Постанова № 6530461, 03.11.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2009 р. № Б-39/197-08

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Хандуріна М. І., суддів :Короткевича О.Є. (доповідач у справі), Міщенка П. К. розглянувши матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року у справі№ Б-39/197-08 за заявою Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Блюмер" проБанкрутство За участю представників учасників судового провадження: від ліквідатораНе з'явився від заявникаОСОБА_2 дов. від 09.10.09 року від скаржникаНе з'явився В С Т А Н О В И В : 22.12.2008 року господарським судом Харківської області порушено провадження у справі №Б-39/197-08 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Блюмер" (Далі ТОВ "Блюмер"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів на весь час провадження у справі про банкрутство з усіма наслідками передбаченим законом. Постановою господарського суду Харківської області від 29.12.2008 року в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визнано ТОВ "Блюмер" код 34862221 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі №Б-39/197-08 та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ямпольського Ю. О. В порядку ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатором ТОВ "Блюмер" було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута та ліквідаційний баланс банкрута.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.03.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Блюмер" та припинено провадження у справі №Б-39/197-08.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року залишено без змін ухвалу господарського суду Харківської області від 16.03.2009 року у справі №Б-39/197-08 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ "Блюмер" та про припинення провадження у справі №Б-39/197-08.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовими актом, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду Харківської області від 20.05.2009 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 16.03.2009 року про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, аргументуючи порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.10.2009 року прийнято касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова до провадження та призначено скаргу до розгляду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом;місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року №2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності-місцезнаходження іншого органу чи особи. Уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте установчі документи ТОВ "Блюмер" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування місцезнаходження боржника.

Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи;організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи;дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський судом Харківської області розглянув справу за відсутності установчих документів боржника та достовірних доказів щодо його місцезнаходження.

В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших компетентних органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав підчас розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про його ліквідацію та припинення провадження у справі.

Відповідно ст. 32 Закону господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Ухвала господарського суду Харківської області від 16.03.2009 року про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Блюмер" вищезазначеним вимогам не відповідає.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.03.2009 року призначено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс підприємства-банкрута до розгляду на 16.03.2009 року на 10-40.

Однак в порушення всіх вищезазначених вимог судом було направлено ухвалу про призначення звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу лише ліквідатору, що підтверджується штампом поштового відправлення на зворотньому аркушу ухвали суду від 02.03.2009 року, однак в матеріалах справи наявний реєстр вимог кредиторів підприємства-боржника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Згідно ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Таким чином, норми законодавства, чинні на час розгляду даної справи судом першої інстанції були порушені, оскільки ухвала господарського суду Харківської області від 16.03.2009 року була винесеною за відсутністю більшості представників кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Блюмер", які були позбавлені можливості прийняти участь у судовому засіданні та висловити свою думку про затвердження звіт та ліквідаційний баланс, оскільки не були повідомлені належним чином про дату засідання суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в порушення вимог ст.ст. 4-3,22 ГПК України та ст. 32 Закону, судом першої інстанції, в даному випадку не створені сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд апеляційної інстанції на вказане порушення суду першої інстанції уваги не звернув, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо: справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 1115, 1117, 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова у справі №Б-39/197-08 задовольнити.

2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 16.03.2009 року у справі №Б-39/197-08 скасувати.

3.Справу передати на розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий М. І. Хандурін

Судді О. Є. Короткевич

П. К. Міщенко