Ухвала суду № 65301413, 09.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 317/4626/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Нікітін В.В.

Провадження № 22-ц/778/1296/17 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Онищенка Е.А.

Суддів Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

При секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_4, про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 22.06.2012 року між Банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Проте, свої зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконував належним чином, в зв'язку з чим, станом на 31.10.2016 року утворилась заборгованість в сумі 24211,99 грн.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 24211,99 грн. та судові витрати в сумі 1378 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 4137,84 грн. та 235,50 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та зменшення неустойки, ухвалити в цій частині нове рішення яким стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість по процентам в сумі 17770,27 грн. та пеню в розмірі 3208,40 грн.. В решті рішення залишити без змін..

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Встановлено, що між сторонами склалися кредитні зобов'язання, які підтверджені копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (далі - Анкета-заява), яку підписано відповідачем ОСОБА_4 та представником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 6).

Згідно ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.

Розглядаючи спір суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 1604,18 гривень.

Так анкетою-заявою, яка підписана відповідачем та представником позивача, не встановлено розміру процентів за користування кредитними коштами, які має сплачувати відповідач ОСОБА_4 та не встановлено його обов'язку щодо сплати процентів за кредитом.

Пункт 2.1.1.12.6 Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не встановлює конкретний розмір процентів, які має сплачувати позичальник кредитору за користування кредитними коштами. Вказаний пункт містить лише посилання на те, що розмір процентів встановлюється банком.

Таким чином колегія вважає, що суд дійшов до вірного висновку, що при укладенні кредитного договору сторони не погодили таку його умову, як розмір процентів за кредитом.

Проте статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене суд правильно дійшов висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Вказана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України по справі № 6?1412цс16 від 07 вересня 2016 року та враховується судом у відповідності до вимог статті 3607 ЦПК України.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, який позивач долучив до позовної заяви (а.с. 4, 5) початком першого прострочення платежів за кредитом є 23 вересня 2012 року. В період з цієї дати та до дня проведення розрахунку позовних вимог (31 жовтня 2016 року) розмір заборгованості за тілом кредиту неодноразово змінювався.

При цьому, позивачем в розрахунку здійснено диференційоване нарахування процентів на поточну (стовпчик 3 в розрахунку заборгованості) та на прострочену (стовпчик 5) заборгованість та визначено частку з заборгованості, на яку проценти позивачем не нараховуються (стовпчик 4).

Отже виникла необхідність при розрахунку суми процентів, яка підлягає стягненню, врахувати сумарно поточну та прострочену заборгованість за тілом кредиту.

Розрахунок процентів суд виразив в таблиці, де в графі «Період» зазначено період, за який здійснюється нарахування суми процентів; в графі «Сума боргу» зазначено суму поточної та простроченої заборгованості; в графі «Кількість днів» міститься сумарна кількість днів у періоді, за який нараховуються проценти; графа «Облікова ставка НБУ» містить відомості щодо визначеної Національним Банком України облікової ставки в періодах, за які здійснюється розрахунок; в графі «Сума процентів за період» визначено суму процентів, нарахованих за обліковою ставкою НБУ в кожному з періодів.

Первинну інформацію щодо зазначених вище обставин суд визначає на підставі відповідних відомостей, зазначених в розрахунку заборгованості, який здійснено позивачем та не спростовано відповідачем.

З наведеного судом розрахунку свідчить, що загальна сума процентів, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» становить 929,48 грн.

Також суми комісії та пені в сумі 3208,40 гривень обґрунтовані розрахунком, який не спростовано відповідачем.

У відповідності до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як встановлено судом, сума заборгованості за тілом кредиту становить 1604,18 грн., в той час як пеня, нарахована на цю суму - 3208,40 гривень, що становить 200 % від суми основної заборгованості.

У відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду на зменшення розміру неустойки, за умови, що такий розмір перевищує розмір збитків, відображено також в правовій позиції, викладеній в Ухвалі Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

Суд врахував цю правову позицію відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, оскільки підстав для відступлення від цієї правової позиції в даній справі не вбачається.

З огляду наведеного суд обґрунтовано порахував, що заява відповідача про застосування положень статті 551 Цивільного кодексу України підлягає задоволенню, а розмір пені - зменшенню до 100 % від розміру заборгованості за тілом кредиту, тобто до 1604 гривень 18 копійок.

Також судова колегія погоджується з відмовою суду у задоволенні позову про сплату штрафу (у фіксованій та процентній формах) на суму 500 гривень та 1603,26 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, ні які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: