Постанова № 65316734, 13.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2017 р. Справа№ 910/30534/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 13.03.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі №910/30534/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю

до Київської міської ради

про розірвання договору оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 р. у справі №910/30534/15 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду від 15.11.2016 касаційну скаргу Київської міської ради - задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 у справі №910/30534/15 - скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі №910/30534/15 у задоволенні позову Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2017 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №910/30534/15 за участю уповноважених представників сторін.

Представником апелянта, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, надано суду клопотання, в якому Фірма "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю просить долучити до матеріалів справи лист-повідомлення ОСББ «Щасливий дім 2» (вх. № 3501.0.-07728 від 31.01.2017). У вказаному листі, співвласники багатоквартирного будинку № 2-В по вул. Чаадаєва повідомили Фірму "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю про відмову від користування послугами виконавця (управителя) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з 01.02.2017, в тому числі подавати документи про списання будинку з балансу, приймати участь у роботі комісії та проводити огляд будинку з метою фіксування його технічного стану перед списанням; отримувати технічну документацію на будинок тощо.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2017 - без змін.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення, підтримував вимоги, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2017 - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Також, представник позивача заявив усне клопотання про залучення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Щасливий дім 2» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та просив заявлене клопотання задовольнити.

Вислухавши думку представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСББ «Щасливий дім 2» не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" згідно з ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК України. Таким чином, норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім зазначеного у ст. 27 ГПК України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

З огляду на вище викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про залучення третьої особи, оскільки рішення у даній справі не може вплинути на права та обов'язки зазначених осіб, до того ж апелянтом не подавалось таке клопотання до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.08.2003 між Київською міською радою (орендодавець) та Фірмою "Т.М.М." - товариством з обмеженою відповідальністю (орендар), на підставі рішення Київської міської ради №332-4/492 від 27.03.2003, укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 3236 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з гостьовою автостоянкою та об'єктами соціально-культурного побуту (на перетині вулиць Жмеринської та Петра Чаадаєва у Святошинському районі м. Києва в межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору).

У зв'язку із внесенням Законом України від 14.05.2015 №417-VIII змін до ст.42 ЗК України позивач звертався до відповідача із заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, однак отримав відповідь про відмову від розірвання договору, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Так, у грудні 2015 року Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки до ст. 42 ЗК України були внесені зміни, згідно яких земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку, земельна ділянка, яка є предметом договору оренди, укладеного між сторонами у справі, має бути передана співвласникам багатоквартирного будинку, а відтак на підставі ст. 652 ЦК України, у зв'язку з істотною зміною обставин, договір оренди земельної ділянки від 12.08.2003 має бути розірваний.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю задоволенню не підлягають, оскільки, на сьогоднішній день, відсутні правові підстави для розірвання договору, а внесення змін до законодавства не є тією істотною обставиною, з якою в даному випадку може бути пов'язане розірвання договору оренди.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2017 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно із ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів відзначає, що Цивільний кодекс України базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань, прийнятих на себе за договором. Можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, з яких сторони виходили при укладанні договору, Кодекс пов'язує з певними визначеними випадками, на які безпосередньо вказується в ст. 652 ЦК України.

З огляду на викладене, слід звернути увагу, що ч. 1 ст. 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей.

Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених за приписами чинного законодавства. При вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є з'ясування питань стосовно доведення у чому саме обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та як саме змінились і чому зміна обставин є істотною, при істотній зміні обставин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського України від 15.11.2016 у справі №910/32205/15.

При цьому, сама істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач, з урахуванням вимог ст. 33 ГПК щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Позаяк, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування юридичних фактів і обставин, які б відповідали вимогам ч. 2 ст. 652 ЦК України для дострокового розірвання договору, адже, будівництво та введення в експлуатацію будинку такою обставиною не є.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, взявши до уваги обґрунтування позову, за оцінкою колегії суддів, позивач обставин, які б підтверджували сукупність і наявність таких обов'язкових чотирьох умов не довів і доказів, у розумінні ст. 33 ГПК України, того, що у зв'язку із зміною законодавства, виконання спірного договору оренди сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів, позбавило позивача, який був заінтересований в укладенні цього договору, того, на що він розраховував, не надав.

Аналогічна правова позиція про те, що підстав для розірвання спірного договору оренди немає, якщо заінтересована сторона не довела одночасну наявність чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.02.2012 у справі №2/52-09.

Відтак, у позові Фірми "Т.М.М." - ТОВ до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.08.2003, виходячи з вимог ст. 652 ЦК України, на підставі якої заявлено позов, слід відмовити у зв'язку з недоведеністю наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Передача/надання земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин (пп."б" ч.1 ст.12 ЗК України), і не є зобов'язанням (договірним або за законом) відповідача - орендаря за договором оренди.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування в порядку, унормованому у ст. 121 ЗК України.

Таким чином, перехід до іншої особи права в договорі оренди внаслідок укладення нею з орендарем за цим договором договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, не є тотожною конструкції, яка передбачає набуття права внаслідок його виникнення у встановленому законом порядку внаслідок розпорядження землею органом розпорядження, при чому альтернативно: підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, або співвласникам багатоквартирного будинку; у власність або в постійне користування, а не в оренду.

Відповідно до ч. 14 ст. 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" державна реєстрація об'єднання (асоціації) проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Об'єднання (асоціація) вважається утвореним з дня його держаної реєстрації.

Частиною 18 ст. 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об'єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об'єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж.

Як вбачається з матеріалів справи, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції позивачем не було надано доказів щодо передачі об'єднання співвласників багатоквартирного будинку примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж.

Отже, доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та безпідставними, вищенаведених правових висновків не спростовують.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 6 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи..

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю та скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі №910/30534/15.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі №910/30534/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі №910/30534/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/30534/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім