Постанова № 65316731, 13.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2017 р. Справа№ 910/20226/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Ткаченка Б.О.

Жук Г.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

представників

Позивача за первісним позовом Мельник Н.В.

Відповідача за первісним позовом Барабан Є.Г.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 по справі №910/20226/16 (суддя Підченко Ю.О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - Реконструкція"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум"

про стягнення 13 565,39 грн

за зустрічним позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - Реконструкція"

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - Реконструкція" задоволено частково.

Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро - Реконструкція" борг за спожиту теплову енергію в сумі 11 098,70 грн, 3% річних в сумі 528,76 грн, пеню в сумі 476,34 грн, та судовий збір в сумі 1 229,53 грн.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Пашкіна С.А., Жук Г.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 13.03.2017.

10 березня 2017 року, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням від 13.03.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 13.03.2017, в зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Жук Г.А., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 колегією суддів, в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 по справі №910/20226/16 до свого провадження.

В судове засідання 06.03.2017 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

02 липня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (енергопостачальна організація) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" (покупець) укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю ОСББ "Просперіті Хоум" вул. Російська, 45 б, теплову енергію у вигляді гарячої води (далі - товар, теплоносій) в період з 01.07.2012 року до 30.06.2015 року у кількості 1 690, 552 Гкал.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. Договору покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах договору, а передача товару у власність покупцю здійснюється після виконання всіх вимог договору постачання.

Поставка товару здійснюється енергопостачальною організацією на межу балансової належності, визначену у додатку № 1 до договору. Подача теплової енергії покупцю та заповнення систем теплоспоживання покупця теплоносієм здійснюється виключно на підставі нарядів встановленої форми, що виписуються енергопостачальною організацією (п.п. 2.1., 2.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору облік спожитої теплової енергії виконується по приладам обліку, що встановлені на межі балансової належності покупця та АК "Київенерго", відповідно до "Тимчасових правил обліку відпускання та споживання теплової енергії".

Розрахунки з покупцем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, по групах споживачів, що затверджені розпорядженнями (Рішеннями) Київської міської державної адміністрації (а також органами місцевого самоврядування, актами інших органів, що затверджують, погоджують, встановлюють тарифи на теплову енергію) для енергопостачальної організації за кожну відпущену Гігакалорію (п. 6.1. Договору).

Згідно з п.п. 6.5, 6.6 Договору покупець щомісячно з 07 по 14 число отримує в енергопостачальної організації оформлені бланки актів приймання передачі товарної продукції, актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та рахунок-фактуру на сплату теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній періоди, що включають в себе вартість теплової енергії спожитої в попередньому місяці, та суми передоплати за теплову енергію (що визначається енергопостачальною організацією з урахуванням максимального теплового навантаження визначеного договором). Покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим рахунком-фактурою, не пізніше 25 числа поточного місяця, в тому числі теплову енергію, яка використана субабонентами покупця.

Пунктом 10.1. Договору сторони погодили, що даний договір укладений на термін з 01.07.2012 року до 30.06.2016 року та вважається подовженим на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін даного договору не повідомить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач в період з 01.05.2015 року до 01.08.2016 поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 18856,28 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині оплати, належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 11098,70 грн.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 1, 3, 6 та 7 ст. 276 ГК України визначено, що загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі, якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов, шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що постачання теплової енергії підтверджується обліковими картками відповідача та відомостями обліку споживання теплової енергії за вказаний період, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що первісні позовні вимоги, в частині стягнення основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок місцевого господарського суду щодо 3% річних та інфляційних втрат, який складений арифметично вірно, приходить до висновку про його обґрунтованість.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 9.2. Договору, в разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки, енергопостачальна організація нараховує пеню за кожен прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, здійснений місцевим господарським судом, який складений арифметично вірно, приходить до висновку про його обґрунтованість.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги позивач зазначив, що у квітні 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" № 1198-18 від 10.04.2014 року, на підставі якого внесено суттєві зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Зокрема, статтею 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг, якими позивач не є . При цьому, позивач за зустрічним позовом вказує на необхідність визнання Договору недійсним саме з 26.04.2014.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, відповіднодо ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В п.п. 2.1, 2.5.2, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, ст. 203 ЦК України передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК України або іншому законі немає спеціальної підстави (норми) для цього.

За змістом ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідно до п.п. 1.5. Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум", останнє має право здійснювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб, безпосередньо або шляхом укладання договорів з юридичними чи фізичними особами

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року N 1875-IV (в редакції чинній на час укладення спірного правочину) комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Згідно зі ст. 19 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Положеннями ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" було передбачено, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

Враховуючи вищевикладене, станом на час укладення спірного правочину, законом була прямо передбачена можливість надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку в наступний спосіб: мешканець квартири укладає договір на надання житлово-комунальних послуг із управителем будинку, а останній, в свою чергу, укладає відповідний договір із виробником/виконавцем таких послуг. При цьому, перед мешканцем квартири управитель виступає виконавцем послуг, а перед виконавцем/виробником послуг, відповідно, споживачем.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що в момент укладення спірного договору сторонами не допущено будь-яких порушень вимог Закону.

В той же час, на підставі Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10 квітня 2014 року N 1198-VII, який набрав чинності з 26.04.2014р., тобто після укладення спірного договору, ст. 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" викладено в наступній редакції: „Договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем. Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Процедура погодження умов договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін."

Тобто, в результаті внесення змін до Закону України „Про житлово-комунальні послуги", які набрали чинності після укладення спірного договору, законодавчо змінено порядок укладення договорів на постачання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку.

Проте, зазначені законодавчі зміни, що відбулись після укладення договору, не можуть впливати на дійсність договору у сфері житлово-комунальних послуг, який, відповідно до ст. 215 ЦК України, оцінюється судом відповідно до вимог законодавства, що діяло на час вчинення правочину.

Колегія суддів звертає увагу, що зміни в законодавстві, які відбулись після укладення договору, не можуть впливати на вирішення питання про дійсність Договору, проте, у певних випадках, можуть бути підставою для внесення змін до відповідної угоди або її розірвання.

Крім того, колегія суддів зазначає що чинним законодавством не передбачено можливості визнання недійсним будь-якого правочину з якоїсь конкретної дати, відмінної від дати його вчинення, в зв'язку з чим, вимога про визнання недійсним спірного договору з 26.04.2014 є безпідставною.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 по справі №910/20226/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Просперіті Хоум" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 по справі №910/20226/16 залишити без змін.

2.Матеріали справи №910/20226/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Б.О. Ткаченко

Г.А. Жук