Ухвала суду № 65315092, 07.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року м. Київ К/800/711/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року

та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року

по справі № 813/768/15

за позовом Приватного підприємства «Оліяр»

до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Оліяр» звернулось до суду з позовною заявою до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000822200 від 01 жовтня 2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області провела виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Сапсан-Юг» за період з 01.10.2013 року по 28.02.2014 року, про що 16.09.2014 року складено акт № 309/2200/32461721.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Оліяр» пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5123145,23 грн. за період з 01.10.2013 року по 28.02.2014 року.

В основу цих висновків покладено доводи про неможливість здійснення операцій з ТОВ «Сапсан-Юг», так як у нього відсутні необхідні ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності, також, неможливість проведення перевірки цього контрагента, що підтверджено актами ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.04.2014 року № 238/22-03/34059455 та ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25.06.2014 року № 425/22-03/34059455.

01 жовтня 2014 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000822200, яким збільшено ПП «Оліяр» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 5126145,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2563073,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, додатки до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності, акти прийому-передачі, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Господарська діяльність з приводу операцій по придбанню нерафінованої олії відповідає напрямкам основної діяльності ПП «Оліяр», якою є виробництво олії та тваринних жирів, що підтверджується витягом з ЄДРПО від 28.07.2015 року.

Матеріали справи містять докази про те, що позивач має можливість зберігати олію у власних ємкостях. Крім того, матеріали справи містять докази, що ПП «Оліяр» було використано у власній господарській діяльності, що підтверджується лімітно-забірними картками на відпуск сировини у виробництво за період жовтня-листопада 2013 року, січня-лютого 2014 року.

Таким чином, первинними документами підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлено наявність зв'язку між фактом придбання товарів (робіт) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів та робіт у господарській діяльності для отримання прибутку.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2014 року по справі № 804/6539/14 було задоволено позов ТОВ «Сапсан-Юг» до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві та визнано протиправними дії податкового органу, які полягають у проведенні зустрічної звірки ТОВ «Сапсан-Юг», за результатами якої складено акт № 238/22-03/34059455 від 16.04.2014 року, а також визнано протиправними дії податкового органу щодо визнання правочинів, укладених ТОВ «Сапсан-Юг» з контрагентами, вказаними у акті № 238/22-03/34059455 від 16.04.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Сапсан-Юг» за період діяльності з 01.01.2013 року по 28.02.2014 року», нікчемними в силу припису закону; визнано протиправними дії податкового органу щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «Сапсан-Юг»; зобов'язано податковий орган відновити показники податкової звітності ТОВ «Сапсан-Юг».

Також, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 року по справі № 804/11644/14 було частково задоволено позов ТОВ «Сапсан-Юг» до податкового органу та визнано протиправними дії, які полягають у проведенні зустрічної звірки ТОВ «Сапсан-Юг», за результатами якої складено акт № 425/22-03/34059455 від 25.06.2014 року, визнано протиправними дії податкового органу щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «Сапсан-Юг» в інформаційній базі даних «Податковий блок» на підставі акту № 425/22-03/34059455 від 25.06.2014 року; зобов'язано податковий орган відновити показники податкової звітності ТОВ «Сапсан-Юг» в інформаційній базі даних «Податковий блок», які були змінені на підставі акту № 425/22-03/34059455.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року по справі № 813/768/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписВеденяпін О.А. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 10.03.2017 р.