Ухвала суду № 65315134, 07.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2017 р. м. Київ К/800/3494/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про зобов'язання здійснити нарахування заробітної плати, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року позивачка звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, в якому просила зобов'язати відповідача: нарахувати їй заробітну плату за липень 2014 року у розмірі 312,97 грн., за серпень - 1526,01 грн., середній заробіток за час вимушеного простою: за вересень 2014 року в сумі 1926,54 грн., за жовтень 2014 року - 2014,11 грн., за листопад 2014 року - 1751,40 грн.; утримати з нарахованих за період липень-листопад 2014 року сум заробітної плати та середнього заробітку ЄСВ, ПДФО та військовий збір та сплатити у повному обсязі до Державного бюджету внески та податки для подальшого розподілу у відповідні фонди; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на її користь заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного простою за період липень - листопад 2014 року в сумі 5897,92 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати станом на 01 жовтня 2015 року в сумі 2986,50.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка має право на виплату заробітної плати, яка помилково не була їй нарахована за серпень 2014 року, та на середній заробіток за час простою через виникнення не з вини працівника виробничої ситуації, небезпечної для його життя чи здоров'я.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суди до вказаних правовідносин застосували норми права, які застосуванню не підлягають, оскільки Закон України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII, набрав чинності лише з 7 лютого 2015 року, а пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року, в судовому порядку визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій позивачка зареєстрована у м. Вахрушево Луганської області, а з 19 січня 2015 року тимчасово перемістилась до м. Ірпінь Київської області.

З травня 2007 року ОСОБА_4 працювала у Краснолуцькому міському суді на посаді секретаря судового засідання, а з лютого 2014 року на посаді помічника судді. З 01 грудня 2014 року позивачка звільнена із займаної посади за власним бажанням.

28 березня 2015 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про надання їй довідки про заборгованість з виплати заробітної плати за період з 01 серпня 2014 року по 01 грудня 2014 року.

Відповідач листом від 14 травня 2015 року повідомив про неможливість надання довідки у звязку з відсутністю нарахувань за вказаний період.

Рішення щодо переміщення Краснолуцького міського суду Луганської області з тимчасово неконтрольованої території до населених пунктів, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, в матеріалах справи відсутнє.

Рішенням Ради суддів України № 76 від 23 грудня 2014 року визначено вважати такими, що тимчасово прикріплені до штату Рубіжанського міського суду Луганської області суддів Краснолуцького міського суду Луганської області.

Вказаним рішенням зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити виплату заробітної плати працівникам апаратів судів, які зараховані до апаратів судів, розміщених на території, підконтрольній українській владі за період, протягом якого працівники апаратів обіймали посади в судах, що розміщувались на тимчасово неконтрольованій території, з дня останнього нарахування до дня зарахування до штату суду, до якого працівника апарату суду зараховано на підставі довідок, виданих територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області, але не більше ніж за чотири місяці.

Докази щодо зарахування позивачки до апарату суду, розміщеного на території підконтрольній українській владі, та відомості про перебування позивачки на робочому місці та виконання нею службових обов'язків у спірний період в матеріалах справи відсутні.

Не погодившись із невиплатою заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до частини 8 статті 33 Закону України «Про державну службу» (чинного, на час виникнення спірних правовідносин) джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (таємне).

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набрав чинності 15 жовтня 2014 року.

Як встановлено статтею 1 цього Закону періодом проведення антитерористичної операції вважається час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно частини 2 статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Постановою Правління Національного Банку України від 6 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою.

Постановою № 595 (набрала чинності 11 листопада 2014 року) встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Цією ж постановою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Пунктом 3 вказаного Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи.

Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов'язки (п. 4 Тимчасового порядку).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вирішення питання про погашення перед позивачкою заборгованості з виплати заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою є передчасним, оскільки за приписами статті 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» від 13 січня 2015 року № 85-VIII (далі - Закон № 85-VIII) відповідні заходи повинні бути вжиті до 31 грудня 2015 року та не потребують прийняття відповідного судового рішення щодо зобов'язання нарахування та виплати або стягнення заробітної плати.

Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна.

Ухвалюючи судові рішення з посиланням на норми Закону № 85-VIII, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірні правовідносини виникли у грудні 2014 року при звільненні позивачки, а зазначений Закон набрав чинності з 7 лютого 2015 року.

Крім того, необґрунтованими є посилання судів попередніх інстанцій при вирішенні спору на пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року.

До того ж, вирішуючи спір суди належним чином не перевірили доводів позивачки про те чи видавались відповідачем накази про перебування працівників суду на робочих місцях у період тривалого зупинення діяльності суду та не витребували у відповідача зазначених доказів.

Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.М. Заїка

М.І. Мойсюк