Постанова № 65343860, 01.03.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 р. Справа № 804/8469/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Турлакової Н. В. Єфаонової О.В. Чорної В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України, в якому позивач просить:

- визнати неправомірними дії (бездіяльність) Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо не нарахування та не виплати судді у відставці ОСОБА_4 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у розмірі 255 200грн;

- стягнути з належного відповідача на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у розмірі 255 200грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відпрацювавши на посаді судді 20 років, 12 березня 2013 року позивач набула гарантоване право на відставку і одночасно з цим право на отримання неоподаткованої вихідної допомоги судді як винагороди за працю протягом певного часу, що повинна входити до структури заробітної плати і повинна обчислюватись з урахуванням її розміру на час звільнення, проте при звільненні зазначена вихідна допомога не була виплачена. Позивач зазначає, що внесення Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме виключення ст.136 цього Закону не можуть бути застосовані, оскільки звужують зміст і обсяг незалежності позивача, а відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Від відповідача, Державної судової адміністрації України надійшло заперечення в якому зазначається, що на час прийняття зазначеної Постанови про звільнення позивача з посади судді, стаття 136 Закону, що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №1-2/2013, на яке посилається позивач, ухвалено раніше ніж набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1166 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а тому його висновки не розповсюджуються на положення вказаного Закону.

Апеляційний суд Дніпропетровської області надав суду заперечення, в яких зазначено, що адміністративний позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, оскільки в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_4 з посади судді - 08.09.2016р. Посилання позивачки на ті підстави, що право на відставку виникло у неї ще 12 березня 2013 року і одночасно з цим право на отримання неоподаткованої вихідної допомоги судді, під час дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів», від 07.07.2010 №2453-VI, а тому має бути виплачена вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, у відповідності до ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не може бути взятим до уваги, так як остання не реалізувала своє право на відставку під час дії зазначених законодавчих актів.

Позивач направила письмове клопотання в якому просила розглянути справу без її участі.

Представник відповідача-1 у письмових запереченнях просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача-2 у письмових запереченнях просив розглянути справу без його участі.

Ухвалою суду від 01.03.2017р. відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, ОСОБА_4, з 12 березня 1993 року до 07 серпня 2003 року працювала суддею Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, постановою Верховної Ради України №731 -IV від 17 квітня 2003 року обрана на посаду судді Апеляційного суду Дніпропетровської області безстроково і на цій посаді працювала з 08 серпня 2003 року. Загальний стаж роботи на посаді судді становить 23 роки 06 місяців 09 днів, що підтверджується Розрахунком Апеляційного суду Дніпропетровської області станом на 21.09.2016р. стажу судді ОСОБА_4, копія якого наявна в матеріалах справи.

Постановою Верховної Ради України № 1515-VIII від 08 вересня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 звільнено з посади судді апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку із поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Згідно з вищезазначеною постановою Верховної Ради України, Наказом голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року № 193/к, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 відраховано 21.09.2016р. зі складу суддів апеляційного суду у зв'язку з виходом у відставку.

Позивач звернулась із письмовими заявами від 11 жовтня 2016 року до Апеляційного суду Дніпропетровської області (із проханням виплатити вихідну допомогу) та до Державної судової адміністрації України (із проханням виділити апеляційному суду Дніпропетровської області кошти для виплати їй вихідної допомоги).

Державна судова адміністрація України листом № Л1281-16-1374/16 від 20.10.2016 року повідомила позивачу, що частина перша ст. 136 Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», якою було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, була виключена із зазначеного закону згідно із Законом України від 27.03.2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України". Оскільки заява позивача надійшла до Вищої ради юстиції та постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності вказаними змінами до Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Положеннями статті 145 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-УІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до статті 100 зазначеного Закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя у разі подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням звільняється з посади органом, що його обрав або призначив - в даному випадку Верховною Радою України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що питання щодо звільнення позивача було розглянуто Верховною Радою України - Постановою від 08.09.2016 №1515-VІІІ, а в подальшому Наказом голови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.09.2016 № 193/к позивача відраховано зі штату зазначеного суду.

Таким чином, на час прийняття зазначеної Постанови про звільнення позивача з посади судді, стаття 136 Закону, що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-УІІ (набрав законної сили з 1 квітня 2014 року).

Аналізуючи норми вищевказаного законодавства України, суд зазначає, що вимоги статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року до позивачки не могли бути застосовані, так як на дату звільнення з посади та відрахування зі штату суду не діяла, оскільки виключена Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166 від 27 березня 2014 року, який набрав законної сили з 01 квітня 2014р. та не був предметом розгляду Конституційного Суду України, тобто є конституційним.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_4 з посади судді - 08.09.2016р.

Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №1-2/2013, на яке посилається позивач, містить висновки щодо пенсійного забезпечення у зв'язку з набуттям статусу судді у відставці (ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці).

Зазначеним рішенням Конституційного Суду України не розглядалося питання щодо конституційності статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо вихідної допомоги суддям при виході у відставку, а тому його висновки не поширюються на положення Закону України від 27 березня 2014 року №1166 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення позиції частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 р. №10-рп/2013 щодо відповідності Конституції України статей 103, 109, 131, 132, 135, 136 та інше ухвалено раніше ніж набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року №1166 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який не був предметом розгляду Конституційного суду та в установленому порядку не визнаний неконституційним.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015 р. у справі №826/4136/15.

Щодо посилання позивача про те, що виключення ст.136 Закону не можуть бути застосовані, оскільки звужують зміст і обсяг незалежності позивача, суд також зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2 рішення Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 Конституційний Суд вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

У зв'язку з чим, посилання позивача на рішення Конституційного Суду України, як на підставу виплати йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, є не обґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Аналізуючи норми вищевказаного законодавства України, суд приходить до висновку, що у відповідачів 1, 2 у спірний період були відсутні підстави нараховувати та виплачувати позивачу вихідну допомогу на підставі ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції цього Закону від 7.07.2010, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім зазначеного вище, позовні вимоги про стягнення з належного відповідача на користь позивача вихідної допомоги є похідними від первісних, у зв'язку з чим також задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення вихідної допомоги - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.254 КАС України.

Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Судді Н.В. Турлакова О.В. Єфанова В.В. Чорна