1 428 000,00 євро.

Договором про внесення змін №27106К4-5 від 24.04.2009р., Договором про внесення змін №27106К4-8 від 18.09.2009р. та Договором про внесення змін №27106К4-20 від 07.10.2011р. внесені зміни до Кредитного договору та викладено пункт 3.1.1. в новій редакції, відповідно до якого Банк відкриває Позичальнику невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості в сумі 1 591 200,00 Євро, в т.ч. за рахунок ресурсів Інобанку (частина А) - 724 200,00 євро та за рахунок власних коштів Банку (частина Б) 867 000,00 євро, та в сумі 1 510 824,00 гривень за рахунок власних коштів Банку (частина В) строком до 21.10.2011р..

Видача кредиту на цю суму підтверджується виписками з позичкового рахунку №20735054020520 за період з 01.02.2006р. по 30.06.2014р. та випискою з позичкового рахунку №20727084020520 за період з 01.02.2006р. по 30.06.2014р.

Договором про внесення змін №27106К4-21 від 31.01.2012р. внесені зміни до Кредитного договору в частині встановлення кінцевого строку погашення кредиту - 25.01.2013р.

Додатковою угодою №27106К4-25 від 01.11.2013р. внесені зміни до Кредитного договору в частині переведення заборгованості Позичальника за Кредитним договором, що обліковувалась в іноземній валюті, в гривню за курсом НБУ станом 01.11.2013р. та у зв'язку з цим викладено п. 3.2.1 Кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої Банк відкриває Позичальнику невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 10 963 942,62 грн., що утворилась шляхом конвертації заборгованості в сумі 867 000,00 євро в гривню (9 453 118,62 грн.) за рахунок валютної позиції Банку за курсом НБУ на дату конвертації, та з частини заборгованості, яка обліковується в гривні в сумі 1 510 824,00 грн.

Відповідно до п.п. 3.2.5, 3.5.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати Банку проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 Кредитного договору, у валюті кредиту. Проценти нараховуються у валюті кредиту на суму фактичної заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року і підлягають сплаті з 1 по останній день кожного місяця відповідно до індивідуального графіка погашення процентів. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній період нарахування підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Кредитним договором (з врахуванням внесених до нього змін) встановлений наступний Розмір процентів за користування кредитом: проценти за користування кредитом у валюті кредиту (євро) в розмірі: Ставка Інобанку + 3,125% річних за період з 01.02.2006р. по 17.09.2009р.; проценти за користування кредитом у валюті кредиту (евро, частина А) в розмірі базова ставка EURIBOR (6т) + 3,125% річних за період з 18.09.2009 по 27.04.2011, в розмірі Ставка Інобанку + 3,125% річних за період з 28.04.2011 по 31.12.2011; проценти за користування кредитом у валюті кредиту (євро, частина Б) в розмірі 13% річних за період з 18.09.2009 по 27.04.2011, в розмірі базова ставка LIBOR (6т) + 9% річних за період з 28.04.2011 по 31.12.2011; проценти за користування кредитом у валюті кредиту (євро, частини А та Б) в розмірі 3,8% річних за період з 01.01.2012 по 31.10.2013; проценти за користування кредитом у валюті кредиту (гривня, частина В) в розмірі 20% річних за період з 23.04.2009 по 27.04.2011, в розмірі 18% річних за період з 28.04.2011 по 31.12.2011, в розмірі 10% річних за період з 01.01.2012 по 31.10.2013; проценти за користування кредитом у валюті кредиту (гривня) в розмірі 0,1% річних за період з 01.11.2013 по 31.12.2014, в розмірі 10% річних з 01.01.2015.

Згідно з п. 4.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати Банку плату за управління кредитом в розмірі, зазначеному в п. 3.2 Кредитного договору, а саме: 1 000,00 грн. Плата за управління кредитом нараховується за період нарахування плати за управління кредитом у національній валюті за курсом НБУ на дату нарахування і підлягає сплаті з 1 по останній день кожного місяця. Протягом цього періоду сплачується плата за управління кредитом за попередній місяць. Плата за управління кредитом за останній період нарахування плати за управління кредитом підлягає сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Кредитним договором не передбачається одностороння відмова або одностороння зміна Позичальником своїх зобов'язань, вони мають бути виконані у строк

30.01.2013р. у зв'язку з невиконанням Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором, порушенням строків погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, Банк вручив Позичальнику вимогу №040-06/598 від 28.01.2013р. (про здійснення погашення простроченої заборгованості в повному обсязі), що підтверджується підписом представника Позичальника на ній. Цією вимогою до Позичальника були доведені суми його заборгованості станом на 28.01.2013р. та висунута вимога в строк до 25.02.2013 сплатити заборгованість.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом зазначив, що відповідач за первісним позовом не виконав умови Кредитного договору, не повернув Банку кредитні кошти, не сплатив проценти за користування кредитом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Договір який укладено між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом за своєю юридичною природою є кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ч 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданих позивачем за первісним позовом доказів вбачається, що Банк взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, згідно умов Кредитного договору, а відповідач за первісним позовом не виконав умови Кредитного договору та не повернув Банку кредитні кошти, не сплатив проценти за користування кредитом.

26.01.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача за первісним позовом подав заяву про припинення провадження у справі (за первісним позовом) в частині стягнення 10 963 942,62 грн. (заборгованості за кредитом), в зв'язку з їх сплатою відповідачем за зустрічним позовом, що підтверджується платіжним дорученням №9146 від 19.08.2016 року.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, суд дійшов висновку що заборгованість за кредитом в розмірі 10 963 942,62 грн. сплачено відповідачем за первісним позовом 19.08.016 року, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач за первісним позовом в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем за первісним позовом, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 751 962,18 грн. (процентів за користування кредитом) та 10 000,00 грн. (плати за управління кредитом) є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 777 766,90 грн. (пені за порушення строків погашення кредиту), 186 513,83 грн. (пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом) та 678,89 грн. (пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом) за неналежне виконання зобов'язань по кредиту за Кредитним договором, суд зазначає наступне.

Статтею 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами Кредитного договору (п.п. 3.2.10, 3.4.2, 3.5.3, 4.2, 7.2) сторони передбачили відповідальність за порушення термінів сплати кредиту, процентів за користування кредитом та комісії (плати) за управління кредитом у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості до дати здійснення платежу у повному обсязі.

Тобто умовами укладеного сторонами Кредитного договору встановлений більший строк нарахування пені, ніж передбачений ст. 232 ГК України шестимісячний термін, а саме визначено можливість нарахування пені за кожний день прострочення виконання зобов'язань по сплаті кредиту, процентів та плати за управління кредитом, не обмежуючись шестимісячним строком.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як слідує з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань в розмірі: 777 766,90 грн. (пені за порушення строків погашення кредиту), 186 513,83 грн. (пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом) та 678,89 грн. (пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом) - нараховані відповідно до законодавства, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач за первісним позовом, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь: 460 916,78 коп. (3% річних від простроченої суми боргу за кредитом), 109 974,91 грн. (3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом), 286,43 грн. (3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом), 1 347 860,95 грн. (інфляційне збільшення суми боргу за кредитом), 83 096,06 грн. (інфляційне збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом) та 1 219,00 грн. (інфляційне збільшення суми боргу за платою за управління кредитом).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 460 916,78 коп. (3% річних від простроченої суми боргу за кредитом), 109 974,91 грн. (3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом), 286,43 грн. (3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом), 1 347 860,95 грн. (інфляційне збільшення суми боргу за кредитом), 83 096,06 грн. (інфляційне збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом) та 1 219,00 грн. (інфляційне збільшення суми боргу за платою за управління кредитом) - нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди №27106К4-25 від 01.11.2013 до Кредитного договору, суд зазначає наступне.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Згідно з п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Пункт 14.4.2 Статуту Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» визначає перелік повноважень Виконавчого органу, а саме Президента Товариства, серед яких право одноособово приймати рішення про розпорядження майном Товариства, укладати, змінювати, тлумачити та припиняти (розривати) господарські договори (правочини) і контракти. Статут Товариства не встановлює будь-які обмеження повноважень Президента з приводу укладенні господарських угод.

Однак ПрАТ «Бліц-Інформ» в зустрічній позовній заяві посилається на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року у справі №910/953/13 за Позовом ОСОБА_5 до ПрАТ «Бліц-Інформ» про визнання недійсним вищевказаного положення статуту ПрАТ «Бліц-Інформ», відповідно до якого таке положення п. 14.4.2 Статуту визнано таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Проте Позивач за зустрічним позовом не надав відповідних доказів про приведення у відповідність положень Статуту про повноваження виконавчого органу товариства та внесення відповідних змін до Статуту товариства, натомість ПрАТ «Бліц-Інформ» в своїй діяльності керується Статутом в редакції від 23.08.2011 року.

Також позивачем за зустрічним позовом не надано належним чином завірену копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року у справі №910/953/13, в зв'язку з чим ксерокопії листів не можуть розглядатися як належний доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам, встановлених ст. 34, 36 ГПК України.

В зустрічній позовній заяві ПрАТ «Бліц-Інформ» посилається на Закон України «Про акціонерні товариства», а саме п. 22 ч. 2 ст. 33 та ч. 1 ст.70, якими встановлено обмеження на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, і тому прийняття рішення з таких питань належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Згідно із Балансом складеним станом на 01.01.2013р. (копія якого додана ПрАТ «Бліц-Інформ» до зустрічної позовної заяви) балансова вартість активів ПрАТ «Бліц-Інформ» становить 1 405 898 000,00 грн. В зустрічній позовній заяві Позивачем було вказано балансову вартість активів Товариства у розмірі 1 405 898,00 грн., без врахування того, що одиниця виміру балансу є тисяча гривень. Отже, 10 відсотків вартості активів дорівнює 140 589 800,00 грн., в той час, як ліміт заборгованості за Кредитним договором №27109К8 від 07.07.2009р., який було конвертовано з валюти євро у гривню, становить 10 963 942,62 грн., в зв'язку із чим надання згоди загальних зборів акціонерів на підписання Додаткової угоди №27106К4-25 від 01.11.2013р. до Кредитного договору №27106К4 від 01.02.2006 не було обов'язковим.

Відповідно до ч.2 ст.60 Закону України «Про акціонерні товариства» особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Враховуючи вищенаведене, Президент Товариства мав повноваження, визначені як Статутом Товариства так і іншими актами законодавства, на підписання Додаткової угоди №27106К4-25 від 01.11.2013р. до Кредитного договору №27106К4 від 01.02.2006р. від імені Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ».

З матеріалів справи вбачається, що при укладанні ПрАТ "Бліц-Інформ" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" не порушено приписів ст. 203 та 215 ЦК України, твердження позивача про недійсність оспорюваного договору спростовується наявними в матеріалах справи документами, а тому в суду відсутні правові підстави для визнання недійсною додаткової угоди №27106К4-25 від 01.11.2013р.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача за зустрічним позовом, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої зустрічних позовних вимог, а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем за первісним позовом подано докази оплати судової експертизи вартістю 69 584,40 грн., що підтверджується оригіналом платіжного доручення №13081 від 28.01.2016 року.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача за первісним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суддя -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Припинити провадження у справі (за первісним позовом) в частині стягнення 10 963 942 (десять мільйонів дев'ятсот шістдесят три тисячі дев'ятсот сорок дві) грн. 62 коп. - заборгованості за кредитом.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" (02156, м. Київ, ВУЛИЦЯ КІОТО, будинок 25; код ЄДРПОУ 20050164) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, ВУЛИЦЯ АНТОНОВИЧА, будинок 127; код ЄДРПОУ 00032112) 2 751 962 (два мільйони сімсот п'ятдесят одну тисячу сто п'ятдесят одну) грн. 18 коп. - процентів за користування кредитом, 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. - плати за управління кредитом, 777 766 (сімсот сімдесят сім тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 90 коп. - пені за порушення строків погашення кредиту, 186 513 (сто вісімдесят шість тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 83 коп. - пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 678 (шістсот сімдесят вісім) грн. 89 коп. - пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом, 460 916 (чотириста шістдесят тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн. 78 коп. - 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 109 974 (сто дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 91 коп. - 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286 (двісті вісімдесят шість) грн. 43 коп. - 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 347 860 (один мільйон триста сорок сім тисяч вісімсот шістдесят) грн. 95 коп. - інфляційне збільшення суми боргу за кредитом, 83 096 (вісімдесят три тисячі дев'яносто шість) грн. 06 коп. - інфляційне збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом, 1 219 (одну тисячу двісті дев'ятнадцять) грн. 00 коп. - інфляційне збільшення суми боргу за платою за управління кредитом, 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. - судового збору, 69 584 (шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 40 коп. - вартості проведення судової експертизи.

4. В задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити повністю.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 14.03.2017 року.