Рішення № 65344883, 21.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/727/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/640/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Уляновська О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Горбачовій І.В

за участю: представника позивача ОСОБА_3

представників відповідачів Грицик Д.С., Супряга С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» - Супряга Сергія Олеговича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» про визнання припиненними правовідносин.

в с т а н о в и л а :

У травні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання припиненими правовідносин по кредитному договору № 4 укладеного між ТОВ «АТЛ» та ВАТ «ВТБ Банк» 01.06.2010 року; визнання припиненими правовідносин по договору поруки № 4/П-1 від 01.06.2010 року укладеного між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_6

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року позов було задоволено.

Визнано припиненими правовідносини по кредитному договору № 4 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТЛ» та Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» 01.06.2010 року.

Визнано припиненими правовідносини по договору поруки №4/П-1 від 01.06.2010 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_6.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ПАТ «ВТБ Банк», подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказуючи крім іншого, що судом не було враховано, що похідні зобов'язання (іпотека, порука) можуть бути визнані такими, що припинені тільки після повного задоволення вимог кредитора. А також судом, не було встановлено чи вчинив ПАТ «ВТБ Банк» дії щодо звернення стягнення на всі інші об'єкти нерухомості, що перебували в іпотеці. Суд помилково дійшов висновку, що звернення стягнення банком в позасудовому порядку на частину іпотечного майна, а саме об'єкт нерухомості вартість якого відповідно до Звіту про експертну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості, що була проведена в 2015 році ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.СІ.», становить 11 117 244 гривень є достатнім для задоволення кредиторської заборгованості ТОВ «АТЛ» перед ПАТ «ВТБ Банк» в розмірі 270 063 364,82 гривні.

Судом також не було надано належної правової оцінки тому, що ОСОБА_6 не є стороною кредитного договору №4 від 01.06.2010 року, іпотечного договору від 01.06.2010 року, а відтак не є належним позивачем в справі про визнання припиненим вищезазначеного кредитного договору.

Представник ПАТ «ВТБ Банк» у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу просив суд її задовольнити.

Представник позивача та представник відповідача ТОА „ АТЛ" не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що положеннями ч. 4 ст. 36 Закону України „ Про іпотеку " передбачено спеціальні підстави припинення зобов'язань щодо виконання основного ( кредитного) зобов'язання, яке було забезпечено іпотечним договором. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсним.А відтак, виходячи з того, що ТОВ «АТЛ» визнано банкрутом 28.12.2015 року, то процедура позасудового врегулювання в розумінні ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» є завершеною, що є підставою для припинення правовідносин за кредитним договором та договором поруки. А також вказував, що сторонами суду не було надано доказів, про те, що банк не надсилав вимоги ОСОБА_6, та звертався до суду з вимогою про стягнення заборгованості. Тобто, в розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України існують підстави для припинення правовідносин поруки.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення яким, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам постановлене судове рішення не відповідає.

Так судом при розгляді справи було встановлено, що між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «АТЛ» було укладено кредитний договір №4 від 01.06.2010 року. Відповідно до умов договору банк надав ТОВ «АТЛ» кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, що складає 105000000 гривень, а ТОВ «АТЛ» зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 31.05.2012 року, а також сплатити плату за користування кредитом у розмірі 15 % річних.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №4 від 01.06.2010 року між ТОВ «АТЛ» та ПАТ «ВТБ Банк» було укладено іпотечний договір посвідчений нотаріально, з наступними змінами та доповненнями. Відповідно до умов іпотечного договору зі змінами ТОВ «АТЛ» передав іпотекодержателю в наступну іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме:

- нежитлове приміщення № 855 (в літ. А) - магазин непродовольчих товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. загальною площею 447,90 кв. м.;

- нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 732,8 кв.м.;

- нежилі приміщення (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, а саме: нежилі приміщення з №1 по № 25 (групи приміщень №1) другого поверху, з №1 по №4 (групи приміщень №1) надбудови загальною площею - 1194, 50 кв. м.;

- нежиле приміщення, магазину сервісного центру з технічним обслуговуванням автомобілів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 загальною площею 844,3 кв.м.;

- нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5. цегляна, зазначена в плані літ. А-2, загальною площею 857,7 кв.м.

Також між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_6 укладено договір поруки № 4/П-1 відповідно до якого ОСОБА_6 поручився перед ПАТ «ВТБ Банк» за виконання ТОВ «АТЛ» зобов'язань за кредитним договором у вигляді не відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до умов договору ТОВ «АТЛ» зобов'язався своєчасно здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані проценти.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача в частині припинення правовідносин по кредитному договору укладеного між ТОВ «АТЛ» та ВАТ «ВТБ Банк» з посиланням на положення ч.6 ст. 36 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», п. 4.2.3 договору іпотеки не взяв до уваги те, що у відповідності до положень ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у ТОВ «АТЛ» перед ПАТ «ВТБ БАНК» виникла заборгованість, загальний розмір якої склав 270 063 364,82 гривні.

Враховуючи наявність непогашеної кредитної заборгованості ПАТ «ВТБ БАНК» в позасудовому порядку прийняв рішення задовольнити свої грошові вимоги до ТОВ «АТЛ» за рахунок предмету іпотеки розташованого за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 1194,5 кв.м, вартість якого, відповідно до висновку звіту про експертну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості від 02.09.20І15 року, становила 11 117 244,00 гривни.

Тобто, після звернення стягнення банком на предмет іпотеки в позасудовому порядку, заборгованість товариства у повному обсязі погашена не була.

Враховуючи те, що повне погашення заборгованості не відбулося, а також те, що умовами укладеного між сторонами договору не було передбачено відсутність обов'язку боржника сплатити заборгованість по кредитному договору, у суду першої інстанції не було правових підстав вважати договір припиненим з підстав визначених ч. 1 ст. 598 ЦК України (зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом), а також ст. 599 ЦК України ( зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином).

Крім того, способи задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки визначені ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», зокрема шляхом стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За ч. 1 ст. 36 закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до п. 4.2.3 іпотечного договору від 01.06.2010 року укладеного між сторонами, у разі невиконання/неналежного виконання позичальником умов основного зобов'язання та/або іпотекодавцем цього договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. Зазначені положення договору кореспондуються з положеннями ст. 12 Закону України «Про іпотеку».

Згідно матеріалів справи вбачається, що банк скористався своїм правом і в позасудовому порядку визнав за собою право власності на два об'єкти нерухомості що були передані в іпотеку іпотекодержателем.

Позивач ( з позицією якого погодився суд першої інстанції ) з урахуванням положень ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» за якими - після завершення позасудового врегулювання будь - які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, вважав такими що є припиненими правовідносини як за кредитним договором укладеним між банком та товариством так і за договором поруки який був укладений між ним та банком.

Однак, задовольняючи вимоги позивача суд першої інстанції не взяв до уваги, що поняття визначені ч. 4 ст. 36 Закону України « після завершення позасудового врегулювання» в даній справі мали б місце після того, як банк ( відповідач) скористався своїм правом позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на всі інші об'єкти нерухомості, що перебували в іпотеці.

Так як відповідно до частини п'ятої ст. 33 Закону України «Про іпотеку» якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

За ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У ході розгляду справи як в суді першої так і апеляційної інстанції позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що банк таке право втратив, або маються судові рішення щодо неправомірності заявлених позовних вимог.

А відтак, похідні зобов'язання (іпотека, порука) можуть бути визнані такими, що припинені тільки після повного задоволення вимог кредитора.

Також позивач ставив питання по припинення поруки за правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України - порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Надані до суду відповідачем договори про внесення змін до договору поруки № 4/п -1 від 01.06.2010 року починаючи з 2010 року до травня 2014 року вказують на висловлену позивачем згоду як поручителя щодо всіх змін та доповнень до основного договору поруки як і кредитного договору з усіма змінами та доповненнями що відбувалися протягом зазначеного вище часу: - продовження строків дії договорів до липня 2017 року , викладення деяких пунктів договору поруки в новій редакції, тощо.

Щодо можливого припинення договору поруки з підстав припинення забезпеченого нею зобов'язання, то матеріали справи не містять доказів щодо повного виконання боржником або поручителем взятих на себе зобов'язань як за умовами кредитного договору так і договору поруки. Відтак, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Крім того, підтвердженням наміру банку скористатися своїм правом на повне погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є спір який перебуває на розгляді у Господарському суді м. Києва.

Щодо можливого припинення договору поруки з підстав припинення забезпеченого нею зобов'язання з урахуванням положень ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», то такі вимоги не можуть бути задоволені з підстав зазначених вище.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначав, що існують підстави для припинення договору поруки за ч. 4 ст. 559 ЦК України. Відповідно до якої, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Колегія суддів вважає, що припиняючи договір поруки з підстав визначених ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позивачем вимог. Так як підставами позову щодо припинення поруки були обставини визначені ч. 1 ст. 559 ЦК. При цьому позивач протягом всього часу розгляду справи в суді свої позовні вимоги не змінював та не уточнював.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача надавалися нові письмові докази на підтвердження обґрунтувань судового рішення.

Враховуючи, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, то суд апеляційної інстанції законодавчо позбавлений можливості перевірити доводи позивача щодо обставин, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Також звертаючись з позовом позивач посилався на положення ст. ст. 319, 391 ЦК України вказуючи, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. І саме власнику майна надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Проте, як вбачається із матеріалів справи право власності на об'єкти нерухомості, що були передані в іпотеку належало ТОВ «АТЛ», а не позивачу по справі ОСОБА_6

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що спірні правовідносини, а саме визнання припиненим кредитного договору пов'язані з господарсько - правовими угодами що були укладені між ТОВ «АТЛ» та ПАТ «ВТБ Банк» ( кредитний договір та договір іпотеки).

Не можуть бути підставою для задоволення вимог позивача посилання суду першої інстанції на наявність прийнятого Господарським судом м. Києва рішення по справі № 910/30921/15 про визнання ТОВ «АТЛ» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Так як визнання товариства банкрутом не свідчить про припинення зобов'язань, а лише свідчить про право кредиторів на звернення до боржника щодо виконання зобов'язань з у рахуванням часу визначеного господарським судом як початок процедури банкрутства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду не можна визнати таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а відтак воно підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог до

Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» про визнання припиненими правовідносин, із зазначених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 305, 307, 309, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» - Супряга Сергія Олеговича задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року скасувати та постановити нове, за яким:

ОСОБА_6 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» про визнання припиненими правовідносин.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: