Рішення № 6531187, 03.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2009Справа №2-15/750-2009 За позовом Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни (97578, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Дачна, 129, ідентифікацій номер 2612814349) До відповідача Алуштинського санаторію «Ветеран» Міністерства праці й соціальної політики (98518, АР Крим, м. Алушта, вул. Красноармійська, 68, ідентифікаційний код 05507614)

Про стягнення 175773,78 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Кашифов Т.Н., довіреність № 2 від 19.01.2009р. у справі.

Від відповідача – Сокол С.В., довіреність б/н від 10.11.2008р. у справі.

          Обставини справи: Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа Ізмаілова Ельвіра Енверівна звернулася до Господарського суду АР Крим із позовом до Алуштинського санаторію «Ветеран» Міністерства праці й соціальної політики про стягнення 175773,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати за поставлений позивачем товар в тому числі за договором поставки № 14 від 27.03.2008 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість станом на 16.04.2009 р. у розмірі 175773,78 грн., що і стало приводом для звернення Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

У судовому засіданні 21.09.2009 р. представником позивача представлено заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач змінює підставу позову та просить суд стягнути з Алуштинського санаторію «Ветеран» Міністерства праці й соціальної політики заборгованість у розмірі 175773,78 грн., яка склалася в результаті несплати фактично поставлених в період 2007-2008 р. продуктів харчування у відповідності з представленими накладними.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти зміну підстави позову, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог та подальший розгляду справи здійснювати з урахування змінених підстав позову.

Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, проте письмового відзиву з обґрунтуванням своїх заперечень на позов не надав.

Судом багаторазово робилися запити до правоохоронних органів за клопотанням відповідача про надання документів, необхідних для розгляду справи, проте вказані запити суду були залишені без задоволення.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням представників сторін.

За такими обставинами суд дійшов висновку розглянути справу на підставі наявних в ній матеріалів в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Протягом 2007-2008 р.р. Суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою Ізмаіловою Ельвірою Енверівниною на адресу Алуштинського санаторію «Ветеран» Міністерства праці й соціальної політики поставлявся відповідний товар – свіжі овочі, про що свідчать додані до матеріалів справи оригінали видаткових накладних. (а.с. 5-168 Т.2)

Вказаний товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженого представника відповідача у видаткових накладних.

Крім того, факт отримання вказаного товару відповідачем підтверджується частковою оплатою ним вартості поставленого товару.

Так, матеріали справи свідчать, що всього протягом 2007 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 394035,00 грн. З них відповідачем було оплачено 310564,01 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача. (а.с. 53-60 Т.1)

Крім того, протягом 2008 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 386349,08 грн., з яких оплачено відповідачем лише 294046,29 грн.

Однак, в порушення вимог чинного законодавства відповідачем не була здійснена оплата у повному обсязі за поставлений товар, чим самим порушені зобов’язання, в результаті чого станом на день звернення позивача з позовом до суду за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 175773,78 грн., що і стало приводом для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Матеріали справи свідчать, що накладні, які підтверджують господарські операції, не містять посилання на договори, як на підставу для здійснення операції, отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару мають бути розцінені як поза договірні.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Пунктом 2.7. вказаного Положення передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Такі вимоги направлялися позивачем на адресу відповідача 20.11.2008 р., 26.11.2008 р. (а.с.50-52 Т.1).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаними обома сторонами накладними на поставку товару та частковими оплатами відповідачем поставленого товару. Вказані факти відповідачем не спростовані.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України .виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов’язання щодо поставки товару.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, зокрема статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати вартості товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не представлено суду жодних доказів, які б свідчили про звільнення його від виконання вказаного зобов’язання тощо.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків щодо сплати поставленого позивачем товару у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 175773,78 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 05.11.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Алуштинського санаторію «Ветеран» Міністерства праці й соціальної політики (98518, АР Крим, м. Алушта, вул. Красноармійська, 68, ідентифікаційний код 05507614) на користь Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни (97578, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Дачна, 129, ідентифікацій номер 2612814349) 175773,78 грн. заборгованості, 1757,74 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.