Рішення № 65346031, 06.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017№910/21564/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА

РОЗРАХУНКОВА КАРТКА»

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»

про стягнення 1 702 240,06 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивачa: Рейдель Р.В. за довіреністю № 2-362д від 19.12.2016;

від відповідача: Шкурат О.М. за довіреністю № 428 від 11.10.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (далі - відповідач) про стягнення 1 702 240,06 грн., з яких 303 681,37 грн. пені, 119 180,23 грн. 3% річних, 1 279 378,46 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказував на те, що відповідач в порушення умов укладеного Договору оплату за надані послуги здійснював з порушенням визначених строків, внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також пені згідно з п. 6.2.1. Договору. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21564/16, її розгляд призначено на 12.01.2017 року.

12.01.2017 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи № 910/21564/16 призначено на 30.01.2017 року.

30.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, контррозрахунок нарахованих та заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем не доведено факт порушення відповідачем строків оплати виставлених рахунків. Так, відповідач вказує, що пункт 4.5. Договору передбачає обов'язок позивача виставити рахунок відповідачу, однак позивач не надав суду доказів про дати вручення рахунків відповідачу і, відповідно, не може стверджувати, що вони оплачувались відповідачем невчасно. Відносно наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначив, що він суперечить приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору, при цьому, заявив про застосування строків позовної давності в частині стягнення пені, нарахованої за рахунком № 1915 від 06.11.2015, а також 3% річних, нарахованих за рахунком № 2833 від 02.11.2013 на суму 1 388 636,49 грн.

30.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, зокрема рахунки, виставлені відповідачу для оплати послуг, наданих за спірним Договором, а також витяги з Журналу вихідної кореспонденції позивача на підтвердження фактичних дат отримання відповідачем рахунків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі №910/21564/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.02.2017 року.

В судовому засіданні 13.02.2017 року представником відповідача подані додаткові пояснення у справі, відповідно до змісту яких відповідач вказує на те, що позивачем не надано всіх належних та допустимих доказів, що підтверджують реальні дати отримання відповідачем рахунків на сплату послуг за спірним Договором.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2017 в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувано додаткові докази у справі, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.03.2017 року.

В судовому засіданні 06.03.2017 року представник відповідача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також письмові пояснення, відповідно до яких надати витребувані судом копії Журналів реєстрації вхідної кореспонденції за 2013-2016 роки не уявляється можливим, оскільки в АБ «УКРГАЗБАНК» вказані журнали не ведуться, реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється в електронному вигляді згідно з наказом № 47 від 24.01.2013 року.

В судовому засіданні 06.03.2017 року представником позивача подано заяву про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої позивач просить суд витребувати у відповідача «Аркуш погодження (візування) платіжного документу у Системі «ПАРУС» на кожний з перелічених рахунків, наданих позивачем на підставі Договору №777 від 01.10.2001, а також витребувати у відповідача «Реєстр документів», сформований в Системі «ПАРУС», в якому відображені рахунки з датою їх реєстрації.

Розглянувши в судовому засіданні 06.03.2017 року вищевказане клопотання позивача суд вирішив відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

За висновком суду, в даному випадку, документи, які позивач просить суд витребувати у відповідача у вищевказаному клопотанні, жодним чином не підтверджують дату отримання відповідачем рахунків від позивача, а лише підтвердять дату реєстрації спірних рахунків відповідачем у своїй системі.

За таких обставин, суд вважає заявлене позивачем клопотання про витребування додаткових доказів у справі необґрунтованим та залишає його без задоволення.

В судовому засіданні 06.03.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.03.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 07.03.2017 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.03.2017 проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 07.03.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2001 року між позивачем (Компанія) та відповідачем (Банк) було укладено Договір про надання послуг процесингового центру № 777 (далі - Договір), відповідно до Розділу 1 якого Компанія надає, а Банк використовує та оплачує послуги процесингового центру Компанії (надалі - ПЦ), згідно з тарифами (комісіями), що наведені у Додатку № 1. Банк використовує ресурси ПЦ Компанії, який сертифікован у асоціації Europay International як Member Service Provider (MSP) - для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток асоціації Europay International в межах наданих Банком ПЦ функцій. Банк використовує ресурси ПЦ для забезпечення емісії й обслуговування банківських платіжних карток локальної платіжної системи Банку ЕНЕРГІЯ, а також локальної міжбанківської платіжної системи УКРКАРТ,

Згідно з Розділом 2 Договору процесинг - діяльність, що включає в себе збір, маршрутизацію, оброблення, зберігання інформації тощо, та надання членам системи та Банку платіжних повідомлень за операціями з БПК (банківська платіжна картка); Процесинговий центр (MSP) - ПЦ Компанії (ПЦ ВСZ) - спеціалізований обчислювальний центр, уповноважений ПС (Платіжна система) здійснювати оботу по обробці і маршрутизації потоків між усіма учасниками ПС, підготовці файлів для забезпечення запитів, авторизацію та розрахунків між учасниками ПС, інші операції, які передбачені переліком обов'язків ПЦ Компанії, для виконання ним програм банку по емісії та обслуговуванню БПК - (банківських платіжних карток).

За умовами Розділу 3 Договору перелік і вартість послуг ПЦ визначається згідно з тарифами (комісіями), наведеними у Додатку 1. За узгодженням сторін ставки тарифів 9комісії) і перелік послуг ПЦ можуть бути змінені і доповнені у міру розширення сфери дії ПС, впровадження нових платіж них інструментів і послуг. Всі зміни в переліку ПЦ, тарифах (комісіях) оформляються як додатки до цього Договору.

За умовами п. 4.2. Договору розрахунковим періодом за даним Договором є календарний місяць.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення розрахункового періоду Компанія проводить рахунок вартості наданих послуг, оформляє акт виконаних робіт з деталізацією наданих послуг, який Сторони підписують.

В силу п. 4.5. Договору після підписання акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

В подальшому, сторони уклали Додаткові угоди №1 від 30.09.2002, №2 від 01.01.2003, №3 від 09.06.2003, №3-А від 01.09.2003, № 4 від 16.10.2003, № 5 від 01.12.2003, № 6 від 30.04.2004, № 9 від 01.04.2004, № 10 від 15.04.2004, № 11 від 01.07.2004, № 12 від 01.10.2004, № 13 від 04.10.2004, № 14 від 01.02.2005, № 15 від 01.04.2005, № 16 від 16.06.2005, № 16/1 від 15.06.2005, № 17 від 25.07.2005, № 18 від 08.08.2005, № 19 від 11.08.2005, № 20 від 01.09.2005, № 21 від 29.09.2005, № 23 від 01.02.2006, № 24 від 01.02.2006, № 25 від 01.02.2006, № 26 від 24.07.2006, № 27 від 13.02.2007, № 28 від 21.05.2007, № 30 від 23.07.2007, № 31 від 27.07.2007, № 32 від 01.04.2008, № 32а від 17.06.2008, № 33 від 25.04.2008, № 34 від 07.08.2008, № 35 від 01.09.2008, № 36 від 23.09.2008, № 36/1 від 06.02.2009, № 37 від 06.02.2009, № 38 від 16.02.2009, № 39 від 16.03.2009, № 40 від 01.07.2009, № 41 від 29.07.2009, № 42 від 01.09.2009, № 43 від 01.09.2009, № 44 від 31.12.2009, № 45 від 01.04.2010, № 46 від 02.08.2010, № 47 від 31.08.2010, № 48 від 01.10.2010, № 49 від 11.11.2010, № 50 від 01.12.2010, № 51 від 30.12.2010, № 53 від 23.03.2011, № 54 від 30.06.2011, № 55 від 20.09.2011, № 56 від 01.12.2011, № 57 від 01.02.2012, № 58 від 09.04.2012, № 59 від 01.07.2012, № 60 від 28.11.2012, № 61 від 30.11.2012, № 62 від 28.02.2013, № 63/1 від 01.07.2013, № 64 від 01.07.2013, № 65 від 01.07.2013, № 66 від 30.08.2013, № 67 від 30.10.2013, № 68 від 24.03.2014, № 69 від 24.03.2014, № 70 від 01.06.2014, № 71 від 25.06.2014, № 72 від 01.09.2014, № 74 від 21.08.2014, № 75 від 27.03.2015, № 76 від 03.08.2015, № 77 від 01.10.2015, № 78 від 01.12.2015, № 79 від березня 2016, № 81 від 01.06.2016, якими вносили зміни до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги процесингового

центру у період з жовтня 2013 року по вересень 2016 року, що підтверджується Актами виконаних робіт від 31.10.2013 на суму 1 388 636, 49 грн., від 30.11.2013 на суму 1 456 560, 76 грн., від 31.12.2013 на суму 1 635 322, 33 грн., від 31.01.2014 на суму 1 320 829, 18 грн., від 28.02.2014 на суму 1 385 901, 26 грн., від 31.03.2014 на суму 1 568 714, 32 грн., від 30.04.2014 на суму 1 486 803, 79 грн., від 31.05.2014 на суму 1 530 806, 26 грн., від 30.06.2014 на суму 1 436 688, 75 грн., від 31.07.2014 на суму 1 446 863, 66 грн., від 31.08.2014 на суму 1 404 724, 93 грн., від 30.09.2014 на суму 1 401 912, 32 грн., від 31.10.2014 на суму 1 472 205, 62 грн., від 30.11.2014 на суму 1 446 143, 61 грн., від 31.12.2014 на суму 1 612 351, 56 грн., від 31.01.2015 на суму 1 451226, 94 грн., від 28.02.2015 на суму 1 566 356, 33 грн., від 31.03.2015 на суму 1 265 966, 89 грн., від 30.04.2015 на суму 1 289 364, 64 грн., від 31.05.2015 на суму 1 377 938, 58 грн., від 30.06.2015 на суму 1 550 940, 47 грн., від 31.07.2015 на суму 1 591 632, 62 грн., від 31.08.2015 на суму 1 580 545, 29 грн., від 30.09.2015 на суму 1 675 144, 79 грн., від 31.10.2015 на суму 1 734 650, 19 грн., від 30.11.2015 на суму 1 782 784, 17 грн., від 31.12.2015 на суму 2 121 027, 45 грн., від 31.01.2016 на суму 1 756 154, 78 грн., від 29.02.2016 на суму 1 910 718, 55 грн., від 31.03.2016 на суму 2 156 411, 93 грн., від 30.04.2016 на суму 2 216 622, 46 грн., від 31.05.2016 на суму 23 183 049, 33 грн., від 30.06.2016 на суму 2 274 918, 63 грн., від 31.07.2016 на суму 2 483 370, 92 грн., від 31.08.2016 на суму 2 463 877, 42 грн., від 30.09.2016 на суму 2 556 712, 29 грн.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунки № 2833 від 02.11.2013 на суму 1 388 636, 49 грн., № 3108 від 02.12.2013 на суму 1 456 560, 76 грн., № 35 від 02.01.2014 на суму 1 635 322, 33 грн., № 284 від 02.02.2014 на суму 1 320 829, 18 грн., № 545 від 02.03.2014 на суму 1 385 901, 26 грн., № 856 від 02.04.2014 на суму 1 568 714, 32 грн., № 1078 від 30.04.2014 на суму 1 486 803, 79 грн., № 1342 від 02.06.2014 на суму 1 530 806, 26 грн., № 1590 від 02.07.2014 на суму 1 436 688, 75 грн., № 1810 від 02.08.2014 на суму 1 446 863, 66 грн., № 2067 від 02.09.2014 на суму 1 404 724, 93 грн., № 2299 від 03.10.2014 на суму 1 401 912, 32 грн., № 2514 від 02.11.2014 на суму 1 472 205, 62 грн., № 2722 від 02.12.2014 на суму 1 446 143, 61 грн., № 53 від 03.01.2015 на суму 1 612 351, 56 грн., № 252 від 02.02.2015 на суму 1 451226, 94 грн., № 472 від 02.03.2015 на суму 1 566 356, 33 грн., № 693 від 10.04.2015 на суму 1 265 966, 89 грн., № 901 від 12.05.2015 на суму 1 289 364, 64 грн., № 1061 від 02.06.2015 на суму 1 377 938, 58 грн., № 1294 від 10.07.2015 на суму 1 550 940, 47 грн., № 1440 від 05.08.2015 на суму 1 591 632, 62 грн., № 1588 від 02.09.2015 на суму 1 580 545, 29 грн., № 1749 від 02.10.2015 на суму 1 675 144, 79 грн., № 1915 від 06.11.2015 на суму 1 734 650, 19 грн., № 2066 від 02.12.2015 на суму 1 782 784, 17 грн., № 33 від 05.01.2016 на суму 2 121 027, 45 грн., № 159 від 03.02.2016 на суму 1 756 154, 78 грн., № 297 від 09.03.2016 на суму 1 910 718, 55 грн., № 427 від 06.04.2016 на суму 2 156 411, 93 грн., № 539 від 04.05.2016 на суму 2 216 622, 46 грн., № 656 від 07.06.2016 на суму 23 183 049, 33 грн., № 760 від 14.07.2016 на суму 2 274 918, 63 грн., № 848 від 03.08.2016 на суму 2 483 370, 92 грн., № 934 від 02.09.2016 на суму 2 463 877, 42 грн., № 1041 від 04.10.2016 на суму 2 556 712, 29 грн.

Проте, відповідач надані позивачем послуги оплатив з порушенням встановлених умовами Договору строків, у зв'язку з чим позивач на підставі п. 6.2.1. Договору нарахував пеню у розмірі 303 681,37 грн., та згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних в сумі 119 180,23 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 279 378,46 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось судом вище, за умовами пункту 4.5. Договору після підписання Акта виконаних робіт Компанія виставляє рахунок для сплати наданих послуг за розрахунковий період, який Банк сплачує на протязі трьох банківських днів.

Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження фактичних дат отримання відповідачем рахунків для оплати наданих послуг.

Проте, суд до вищевказаних тверджень відповідача відноситься критично та до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Як в укладеному між сторонами Договорі, так і в актах цивільного законодавства відсутнє визначення та вимоги до форми рахунку. Водночас, у таких правовідносинах усталеною є практика, що рахунок є комерційним документом, в якому зазначено платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та суму належного за товар (послуги, роботи тощо) платежу. Отже, виставлення такого рахунку є обов'язковим, якщо платнику невідомі ні платіжні реквізити, ні сума платежу. Лише в такому разі відповідно до приписів частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може бути відстрочене.

Таким чином, приймаючи до уваги що в Договорі та додаткових угодах до нього сторони зазначили такі реквізити, а в Актах виконаних робіт узгодили суму платежу, суд вважає, що відповідачу були відомі всі необхідні відомості для належного виконання зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку що відповідач не має право посилатися на ненадання позивачем належних доказів в підтвердження фактичних дат отримання відповідачем спірних рахунків для оплати отриманих послуг, оскільки в даному випадку цей обов'язок виник у нього на підставі підписаних сторонами Актів виконаних робіт протягом 3-х банківських днів з моменту їх підписання.

Аналогічна правова позиція відображена також у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі № 923/1630/14,

Доводи відповідача щодо не підписання Актів виконаних робіт від 31.07.2016, 31.08.2016, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки надані за цими Актами послуги відповідач оплатив повному обсязі, тобто схвалив їх прийняття.

Так, відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Враховуючи зазначене, суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Під час розгляду справи судом встановлено, що оплату за надані позивачем послуги відповідач здійснював з порушенням встановлених умовами Договору строків.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно п. 6.2.1. Договору у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплати за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 303 681,37 грн. а також наданий відповідачем контррозрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача не повністю відповідає вимогам чинного законодавства через невірне визначення позивачем кількості днів, за які нараховується пеня з урахуванням того, що за умовами п. 6.2.1. Договору у випадку невчасної оплати послуг ПЦ Компанії, наданих Компанією, Банк сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми рахунку, що підлягає сплати за кожен прострочений робочий день, починаючи з наступного дня після дати сплати.

Крім того, під час розрахунку пені позивачем не було враховано приписи п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому, суд не повністю погоджується з доводами відповідача в частині пропуску позивачем строку позовної давності щодо нарахування пені за рахунком № 1915 від 06.11.2015, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за несвоєчасну оплату рахунку № 1915 від 06.11.2015 на суму 1 734 650, 19 грн. за період з 13.11.2015 року до 15.12.2015 року (22 робочих дня), проте з даним позовом позивач звернувся до господарського суду міста Києва 24.11.2014 р., у зв'язку з чим строк позовної давності щодо нарахування пені за період з 25.11.2015 до 15.12.2015 року позивачем не пропущений.

В іншій частині суд погоджується з доводами відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені за рахунком № 1915 від 06.11.2015, нарахованої за період з 13.11.2015 по 24.11.2015 року.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Відповідач у відзиві на позовну заяву та контррозрахунку позовних вимог заявив про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, нарахованої за період з 13.11.2015 року по 24.11.2015 року за несвоєчасну оплату рахунку № 1915 від 06.11.2015 року.

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахованої позивачем пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені, з урахуванням викладених відповідачем у контррозрахунку пені заперечень, судом встановлено, що вірний розмір пені складає 247 982,08 коп.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 279 378,46 грн. інфляційних втрат та 119 180,23 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 №265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд дійшов висновку, що він не відповідає вищевказаним приписам чинного законодавства через невірно обрану методику розрахунку.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат складає 736 733, 85 грн.

Також, судом було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних і встановлено, що він не повністю відповідає приписам чинного законодавства.

При цьому, відповідач у своєму контррозрахунку 3% річних вірно застосував приписи чинного законодавства щодо порядку та методики їх розрахунку.

Водночас, судом встановлено, що відносно позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 684,81 грн. за рахунком № 2833 від 02.11.2013 на суму 1 388 636,49 грн. позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування якого відповідачем зроблено відповідну заяву (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Так, згідно з п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

З огляду на вищевикладене, за розрахунком суду розмір 3% річних складає 109 983,69 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (03087, місто Київ, вулиця Єреванська, будинок 1; код ЄДРПОУ 23697280) на користь Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РОЗРАХУНКОВА КАРТКА» (09025, Київська область, Сквирський район, село Безпечна, вулиця Ордаша, будинок 19; код ЄДРПОУ 23702532) 247 982 (двісті сорок сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 08 коп. пені, 109 983 (сто дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 69 коп. 3% річних, 736 733 (сімсот тридцять шість тисяч сімсот тридцять три) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 16 420 (шістнадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.03.2017.

Суддя М.Є. Літвінова